Еммі Берн – авторка любовних романів

Ліза: 

А якщо буду неслухняною? І знай, попри те, що я рада подарунку, я зміню замки!!! 

Кусаючи подушечку пальця, я помічаю, що вже починаю спізнюватись в університет.. А мені ще переодягнутись потрібно. 

Ох.. 

Та попри паніку я продовжую дивитися в екран телефону. 

Невідомий: 

Твоя чарівна дупка буде червоною :) А ще на тебе чекає машина внизу. Ти вже спізнюєшся, Лисичко. 

Я хмурюсь.. 

Ліза:

Мою чарівну дупку ти не торкнешся. І з незрозумілим мужиком я їздити не буду! Он автобус за 10 хвилин буде. Я встигну.

Відправляю та просто кулею біжу по конспекти, ледь не падаю, перечіпаючись через поріг. Серце неймовірно гучно б'ється, я в паніці не можу згадати, які конспекти потрібні.

Невідомий:

Ну чому ж незрозумілим? Ми з тобою знайомі. Я чекаю тебе, дівчинко, унизу. Хочеш дізнатися моє ім'я, сядеш в машину :)

— Дуже красиво, – шепоче на моє вушко, я, заплющивши очі, тихенько видихаю, відчуваючи, як його слова солодкими імпульсами проходять внизу живота.

— Дякую.. Тобі з шоколадом та горішками, чи з джемом? – радісно запитую, обертаючись до нього, намагаючись перевести розмову в інше русло.

— Я б тебе хотів на десерт, – хрипло відповідає, та, взявши мене за талію, обертає до столу та так легко садить на нього.

Моє серце гучно збивається, я дивлюсь в його палаючі очі та не можу зробити й подиху. Кожна клітинка тіла вже тремтить від передчуття насолоди, і він так дивиться, немов поїдає мене очима.

— Тобі також сподобалось? – обережно запитую, і на його губах з'являється усмішка.

— Сподобалося, особливо те, як ти кінчала.. Це було саме прекрасне, – хрипло відповідає, нахиляючись до моїх губ.

По тілу проходить ураган, я дивлюсь в його очі.. все тіло охоплює тремтіння, кінчики пальців поколює, у низу живота солодко зводить.

— І? Кого це я мав пристрелити? – він це ніби спокійно запитує, а у мене коліна починають тремтіти.

— Ну... цей... – я починаю, але його погляд... Ох, і як мені пояснити, що я не знаю, хто це був?

Точніше знаю, але не пам'ятаю...

— Я не хотіла, щоб так вийшло, – тихенько кажу, дивлячись на власні руки.

— Я тебе не це запитував. Ти сказала, що я б його пристрелив. Чому? – тихо запитує, відкриваючи теку з документами.

Я ж гублюсь ще сильніше, дивлячись, як чоловік починає спокійно читати.

— Ну бо він заліз в дім, – обережно відповідаю та одразу ж ловлю на собі темний погляд.

Кутики його губ підіймаються в гору, він відкладає теку та відкидається на спинку крісла.

— Дівчинко, я питаю, чому ти вирішила, що я можу когось убити? Те, що він заліз, я й сам знаю, – вже веселіше запитує, а от мені стає взагалі не весело. — Еля думає, що я убивця? – хмуро запитує, нахиляючись до столу, мені аж подих перехоплює від цього запитання.

Шумно дихаючи, я намагаюсь впоратись з тією хвилею задоволення, що накрило моє тіло. Все навколо розмите, повітря досі надто мало, а тіло тремтить, бажаючи більшого.

Шелест фольги змушує серце забитися швидше. Кусаючи нижню губу, я сама розводжу ніжки ширше та тихо стогну від надлишку задоволення.

Всередині досі вирує ураган, тіло відгукується яскравими імпульсами на кожен рух. І мені хочеться ще, хочеться відчути його в собі... хочеться відчути абсолютно все.

— Перший раз я буду ніжним, — шепоче, нахилившись до моїх губ. Його слова мурашками розсипаються по шкірі.

— Перший? — розгублено запитую, намагаючись сконцентрувати свій погляд.

Мар'ян нічого не відповідає, він надто задоволено усміхається та накидується на мої губи. Своїм тілом він притискає мене до ліжка, попутно розводячи мої ніжки в сторону.

Я хрипло стогну в його губи, у голові вже немає нічого... там густий непробивний туман... Його язик торкається мого, і це шаленим розрядом накриває тіло..

— Ох, і що мені зробити, щоб ти сказав його знову? – стурбовано запитую. Ми ось так спокійно розмовляємо, поки навколо справжній хаос відбувається.

— Бути слухняною дівчинкою. І коли я кажу сідати в машину, ти чемненько це зробиш, – його голос переповненою владою та силою, і це змушує моє серце забитися швидше.

— Мене лякає твоя поведінка. Точніше, те, що за нею ховається. Я...

— Нічого тобі не зроблю... – він це спокійно говорить, поки на нього спрямовують свої ліхтарі... моє серце гучно збивається... — Лисичко, я ж кохаю тебе, не вже ти думаєш, я зможу тобі якось нашкодити, дівчинко моя? Я ж просто турбуюсь, – від його ніжного тону і того, що йому вже погрожують... я гублюсь остаточно...

Мені перехоплює подих, я дивлюсь, як він підіймає руки вгору та показує мені жестом сердечко. Хлопець дає їм підійти до себе, а тоді він щось кидає... Все навколо наповнюється густим димом, охорона відкриває вогонь, і моє серце ледь не зупиняється...

Моє серце гучно збивається, я кусаю нижню губу, відчуваючи, як трусики стають все більш вологими. Як думки плутаються одна за одну, і єдине чітке бажання – це, щоб Адам торкнувся ще раз. 

— Твої щічки мене добивають, – його голос мурашками розсипається по шкірі. 

Я всіма силами намагалася не витріщатися на його член, але все ж мій погляд зупинився на ньому. Через тканину боксерів його член було чітко видно. Великий і точно дуже твердий. 

— Поцілуй мене, – видихаю, піднімаючи погляд в його очі, і Адам опиняється переді мною надто швидко.

Кутики його губ підіймаються вгору, він нахиляється до моїх губ, але не цілує. Зупиняється за міліметр від них, так, що я вже фізично відчуваю його тепло, гаряче дихання лоскоче шкіру... але Адам не цілує, змушуючи мозок божеволіти.

Його губи в декількох міліметрах від моїх, гаряче дихання змушує тіло божеволіти від цього солодкого очікування.

Він цілує спочатку ніжно, повільно... Я відповідаю, і в цей момент все змінюється. Поцілунок перетворюється на шаленство, Мар'ян поглиблює його, і з губ зривається хриплий стогін. Всередині все палає, його руки стискають груди, а язик... Ох, моя голова йде обертом від цього поцілунку.

Все навколо зникає, звуки приглушуються... Я обіймаю його за шию, сильніше притуляючи до себе. Одним рухом він розриває сорочку, і ґудзики спадають по руках на ліжко.

Його губи спускаються до шиї, і я шаленію від відчуттів всередині. Я стаю все більш вологою, клітор пульсує та палає, бажаючи уваги. У низу живота тягне, я хочу його... Хочу його всього.

Лисичку я впізнаю по кроках... бажання доторкнутися до неї надто сильне, воно полонить мій розум... але я стримую себе, не зараз... І не тут, вона сама повинна мені це запропонувати.

— Твій Ромео... – перекривлює подругу, і я усміхаюсь... — Не мій... – хмуро додає, включаючи кран з водою... — Ох, і що мені відповісти? Надіюсь, він не припреться сюди через це, – буркотить, і я ще сильніше усміхаюсь.

— Я не ховаюсь... ні, це тупо, тупо... – шепоче, і за секунду я відчуваю легку вібрацію в кишені.

Рухатись ризиковано, але все ж я повільно витягаю телефон та відкриваю повідомлення від Лисички.

Ліза:

Я не ховаюсь. І не смій навіть думати, що можеш контролювати, що мені робити. Ясно?

Сильніше усміхаючись, я швидко зменшую якість на мінімум і відповідаю їй.

Невідомий:

Я вже це роблю, Лисичко! Я поряд. Завжди. І більше не тікай від мого водія. Я б тобі не зашкодив :)

— На десерт я хочу дещо інше, – спокійно відповідаю, помічаючи, як змінюється її дихання.

Мія облизує губи та так кумедно намагається заправити волосся за вушка. І це розпалює мене ще сильніше, тож я продовжую швидко їсти суп.

— І що ти хочеш? У тебе там батончик з кокосом ще був, – її рум'яні щічки добивають мою й так слабку витримку. Ця мала хитрунка прекрасно розуміє, про який десерт я їй кажу.

— Батончик не такий солодкий, я маю дещо на багато солодше, – хрипло відповідаю, нахиляючись до неї, та опускаю погляд на ці до біса спокусливі губи.

— І що ж це? – ледь чутно запитує. Хитрунка.

Я ж відсторонююсь на своє місце та починаю щиро сміятися, поки її щічки рум'яніють ще сильніше.

— В ліжку я тобі покажу, – сміючись відповідаю, помічаючи, як по її шкірі розсипаються мурашки.

Повільно підходжу до столику і перевіряю, де ж моя дівчинка. Лисичка досі в подруги. Вона там сидить вже четверту годину, а камер немає, щоб перевірити чим вони займаються.

Телефон також мовчить мала не відповідає на моє повідомлення. Отже завітаю потім особисто, адже я сьогодні ще її наживо не бачив, і до біса сильно скучив.

— Ти подумав? — холодно запитую розвертаючись, до нього. — Де мені шукати твого дружка? Я все одно знайду його, але якщо за цей час ця потвора скривдить ще когось, я перш ніж тебе спалити, зламаю тобі кожну кістку, — сталевим тоном запитую, схиляючи голову вбік, дивлячись, як його очі наповнюються все сильнішим жахом.

— Ти, типу, народний мститель? — важко видихаючи, запитує, викликаючи в мене усмішку.

— Ще в дитинстві, один чоловік сказав мені. Чоловіки у цьому світі створені, щоб оберігати дівчат від таких мразот, як ти. Тож даю тобі останній шанс, бо коли я вийду звідси, жодне жодне твоє благання вже не допоможе...

— На тобі...

— Тільки твоя сорочка, – це прозвучало так невинно, а я хотіла спокусливо...

— Тобі личить... Настільки, що я хочу зірвати її з тебе, – хрипло промовляє, підіймаючи свій палаючий погляд у мої очі.

Моє серце гучно збивається, у низу живота все тягне та палає. Я сама цього неймовірно хочу... хоча б раз відчути все. Нехай це не стосунки, нехай... Я хочу бути щасливою зараз, в цю секунду...

— А твої демони, що? – з усмішкою запитую, повільно роблячи крок за кроком до нього.

Мар'ян різко скорочує між нами відстань та, взявши за талію, одним ривком притискає до свого гарячого тіла. Його вологе темне русяве волосся красиво спадає на його чоло.

Гарячий подих торкається моїх губ, я дивлюсь в його темні очі та обережно кінчиками пальців поправляю його волосся. Між нами так спекотно, і в голові повільно все наповнюється туманом.

— Пристойного вони нічого не хочуть. Хочу бачити, як ти кінчаєш, стогнучи моє ім'я, хочу зацілувати твої губи, хочу відчути тебе всю..

— А він романтик, – сміючись, промовляє, кидаючи мені погляд на мою кружку.

— Хто? – розгублено запитую, оглядаючись довкола.

— Лізок, а хто? – сміючись, запитує. — Ромео твій, це ж ти у нас любиш гарячий шоколад з соленою карамеллю, – весело відповідає та, мов маленька дівчинка, радісно плескає в долоні.

Моє серце надто гучно збивається, я беру чашку в руки та роблю ковток гарячого шоколаду. По тілу проходить солодка хвиля задоволення, яка зачіпає кожну клітинку всередині. Це просто неймовірний смак: солодкий шоколад та солона карамель по стінках.

— Ти йому сказала про це? – тихо запитую, відпиваючи ще трішки, відчуваючи, як всередині мене щось спалахує.

Ось це приємний жест. Мені сподобалося. Тільки визнавати я це не буду. Навіть подрузі, а то вона замучить мене проханнями кликати його на побачення. А я не готова з ним бачитися.

— Ні, хоча, пане сталкер, якщо ти мене чуєш, знай, я допоможу тобі завоювати її серце..

— Жартуєш? Він і так слюні на тебе пускає, а тут його улюблена нуга, знаєш, як він це любить? Це буде контрольний вистріл, і наш льодяник трісне остаточно, – сміючись відповідає, а я охреніваю.

Він не офігів мене льодяником називати? Чи давно, чорт забирай, не отримував від мене? Якого біса я льодяник?

— Хто? – роздратовано запитую, заходячи до них, і Мія здригається від несподіванки.

Аслан губиться, одразу ж підіймаючи руки вверх. Поки я повільно наближаюсь до нього, я зараз й так в люті... а він тут береги бачити перестав?

— Адаме, – схвильовано промовляє Мія та підбігає до мене. — А у нас тут нуга, дуже смачна. Ти ж любиш, – в її голосі стільки ніжності та хвилювання.

Дівчина бере мене за руку, дивлячись зеленими очима так, що я ще більше закипаю. Вона його захищає ще зараз? Всередині спалахує ревність, адже якого біса? 

— Мила, потім... – тихо кажу, підіймаючи вказівний палець, та обертаюсь до друга. — Якого чорта я льодяник? – холодно запитую. 

Невідомий:

Шантаж?

Ліза:

Попередження. Ти колишній Елі?

Відправляю та одразу ж шкодую... Ох, для чого я взагалі це запитала, але якщо дійсно ми познайомились... І він ось так поводиться, то це доволі реальний варіант.

Від нього приходить голосове повідомлення, і я гублюсь. Декілька секунд налаштовуюсь, щоб відкрити його.

Спочатку йде тихий сміх, який яскравими імпульсами пронизує тіло, а за ним той самий оксамитовий голос, від якого серце шаленіє.

— Лисичко, ну яка Еля? Мені сподобалася ти настільки, що не бачити тебе хоча б день стало каторгою. Твої сірі очі такі красиві, що я в них потонув у ту ж секунду, як ти поглянула на мене. І я не колишній твоєї подруги, – від його голосу по шкірі розсипались мурашки, а по тілу пройшовся дивний жар.

Поки бармен зникає, я дістаю телефон, відкриваючи фото Злати. Всередині все спалахує, дивлячись на її щиру усмішку, у спогадах випливає ранок. Чорт, я вже не зможу тримати себе в руках поряд з нею... І я поки взагалі не розумію, як буду все вирішувати...

Для Злати це не просто секс... а для мене? Я не хочу, щоб вона страждала через мою присутність у її житті... але, як справжнє чудовисько, я не можу змусити себе відштовхнути її... Я здався власним демонам, яким знесло башню в душі... Якби не довбана зустріч та рейди, я б не відпустив її просто так...

Мені цього всього було катастрофічно мало... ця дівчинка створена, щоб її кохали з ранку до ночі.