вже пізній вечір неділі, хочеться закінчити важкий тиждень чимось хорошим, тому давайте розповім вам про оповідання
Ніла Ґеймана "Той, хто підмітає сни" зі збірки
"Дим і дзеркала". у ній є різні тексти: більш і менш дивакуваті, проза й вірші, історії про лицарів, Чорного кота, голівудських акторок німого кіно, доньку сови, Малібульфа, незмінну дівчину з еротичних журналів та різні-інші.
сьогоднішнє оповідання зовсім коротке і прекрасне своєю химерною магічністю, яка так добре вдається Ґейману: тут ідеться про сновидіння, про те, куди вони зникають, і про те, що відбувається з людьми, до яких більше не приходить той, хто підмітає сни.
Щойно ти прокинешся, він приходить до тебе і замітає королівства і замки, янголів і пугачів, гори і океани. Він замітає жадання, кохання, коханців, мудреців-неметеликів, квіти з плоті, біг оленя, трощу "Лузітанії". Він замітає все, що ти лишаєш у снах, - зношене тобою інше життя, полишені тобою очі, не знайдену контрольну роботу. Одне за одним він замітає їх усіх: і жінку з гострющими зубами, що вкусила тебе за обличчя, і черниць із лісу, і руку мерця, що вистромилася з ледь теплої ванни, і червоних хробаків, що повзали по твоїх грудях під сорочкою.
нехай ваші сни будуть у безпеці ❤️
(на світлині Муха показує зразок як треба спати)