Це ⬆️⬆️⬆️ «Поранений янгол» Хуго Сімберга.
На картині бачимо дітей, що несуть янгола. Янгол не бачить шляху - його очі зав'язані. Янгол не може летіти – він стікає кров’ю. Погляд хлопчика позаду сповнений докору, у ньому прочитується німе запитання: «Що ви накоїли, люди?». На обличчі хлопчика, який іде попереду, відбилася скорбота. Вони – діти – замість того, щоб рости й пізнавати світ, несуть у руках своє зранене дорослими невідоме майбутнє, несуть саме життя, таке крихке, таке вразливе…
Картина написана 1903 року, художник ніяк не пояснив своєї ідеї, залишивши право інтерпретації нам. І нині вона сприймається так.
Війна написала для нас свою картину світу, зі старих образів, звичних речей створила нову систему символів і сенсів. Її час – її темпи, її теми. І ми мусимо встигати, адаптуватися, не втративши ні віри, ні любові.
Війна стала лакмусовим папірцем, на якому яскраво, аж боляче дивитися, проявилися пороки суспільства: корупція, несправедливість, грабіжництво, визискування, споживацтво, шукання власної вигоди, скупість, цинізм, жорстокість. Кожен щодня прямо чи опосередковано стикається із цим, і в таких умовах украй важливо залишатися людьми, пам’ятати, що ми – діти Божі, ми – християни.
У темні часи нам належить бути світлом для світу, орієнтиром для заблуканих, утіхою для стражденних. Нам належить узяти ноші зі зраненим янголом. Нести надію. Захищати правду, усе чисте й святе, що є у світі. Бути діяльними, бути активними. Адже ми відповідальні не тільки за себе. Майбутнє – у наших руках.
Марина Краснянська з коментарів у групі життєрадісного архідиякона
На картині бачимо дітей, що несуть янгола. Янгол не бачить шляху - його очі зав'язані. Янгол не може летіти – він стікає кров’ю. Погляд хлопчика позаду сповнений докору, у ньому прочитується німе запитання: «Що ви накоїли, люди?». На обличчі хлопчика, який іде попереду, відбилася скорбота. Вони – діти – замість того, щоб рости й пізнавати світ, несуть у руках своє зранене дорослими невідоме майбутнє, несуть саме життя, таке крихке, таке вразливе…
Картина написана 1903 року, художник ніяк не пояснив своєї ідеї, залишивши право інтерпретації нам. І нині вона сприймається так.
Війна написала для нас свою картину світу, зі старих образів, звичних речей створила нову систему символів і сенсів. Її час – її темпи, її теми. І ми мусимо встигати, адаптуватися, не втративши ні віри, ні любові.
Війна стала лакмусовим папірцем, на якому яскраво, аж боляче дивитися, проявилися пороки суспільства: корупція, несправедливість, грабіжництво, визискування, споживацтво, шукання власної вигоди, скупість, цинізм, жорстокість. Кожен щодня прямо чи опосередковано стикається із цим, і в таких умовах украй важливо залишатися людьми, пам’ятати, що ми – діти Божі, ми – християни.
У темні часи нам належить бути світлом для світу, орієнтиром для заблуканих, утіхою для стражденних. Нам належить узяти ноші зі зраненим янголом. Нести надію. Захищати правду, усе чисте й святе, що є у світі. Бути діяльними, бути активними. Адже ми відповідальні не тільки за себе. Майбутнє – у наших руках.
Марина Краснянська з коментарів у групі життєрадісного архідиякона