Репост из: Прим. пер.
Маленький (і, можливо, наївний) екскурс у книжкову економіку
Уявімо, що я хочу прочитати книжку Яніса Варуфакіса «Бесіди з донькою про економіку. Коротка історія капіталізму».
Українською її опублікував ВСЛ. Російською Ad Мarginem. Візьмімо для простоти експерименту, що на смак і дотик видання однакові.
Ціни такі («Якабу»):
Російське видання на папері: 345 грн
Російське е-видання: 99 грн
Українське видання на папері: 100 грн
Українське е-видання: 60 грн
Англійське на папері: 345 грн
Амазон:
200 грн за кіндл-видання
200 грн (+доставка) за пейпербек
Як бачимо, українське видання прекрасно тримає конкуренцію по ціні. Хтось хоче заплатити у 1,5–3 рази дорожче за російську мову? Прекрасно — хай платить. (Судячи з подяк, українське видання було підтримане грантом, тобто умови гри можуть бути апріорі неоднаковими, але простому читачеві до цього немає діла.)
І тут у гру вступає «Букмейт». За 140 грн на місяць я можу прочитати цю книжку плюс ікс інших книжок, скільки встигну. Якщо я прочитаю дві такі книжки за місяць, то вартість читання однієї складатиме 70 грн (140 грн місячної абонплати розділити на 2). Якщо 3, то 47 грн і т. д. Що більше читаєш, то дешевше тобі обходиться одна книжка. Іншими словами, «купити книжку» і «прочитати книжку» — це різні сценарії по різній ціні.
Одна біда: російською Варуфакіс на «Букмейті» є, а українською немає (є інші хороші книжки, але саме цієї немає). І в підсумку мої гроші дістаються не українському видавництву. Я хотів би прочитати цю книжку українською, але мені це не вигідно.
Українська книжкова торгівля — поправте, якщо я неправий, — не пропонує підписної моделі в принципі. Книжки — електронні або паперові — можна купувати тільки поштучно. А значить у моїй персональній моделі читання українська дистрибуція програє конкуренцію. Я не екстраполюю свою модель на всіх читачів — мова винятково про персональний досвід.
Тут важливо розуміти, що аргумент «я купую тільки українське, бо...» — це релігійний аргумент, а не економічний. Ми можемо до ранку сперечатися про біле і м'яке, однак українське запанує тільки тоді, коли воно стане вигідним. В цьому суть культурного протекціонізму. Допоки це не так, купувати українське тільки тому, що воно українське, означає дотацію приватному бізнесу в ім’я національної культури. Справа, може, й шляхетна, нічого не маю проти, однак на цьому далеко не заїдеш: любити Україну до глибини свого серця простіше, ніж до глибини своєї кишені.
Мораль така: важливо, щоб українська книжка існувала в усіх іпостасях, усіх дистрибуційних каналах і всіх моделях споживання. Готовий визнати, що з внутрішньої монголії мені не все видно. Можливо, підписна модель «канібалізує» паперовий тираж і видавцям невигідно брати участь у цій грі, не знаю. Однак емпіричний факт залишається: підписка — найдешевший спосіб багато читати, залишаючись при цьому у просторі пристойності. Дешевше тільки пірати.
Уявімо, що я хочу прочитати книжку Яніса Варуфакіса «Бесіди з донькою про економіку. Коротка історія капіталізму».
Українською її опублікував ВСЛ. Російською Ad Мarginem. Візьмімо для простоти експерименту, що на смак і дотик видання однакові.
Ціни такі («Якабу»):
Російське видання на папері: 345 грн
Російське е-видання: 99 грн
Українське видання на папері: 100 грн
Українське е-видання: 60 грн
Англійське на папері: 345 грн
Амазон:
200 грн за кіндл-видання
200 грн (+доставка) за пейпербек
Як бачимо, українське видання прекрасно тримає конкуренцію по ціні. Хтось хоче заплатити у 1,5–3 рази дорожче за російську мову? Прекрасно — хай платить. (Судячи з подяк, українське видання було підтримане грантом, тобто умови гри можуть бути апріорі неоднаковими, але простому читачеві до цього немає діла.)
І тут у гру вступає «Букмейт». За 140 грн на місяць я можу прочитати цю книжку плюс ікс інших книжок, скільки встигну. Якщо я прочитаю дві такі книжки за місяць, то вартість читання однієї складатиме 70 грн (140 грн місячної абонплати розділити на 2). Якщо 3, то 47 грн і т. д. Що більше читаєш, то дешевше тобі обходиться одна книжка. Іншими словами, «купити книжку» і «прочитати книжку» — це різні сценарії по різній ціні.
Одна біда: російською Варуфакіс на «Букмейті» є, а українською немає (є інші хороші книжки, але саме цієї немає). І в підсумку мої гроші дістаються не українському видавництву. Я хотів би прочитати цю книжку українською, але мені це не вигідно.
Українська книжкова торгівля — поправте, якщо я неправий, — не пропонує підписної моделі в принципі. Книжки — електронні або паперові — можна купувати тільки поштучно. А значить у моїй персональній моделі читання українська дистрибуція програє конкуренцію. Я не екстраполюю свою модель на всіх читачів — мова винятково про персональний досвід.
Тут важливо розуміти, що аргумент «я купую тільки українське, бо...» — це релігійний аргумент, а не економічний. Ми можемо до ранку сперечатися про біле і м'яке, однак українське запанує тільки тоді, коли воно стане вигідним. В цьому суть культурного протекціонізму. Допоки це не так, купувати українське тільки тому, що воно українське, означає дотацію приватному бізнесу в ім’я національної культури. Справа, може, й шляхетна, нічого не маю проти, однак на цьому далеко не заїдеш: любити Україну до глибини свого серця простіше, ніж до глибини своєї кишені.
Мораль така: важливо, щоб українська книжка існувала в усіх іпостасях, усіх дистрибуційних каналах і всіх моделях споживання. Готовий визнати, що з внутрішньої монголії мені не все видно. Можливо, підписна модель «канібалізує» паперовий тираж і видавцям невигідно брати участь у цій грі, не знаю. Однак емпіричний факт залишається: підписка — найдешевший спосіб багато читати, залишаючись при цьому у просторі пристойності. Дешевше тільки пірати.