пýшина перекладає


Гео и язык канала: Украина, Русский
Категория: Лингвистика


Пишу, читаю, перекладаю.
vc.pushyna@gmail.com
https://facebook.com/pushyna.v

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Гео и язык канала
Украина, Русский
Категория
Лингвистика
Статистика
Фильтр публикаций


Недавно пройшла на Прометеусі курс «Уникнення полону і психологію виживання в полоні». Рекомендації засновані на свідченнях колишніх полонених.

З цікавого мовного – для психологічного самозахисту, зменшення агресії співрозмовника і завоювання його довіри треба використовувати голосову і мовну мімікрію.

Тобто проаналізувати і відтворювати ті ж паузи, гучність голосу, ритм мови, що і у ворожого співрозмовника. А також звертати увагу на те, які він ставить наголоси, як вимовляє слова, які вживає мовностилістичні елементи в реченнях, і повторювати їх у своєму мовленні.

Така вербальна мімікрія може стати одним із допоміжних засобів виживання в загрозливих умовах.


Люблю цю картинку з еволюцією абетки, а особливо – прототип букви R. Хоча я думала, що то не зачіска, а мозок. Цікаво, чого з часом букву так розвернуло




У вас буває таке, що вам радісно і весело, а потім різко стає сумно, бо радість здається якось нелегальною. Здається, що якби не війна, то можна було б веселитися вільно, бо не було би геноциду, страху програти, небажання проходити вишколи і тиску на себе, бо треба.

Поки мені було весело, я шукала собі сучасну арабську музику, і алгоритми мені підкинули Glass Beams. Думала, вони теж араби, але ні – австралійці, один з них індійського походження. Як сказав мій тато: «У фронтмена ж на обличчі написано – Індія». Тут 20-хвилинний EP з таймкодом на мій улюблений трек.

Читаю зараз «Неспроможну державу. Інструкція з розшматування Росії» Януша Буґайського. 176 сторінок з 480 є, але не впевнена, що дочитаю (бо я їй не вірю). Потім розкажу окремо.

Мені цього року часто сняться фрагменти з книжок. Не те щоб попередні теми були дуже приємними, але й прокидатися з першою думкою про Ханти-Мансійський автономний округ теж таке собі. Там, до речі, велике нафтове родовище, а серед населення – 1,2% хантів і 0,69% мансів. Цікаво, скільки людей з цих двох корінних народів помирають зараз в Україні за РФ.

Знайшла після цієї книжки ще один критерій, як визначити психа: він розбирається в усіх областях, краях, регіонах, округах і республіках РФ (які Москва раз на скількись років об'єднує, розділяє і перемішує). Думаю, путін точно розбирається.

Коли ж він вже нарешті здохне?

Але нічого. Поки є гроші на донати, сили на допомогу, великий вибір книжок українською і музика, яку хочеться слухати на вінілі, ще можна якось протриматися.


Репост из: Макарова читає і писає
Як займенники в гінді можуть зламати вам мозок. Ч. 1

Ми звикли до розрізнення займенників третьої особи за родом: він, вона, воно в українській; he, she, it в англійській; у польській є навіть розрізнення у множині: oni для чоловіків та one для жінок чи змішаної компанії. Знаємо, що в деяких мовах розрізнення може й не бути, наприклад, у кримськотатарській (як і в інших тюркських мовах) один займенник o відповідає за всі роди третьої особи однини

До чого ми не звикли, то це до того, що займенники можуть розрізнюватися не лише за родами 🌚 У гінді мовець оцінює відстань, на якій від нього перебуває предмет чи людина. Близьке розташування дає нам займенник यह (yeh), а далеке — वह (voh). Із множиною аналогічно: ये (ye) — "вони", які близькі до мовця, वे (ve) — далекі "вони"

Свистопляска починається, коли розповідають про чоловіка та жінку й рано чи пізно заміняють імена займенниками 🙃 Розшифрувати таке — це смертельний номер, бо... (барабанний дріб) ...доконані дієслова завжди матимуть чоловічий рід або рід додатку (вважайте, за схемою: вона/він прочитала/прочитав книгу = книга прочитана нею/ним).

Допомогти визначити, про кого йдеться, може ще один факт: індійці люблять множину і не дуже люблять жінок. Множина вказує на повагу, як-от ми можемо викати людині, хоча вона одна. Так само в гінді можна казати про себе "ми", а про того, кого поважаєш — "вони". Поважають здебільше чоловіка, тому він буде ये/वे, а от жінка переважно यह/वह


Грецький знак питання не такий – ?
а такий – ;
Для нього навіть є окремий символ юнікоду «greek question mark».

Звідки взявся наш «?» – теж питання.

Можливо, з латини від слова questio (як на зображенні), а можливо – в період письменницьких експериментів з пунктуацією у XV-XVI ст., коли в реченні ставили крапку з комою, а в питанні перевертали їх й виходила кома з крапкою, що схоже на сучасний знак (але це легенда).

В іспанській використовується два знаки питання: перевернутий на початку фрази і звичайний – в кінці. Моя знайома каже, що це дуже зручно, бо одразу розумієш інтонацію. У французькій мові знак питання відокремлюється пробілом. В арабській пишеться «віддзеркалена» версія, і це теж логічно, бо знак ставиться до написаного тексту, а він праворуч.


Недільний лонгрід, в якому я готова зібрати про себе клоунів

Вчора я була на виставці «Боривітер» в Українському домі. Як колись я випадково дізналася про Аллу Горську (і запам'ятала тільки тому, що її вбили НКВДісти в 1970, а це не так вже й давно було), так і вчора вперше на виставці почула про Биківнянську трагедію (Київська область), де ще в 1930-х НКВДісти вбили від 30 до 50 тисяч людей, а досі опізнано лише 18 500.

Сьогодні на одному з перекладацьких каналів побачила чергову цитату Набокова, а в коментарях вже дійшло до того, що він давним давно помер, і взагалі несприйняття будь-якого росіянина – це вже фашизм.

Так, Набоков помер ще в 1977. Але, нагадаю, Горську вбили в 1970, а Стуса – в 1985. Чи це щось змінює?

Очевидно, досі не всі розуміють, чому «росіянин»/«людина з російським громадянством»/«людина, що народилася в Росії» перш за все викликає тривогу і легку огиду.

Не любити будь-якого росіянина просто по факту його росіянства – це не фашизм, це інстинкт самозбереження українця.

Хіба нам не тому бридко і моторошно чути російську за кордоном? Бо ми не знаємо, хто це: той, хто давно не живе в Росії, чи хтось з сім'ї «гєроя есвео».

Росія – це травма. У тих, хто жив у зросійщених регіонах, або ріс на «московсько-ленінградському контенті» багато чого російського буде частиною його ідентичності. Я це розумію.

Я все своє життя дуже любила пісню з мультика «Бременські музиканти» «Луч солнца золотого». Тепер коли я згадую її, я думаю про те, що не хочу фінансувати російські ракети своїм прослуховуванням, і згадую, що в серіалі про співака Мусліма Магомаєва його зіграв сербський актор, якій підтримує російську агресію, отримав паспорт РФ і дружить з сім'єю Медведчука, а той, в свою чергу, причетний до вбивства Стуса.

Це складний ланцюжок подій і асоціацій, але хіба не росіяни самі зробили так, що мене нудить від моєї улюбленої російської пісні? І так, в цій частині мене тепер діра, бо ти не можеш замінити в собі пісню дитинства.

Але чому комусь не огидно і він може нести це в собі далі, навіть коли сам в центрі війни з цим народом? Для чого демонструвати і захищати цей російський фрагмент своєї ідентичності?


Прочитане
5. «Ти наче камінь їла». Войцех Тохман
Переклав з польської Андрій Бондар

Не книга, а м'ясний фарш.

Це репортаж, який я прочитала години за 4. Автор описує свою експедицію по території Боснії та Герцеговини з групою науковців, які шукають масові поховання мусульман (вбитих сербами) і допомагають родичам загиблих знайти рештки, щоб поховати їх. Книга здебільшого складається з історій цих родичів про події війни, про своїх рідних і обставини, в яких їм самим вдалося вижити.

Я думала сховати під спойлер короткий переказ історії «Добра звістка», яка шокувала мене найбільше, але передумала. Бо це надто жахливі речі, які не варто читати без підготовки, а я не впевнена, що блюр телеграмного спойлера – це достатній захист, який не можна зняти просто з цікавості.

Спецефектів мені вчора вночі додало вимкнення світла в моєму будинку. Але все одно заснути недочитавши було важко. Подібна література – це така ніцшеанська безодня, яка потім вдивляється в тебе. І чомусь це складно зупинити.

Це моя третя книга про війну в Боснії. Думаю, я вже дізналася про неї все, що могла. Нічого подібного про нашу війну найближчими роками читати не планую.

Сьогодні, до речі, два роки, як ЗСУ остаточно звільнили від росіян село Ягідне в Чернігівській області.


І ще дві сторінки (не пов'язані між собою), які я не можу не показати.

Про «расчєловєчіваніє» і кінець війни.


Прочитане
4. «Жертвам сниться велика воєнна перемога». Мілєнко Єрґович
Переклала з хорватської Ірина Маркова

Ця збірка есеїв 90-х років про Балканські війни настільки мені сподобалася, всі думки там настільки знайомі і близькі, що навіть не хочеться казати зайвих слів. Наведу декілька фрагментів — ви самі зрозумієте.
(Основне для контексту: серби — це як русня; у тих теж своя великосербська ідеологія і геноциди всіх навколо)

Ні одні [хто за війну], ні інші [опозиція] не піддають сумнівам чи осуду відчуження сербами хорватських чи боснійських земель, їх турбує лише спосіб, у який сербська анексія здійснюється.


Вони [серби] готові демократизувати попелища, руїни церков і мечетей, у такий спосіб доводячи світу, хорватам і боснійцям, та й самим собі, що в усіх тих злочинах вони не винуваті.


Про точність сербських снайперів із малокаліберною зброєю вже ходять легенди. Я особисто знаю про 10-річну дівчинку, в яку снайперський постріл поцілив крізь щілину в щиті. Це, видається, знали і панове з Франції, коли Ясні Шекарич [сербська спортсменка, яка спеціалізується на стрільбі з пневматичного пістолета] призначили нести олімпійське полум'я. Ясна не була поміж тих белградських стрільців, які влітку 1992 вирушили до Сараєва. Але олімпійське визнання Ясни насправді стало спортивною недоторканістю усім белградським убивцям із малокаліберної зброї, багато з яких, мабуть, будуть виступати і на наступних Олімпійських іграх.


НАТО погрожує, обіцяє і гарантує сербам, що їх найсуворіше і найжорстокіше покарають за їхні геноцидні неподобства. Цими днями НАТО провела свою найбільш театральзовану акцію проти сербів. Налетіло 39 літаків із кількох країн учасниць і під звуки фанфарів вирили своїми снарядами яму, довжиною два метри і глибиною три метри на злітній смузі. Білл Клінтон відразу підтвердив, що серби там були покарані показово. Так би мовити, увагу [сербів] було звернено на можливі наслідки.


І НАТО, і Гаагзький суд, і генерали в голубих кашкетах на головах – усе це лише дешева, бідна і марна спроба переконати жертв, що світ монолітом виступає проти їхніх кривдників.


Клінтон сказав, що «питання Чечні – це внутрішнє російське питання», і він сподівається, що Москва його вирішить «без занадто великого кровопролиття». [...] Сьогодні сотня мертвих чеченців не є «занадто великим кровопролиттям», а вже завтра – тисяча, десять, п'ятдесят чи сто тисяч. Хоча мова йде про малий народ. На початку нашої війни і десь вбитих було занадто, а сьогодні серби можуть винищувати цілі міста, ще й частина західної спільноти буде їм аплодувати.


Ніколи раніше, як зараз, не було ясно, що існують народи першого і другого сорту, що існують більш сильні та інфернальні раси, що одним дозволяють геноциди, доки інших звинувачують у порушенні прав полярних ведмедів.


Держава мусить почати поводитися серйозно. Треба донести до всіх, що посол – це не той, хто здобув цю почесну посаду через гучне прізвище, а дипломат – це набагато більше, аніж вмілий представник держадміністрації.


Моїми рідними є й деякі інші втрачені та спалені міста; і так само Ґоражде в ці нестерпні дні мені набагато важливіше за усю європейську цивілізацію, за всі знамениті картини та музеї, важливіше за те, чи трапиться завтра ядерний вибух або настане Судний день.


Світові ЗМІ поважно цитують [сербського лідера], картинно вдаючи стурбованість, а насправді цим вони показують усе своє захоплення грубіянами, злочинцями та вбивцями. Людям у вашингтонах, паржах та лондонах імпонує, коли хтось так свавільно ламає правила гри.


Це могла б написати я, але ніхто не просить мене зробити ютуб-субтитри до арабської пісні...


В арабскій мові часто можна здогадатися про значення слова, якщо знаєте його корінь.

Наприклад, як на зображенні, слово «катаба» буде корнем до «книга», «письменник», «робочий стіл», «бібліотека», «пише».

Як бачите, дієслово «катаба» означає «писати», і саме «писання» наділяє основним сенсом решту спільнокореневих слів.

Це трохи незвично, бо в нашій уяві «книга» скоріше асоціюється зі словом «читати». В арабській «читати» – це «караа».

Все пояснюється дуже логічно. Книгу (спільнокоренево) пишуть. А читають (спільнокоренево) Коран.


Важко придумати, де це може знадобитися, але принаймні з'являється усвідомлення, що мій ескапізм кріпчає, і мені би зараз розгадувати якийсь код да Вінчі замість всього цього.

Дуже хочеться чогось подібного ще з минулорічної рекламки про курс середньоєгипетської, де оці всі ієрогліфи людей з собачими головами…

Але нафіга 🥲


Розбираюся зараз з узгодженням іменника і числівника в арабській. Поки що це найскладніше, що я бачила в мовах. Спробуйте хоча б дочитати (номер – це кількість об'єктів, які ми називаємо).

1. Порядок слів: об'єкт + числівник того ж роду, що і предмет.

2. Об'єкт + числівник того ж роду, що і предмет, але зі специфічним закінченням, бо це двоїна.

3–10. Числівник в протилежному роді об'єкта + об'єкт в множині.

11. Один + десять + об'єкт в однині знахідного відмінку.

12. Два, але з певною зміною, бо це двоїна + десять + об'єкт в однині знахідного відмінку.

13-19. Три/чотири/[...] протилежного роду об'єкта + десять того ж роду, що і об'єкт + об'єкт в однині знахідного відмінку.

20-90. Десяток + об'єкт одного роду в однині зн.в.

21-99. ТУТ ПОЧИНАЄТЬСЯ НІМЕЦЬКА. Одиниця протилежного роду об'єкту + і + десяток + об'єкт в однині знахідного відмінку.


Я навіть не знаю, що мало статися в житті народів, які в результаті у своїй мові прийшли до цього. G O D W H Y


Люблю оце «для реєстрації на нашій платформі скористайтеся коротким посібником».

Короткий посібник:


P.S.
Забула! Ще є класний канал для базового рівня німецької. Люблю, коли знаєш три з половиною слова і все розумієш.

Тут бабуня читає казки і історії по реченню з перекладом англійською.

І знову ж – принцип загальний для будь-яких мов. Можна знайти купу подібних простих/складних аудіокниг для навчання і фонового шуму.


Іноді я використовую ChatGPT в роботі, а сьогодні побачила коротке відео про те, як використовувати його у вивченні мови. Можна запитати про онлайн-ресурси, ставити питання щодо різних правил, питати списки лексики, створювати симуляції діалогів в конкретних ситуаціях, або просто переписуватися мовою, яку ви вивчаєте.

А тут, на одному з моїх улюблених поліглотських каналів, дівчина усно спілкується з ChatGPT4 сімома мовами: англійською, китайською, французькою, арабською, перською, турецькою і німецькою. Zoe китаянка, найчастіше я дивлюся її відео про арабську.

Ще з поліглотів мені подобається туркиня @iclaliano/videos' rel='nofollow'>İclal (так, я теж кажу турчанка, але це не зовсім правильно). Вона говорить дев'ятьма мовами, і, здається, їй нема навіть 20 років.

І ще рекомендація того, що я слухаю, коли у мене закипає мозок від втоми, при цьому не хочеться нічого ні дивитися, ні читати. В моєму випадку це @ArabicandTajweedwithIz/videos' rel='nofollow'>канал з арабською мовою, де просто годинами йдуть питання і відповіді на базові теми з перекладом англійською. Такого контенту вистачає з будь-якими мовами. Надто уважно слухати не треба, і в голові щось відкладається.


Якщо маєте англомовних друзів, покажіть їм відео Телебачення Торонто про українських миротворців, які у 1995 врятували жителів боснійського міста Жепа під час війни. Завдяки їм не сталося другої Сребрениці, де за раз вбили 8 тисяч цивільних.

У мене останнім часом у роботі – ні дня без геноциду. І в цих геноцидах завжди є глобально безкарні росіяни. А ще вчора моя знайома військова розповіла жахливі речі, які були в Гостомелі, і яких не було в медіа, і я вже другий день відчуваю, що, здається, я не була готова це почути.

Поки не придумала, як відновитися. Прийшла до думки, що вхід у роботу з чутливим контентом – гривня, а вихід – два. Бо ніби треба відпочити від цього, але з усіма деталізованими і поглибленими знаннями просто відпочити вже неможливо. Дивне відчуття.

З хорошого – життя все одно триває. З сумнівно хорошого – навіть Дубровник через десяток років після кількарічного жорстокого бомбардування у багатьох асоціюється лише з міжнародним курортом.




Цей «Оскар», мабуть, єдиний, якій нам всім запам'ятається. І я дуже ціную, що в день оголошення нагороди фільму про Маріуполь маю змогу продовжувати роботу над проєктом про Маріупольський Драмтеатр.

Нагадую про онлайн-мапу, яку вже колись публікувала тут: «Найбільший каталог воєнних злочинів в Маріуполі». Мапа востаннє оновлювалася вчора.

Якщо знайти Драмтеатр через Google Earth, там досі буде видно напис «ДЕТИ».

Показано 20 последних публикаций.