пýшина перекладає

Ні одні [хто за війну], ні інші [опозиція] не піддають сумнівам чи осуду відчуження сербами хорватських чи боснійських земель, їх турбує лише спосіб, у який сербська анексія здійснюється.

Вони [серби] готові демократизувати попелища, руїни церков і мечетей, у такий спосіб доводячи світу, хорватам і боснійцям, та й самим собі, що в усіх тих злочинах вони не винуваті.

Про точність сербських снайперів із малокаліберною зброєю вже ходять легенди. Я особисто знаю про 10-річну дівчинку, в яку снайперський постріл поцілив крізь щілину в щиті. Це, видається, знали і панове з Франції, коли Ясні Шекарич [сербська спортсменка, яка спеціалізується на стрільбі з пневматичного пістолета] призначили нести олімпійське полум'я. Ясна не була поміж тих белградських стрільців, які влітку 1992 вирушили до Сараєва. Але олімпійське визнання Ясни насправді стало спортивною недоторканістю усім белградським убивцям із малокаліберної зброї, багато з яких, мабуть, будуть виступати і на наступних Олімпійських іграх.

НАТО погрожує, обіцяє і гарантує сербам, що їх найсуворіше і найжорстокіше покарають за їхні геноцидні неподобства. Цими днями НАТО провела свою найбільш театральзовану акцію проти сербів. Налетіло 39 літаків із кількох країн учасниць і під звуки фанфарів вирили своїми снарядами яму, довжиною два метри і глибиною три метри на злітній смузі. Білл Клінтон відразу підтвердив, що серби там були покарані показово. Так би мовити, увагу [сербів] було звернено на можливі наслідки.

І НАТО, і Гаагзький суд, і генерали в голубих кашкетах на головах – усе це лише дешева, бідна і марна спроба переконати жертв, що світ монолітом виступає проти їхніх кривдників.

Клінтон сказав, що «питання Чечні – це внутрішнє російське питання», і він сподівається, що Москва його вирішить «без занадто великого кровопролиття». [...] Сьогодні сотня мертвих чеченців не є «занадто великим кровопролиттям», а вже завтра – тисяча, десять, п'ятдесят чи сто тисяч. Хоча мова йде про малий народ. На початку нашої війни і десь вбитих було занадто, а сьогодні серби можуть винищувати цілі міста, ще й частина західної спільноти буде їм аплодувати.

Ніколи раніше, як зараз, не було ясно, що існують народи першого і другого сорту, що існують більш сильні та інфернальні раси, що одним дозволяють геноциди, доки інших звинувачують у порушенні прав полярних ведмедів.

Держава мусить почати поводитися серйозно. Треба донести до всіх, що посол – це не той, хто здобув цю почесну посаду через гучне прізвище, а дипломат – це набагато більше, аніж вмілий представник держадміністрації.

Моїми рідними є й деякі інші втрачені та спалені міста; і так само Ґоражде в ці нестерпні дні мені набагато важливіше за усю європейську цивілізацію, за всі знамениті картини та музеї, важливіше за те, чи трапиться завтра ядерний вибух або настане Судний день.

Світові ЗМІ поважно цитують [сербського лідера], картинно вдаючи стурбованість, а насправді цим вони показують усе своє захоплення грубіянами, злочинцями та вбивцями. Людям у вашингтонах, паржах та лондонах імпонує, коли хтось так свавільно ламає правила гри.