Фаюмські портрети, що першочергово створювалися як елементи культу мертвих та були однією зі складових поховального ритуалу, стали одним з найкращих прикладів давнього живопису.
Створені у I-IV столітті нашої ери вони вражають своєю реалістичною манерою - великі очі, асиметрія обличчя, гармонійно підібрана кольорова гамма, а також неймовірний погляд - що зовсім не боїться смерті, а наче чекає її.
Портрети створювали на кипарисових або кедрових дощечках, і, завдячуючи восковим фарбам, майстри мали можливість створювати об’ємні зображення з фактурою.
Прагнучи зобразити не лише фізичну схожість, але й душу померлого, давні майстри вплинули на формування іконописних канонів, погляд крізь душу став використовуватися згодом у візантійських іконах.
Живопис на вологій штукатурці