Притчі

​Поспішай повільно

— Учителю, чому ви не даєте мені більше завдань, тоді як інші отримують мало не кожен день нові? — запитав учень Вчителя.
— Я відповім тобі, але тільки не зараз. Зараз давай пообідаємо.
Учень погодився, бо ж і він був голодний.
— Тільки дозволь мені самому тебе годувати?
Учневі це здалося дивним,однак, він погодився, думаючи, що так Учитель проявляє до нього більше уваги, ніж до інших учнів.
Принесли частування. Учитель набрав в ложку смачного, ароматного і соковитого плову і підніс її до рота учня, який з апетитом почав їсти казкову страву. Від задоволення він захитав головою, закрив очі і хотів було в захопленні похвалити вміння кухаря, але як тільки він відкрив рот, щоб сказати: «Вай, вай, яке це диво», як чергова ложка опинилася у нього в роті. Він почав пережовувати, але, не встигнувши дожувати, його рот поповнився ще однією ложкою чудової страви. Він жував все швидше і швидше, і, незважаючи на це, ложка з пловом все частіше і частіше виявлялася у нього в роті навіть перш, ніж він встигав прожувати попередню.
Нарешті учень не витримав і з повним ротом вигукнув:
— Ми що, кудись поспішаємо? Чому ви наповнюєте мій рот перш, ніж я встигаю прожувати і насолодитися смаком цього чудового плову? Невже не можна їсти не поспішаючи, за приємною бесідою?
— Можна, але ж тобі так подобається, — сказав учитель.
— Мені? Ви що? Хто вам це сказав?
— Ти сам півгодини тому.
— Я? — здивовано запитав учень.
— Ну не я ж просив давати тобі нові уроки, коли колишні ще не пережовані і не засвоєні тобою. Давати тобі нові завдання, перш ніж ти виконаєш і зрозумієш попередні, все одно, що наповнювати їжею повний рот. Не квапся набирати багато завдань і не поспішай виконувати їх. «Поспішай повільно», говорили древні, щоб не прогавити життя. Виконуй їх з радістю і старанністю, а не з поспіхом. Не перетворюй життя в погоню. Відчуй смак життя і насолоджуйся їм!
@prytcha

​Притча про щастя

Одного разу боги, при зустрічі, вирішили розважитися. Один з них сказав:
— Давайте що-небудь заберемо у людей і сховаємо!
Після довгих роздумів інший вигукнув:
— Я знаю! Давайте заберемо у них щастя! Проблема тільки в тому, куди його сховати, щоб вони не знайшли.
Перший сказав:
— Давайте зачинимо його на вершині найвищої в світі гори!
— Ні, пам'ятай, що у них багато сил, хтось зможе піднятися і знайти, і якщо знайде один, всі інші відразу дізнаються, де щастя, — відповів інший.
Тоді хтось висунув нову пропозицію:
— Давайте сховаємо його на дні моря!
Йому відповіли:
— Ні, не забувай, що вони цікаві, хто-небудь зможе сконструювати апарат для підводного плавання, і тоді вони обов'язково знайдуть щастя.
— Сховаємо його на іншій планеті, подалі від Землі, — запропонував хтось ще.
— Ні, — відхилили його пропозицію, - пам'ятай, що ми дали їм достатньо розуму, коли-небудь вони придумають корабель, щоб подорожувати по світах, і відкриють цю планету, і тоді всі знайдуть щастя.
Найстаріший бог, який протягом усієї розмови мовчав і тільки уважно слухав, сказав:
— Я думаю, що знаю, де потрібно заховати щастя, щоб вони його ніколи не знайшли.
— Все повернулися до нього зацікавлені і запитали:
— Де?
— Сховаємо всередині них самих, вони будуть так зайняті його пошуками зовні, що їм і в голову не прийде шукати його в собі.
Всі боги погодилися, і з тих пір люди витрачають все своє життя на пошуки щастя, не знаючи, що воно сховане в них самих.
@prytcha