«По Азії ми вже покатались на різних транспортних засобах достатньо, щоб пережити і усвідомити весь спектр емоцій від подиву до повного шоку і п***децю.
Коли ми вперше почали рухатись автостопом від Грузіі до Малайзіі, наша шкала почуттів від побаченого росла в одному напрямку по зростаючій траекторії.
Сперше це була Грузія і безстрашні гірські джигіти. Вони голосно ревуть моторами і іноді користуються традиціями і повагою замість ПДР. Була ситуація, коли водій на головній дорозі зупинився і пропустив маршрутку. Я запитав у водія: «У вас хіба знак головної дороги означає щось інше, ніж у нас?» І отримав абсолютно спокійну відповідь: «Це брат дядька моєї покійної тещі. Дуже поважна людина. І старша від мене»….
Потім був Казахстан. Якщо говорити про рух у місті, то він керується правилами ПДР, але якось дуже умовно. Коли пасажирський автобус підрізає мопед на обгоні і весь час тисне на клаксон, він це робить тому що це круто. А ще кнопка звукового сигналу у нього знаходиться… на важілі коробки передач — тобто, він на кожному маневрі акомпанує сам собі.
Китай… це броунівський рух в чистому вигляді. Суцільний колективний розум, як у бджолинному рою чи мурашнику. Двадцять смуг, що пересікають одна одну під чудернацькими траекторіями, постійний гул клаксонів і практично відсутня аварійність (чи принаймні так здається). Один раз мені сигналив китаєць на мопеді, привертаючи мою увагу, коли він обганяв інший мопед…. по тротуару, по якому ми йшли пішки. Керувати транспортом мені в тій країні не довелось і я радію цьому.
Лаос і Таїланд дуже схожі по дорожньому руху. Там всі керуються правилами лише тоді, коли це необхідно з міркувань безпеки (в їхньому дуже специфічному розумінні). В усіх інших випадках «не заважай нікому і буде тобі щастя» — це основний принцип. Катаються без шоломів і швидко, бо у випадку чого їхні боги обіцяють їм в наступному житті реінкарнацію у слона чи метелика. Тому роздуми про смерть їх не сильно бентежать.
В’єтнам….Виходячи з аеропорту, я зауважив, що рух тут на відміну від Таїланду лівобічний, тобто більш звичний для мене як водія. Машини їздять обережно і не швидко, що також мене порадувало. Аж поки я не потрапив з аеропорту до містечка, де ми оселилися, і не сів за кермо скутера особисто. Уявіть собі досить повільний, але повністю хаотичний рух, де з правил є лише основні напрямки (по цій смузі їдемо туди, по цій — назад, а тут повертаємо)… і то скоріше в форматі піратського кодексу. Тобто, правила — це загальні рекомендації, а не жорсткі закони.
Наприклад, на дорозі головний той хто більший за розміром (жоден в’єтнамець не проїде перехрестя без сповільнення, якщо туди вже виїхав умовний «Камаз»… хоча ні, сьогодні ми бачили, як роз’їжджалися здоровенний туристичний автобус і велосипедистка). А при рівній вазі головний — той, хто вже їде. Оскільки зазвичай це приблизно усі одночасно, в якийсь момент відбувається магія («вжух!») і всі якось роз’їжджаються, іноді об’їжджаючи цеглини, що випали зі штанів переляканих європейців.
Лівобічний рух тут існує лише для подолання довгих відстаней, а в решті випадків можна їхати, де хочеш. Світлофор працює лише для регулювання потоку для автомобілів, а для скутерів і велосипедів це просто різнобарвний ліхтар зі святкування Нового року, який забули прибрати після святкувань. Приблизно так само і з покажчиками сигналу повороту — його можуть увімкнути в момент покупки, а вимкнути… скоріше, він вимкнеться сам, коли перегорить лампочка (чи розіб’ється). Щодо дзеркал заднього виду, на місцевих скутерах це явний атавізм, і саме по дзеркалам зазвичай видно, що скутер чи новий, чи дуже добре доглянутий.
На фоні — суцільний гам від сигналів. Тут сигналять при обгоні, при проїзді поруч, з приводу гарної погоди, народження дитини чи просто від надлишку почуттів. Сигнал — це інформування оточуючих про твій справний клаксон і про твоє місцезнаходження у Всесвіті.»
© Федька
https://youtu.be/3IRZHGE-1Cc