Я читаю одну з безкінечних "твоїх" молитов,
Не пізнавши усі закутки, філософію, грані.
Ти, розбавлене медом з корицею, юне вино,
Що в розумних і дуже помірних об'ємах — дурманить.
Я малюю одними словами твої фантастичні портрети,
Хоч ні разу не бачив обличчя. От тільки чув голос.
Відчуваю себе споконвічним коханим під змореним небом,
І чогось аж так сильно бажаю відчути на дотик волосся.
Ти солодка, мов мудрість. І ніжна, як літо,
Незбагненна, як всі таємниці Усесвіту разом узяті.
О, це щастя - десь поруч палати, яскраво горіти,
Як багаття в зимовому лісі, кохання моє не прокляте.
У очах — відображення світла далеких зірок,
Що осяють дорогу до храму, що зветься душа.
Говорити. Важливе. Цілунками строф,
До твоєї руки у молитві, мов лицар, припав.
Ти холодна, як сутінки світу. Невпинна, мов час,
Чарівна, як улюблена пісня, спорідненість душ.
І посеред великого міста, у натовпі сірих, тебе відмічав,
Невимовно глибоку. Посеред порожніх - пануй.
© @dmYmast
Не пізнавши усі закутки, філософію, грані.
Ти, розбавлене медом з корицею, юне вино,
Що в розумних і дуже помірних об'ємах — дурманить.
Я малюю одними словами твої фантастичні портрети,
Хоч ні разу не бачив обличчя. От тільки чув голос.
Відчуваю себе споконвічним коханим під змореним небом,
І чогось аж так сильно бажаю відчути на дотик волосся.
Ти солодка, мов мудрість. І ніжна, як літо,
Незбагненна, як всі таємниці Усесвіту разом узяті.
О, це щастя - десь поруч палати, яскраво горіти,
Як багаття в зимовому лісі, кохання моє не прокляте.
У очах — відображення світла далеких зірок,
Що осяють дорогу до храму, що зветься душа.
Говорити. Важливе. Цілунками строф,
До твоєї руки у молитві, мов лицар, припав.
Ти холодна, як сутінки світу. Невпинна, мов час,
Чарівна, як улюблена пісня, спорідненість душ.
І посеред великого міста, у натовпі сірих, тебе відмічав,
Невимовно глибоку. Посеред порожніх - пануй.
© @dmYmast