У мені палало величезне пристрасне бажання зрозуміти те, що писав Павло в Посланні до римлян. Але шлях до повного розуміння перегороджувало одне слово в главі 1, вірш 17: "у ньому відкривається правда (праведність) Божа"... Я був навчений розуміти цей вираз філософськи, стосовно так званої ''формальної'' або ''активної'' праведності, яка зводиться до того, що Бог праведний, коли Він карає грішників і тих, хто чинить неправедно... (Лютер слідом за церквою розумів: праведність Бога - це стандарт, якого треба досягати, хто не досягнув, на того чекає гнів праведного Бога) Хоча життя моє як ченця було бездоганне, я відчував, що перед Богом я був грішником із дуже неспокійною совістю. Я просто не міг повірити в те, що Він міг бути задоволений моєю радістю. Я не те що не любив, - я ненавидів праведного Бога, Який карає грішників, і в душі своїй сильно нарікав, сердячись на Бога і кажучи: "невже не достатньо того, що бідні грішники йдуть до вічної погибелі через первородний гріх, зазнають усіляких страждань через закон Десяти Заповідей, щоб Бог і через Євангеліє також додавав болю до болю й погрожував нам Своєю праведністю і Своїм гнівом і через Євангеліє?"...
Тим не менш, я бився наполегливо над цим місцем у Павла, пристрасно жадаючи дізнатися, що ж Св. Павло хотів сказати в цьому вірші. Нарешті, з милості Божої, розмірковуючи над цим місцем день і ніч, я раптом звернув увагу на контекст цих слів, над якими бився, а саме: "У ньому відкривається правда Божа від віри до віри, як написано: праведний вірою живий буде". Тоді я почав розуміти: Божа праведність, як написано, відкривається в тому, що праведний вірою живий буде. Тоді я почав розуміти Божу праведність як ту праведність, якою живе праведна людина, завдяки Божому дару, а саме, вірою, в цьому і був сенс. У Євангелії відкривається Божа праведність, тобто, пасивна, за допомогою якої милосердний Бог виправдовує вірою, як написано: Людина, праведна вірою, жива буде - відчинені ворота до Раю. "Тепер усе Писання показало мені інше обличчя, і я, стрімголов, кинувся в Писання і по пам'яті збирав подібні приклади, наприклад, діло Боже, тобто, те діло, яке Бог робить у нас, сила Божа, тобто, та сила, за допомогою якої Він робить нас сильними, мудрість Божа, тобто, та мудрість, за допомогою якої Він робить нас мудрими, володарювання Боже, порятунок Божий, слава Божа". Мартін Лютер