Знати свій шлях, йти ним попри найтяжчі страждання.
Ісус знав Свій шлях. І знав Свій сенс.
Сьогодні читав Євангеліе від Матвія. Останні розділи.
І мене вразило, наскільки мало Ісус взагалі говорив в кінці свого шляху. Він просто мовчки робив те, що мав. Бо знав, що Його не розуміють. І не зрозуміють.
І він не прекословив. Не намагався переконати первосвященників. Я подумав, що багато хто з нас би доказували свою думку, свою правоту - бо це виглядає логічним.
Він не виправдовувався. Не намагався сподобатись священникам. Так про це пише Ісая:
«Всі ми заблукали й розбрелися, як вівці, - кожен з нас пішов власною дорогою, та Господь поклав на Нього гріхи всіх нас.
Над Ним знущались, принижуючи Його, але Він не відкривав Своїх уст. Його вели, як ягня, на заколення, — Він мовчав, як вівця, перед тими, котри ї стрижуть, - так і Він не відкривав Своїх уст» Ісаї 53:6-7
Але Його шлях - це шлях любові до ближнього. І служіння. Він вязв на себе гріхи всіх нас. І знав, що саме це і є Його сенс і Його шлях.
Це мене дуже надихає. Усвідомлення свого шляху посеред бурі, посеред нерозуміння всіх, що взагалі коїться - це те, що я можу робити тут і зараз сьогодні.
Такі от думки тижня.
Якщо корисно — поставте 🔥
#висновкиТижня@obodrenie
