Мікі 17 (2025): так це ж було вже
реж. Пон Джун Хо
Після тріумфу з Паразитами (Оскари за фільм, режисуру і сценарій) і шестирічної паузи, нового проекту Пон Джун Хо чекали, як подяку в Овальному кабінеті. Хайп був додатково підігрітий тим, що прем’єра мала відбутись ще в 2024. Фільм був #1 по очікуванням на Letterboxd, де ті самі Паразити займають 9 місце серед усіх фільмів в історії. Цікаво, що в першій десятці аж 6 азіатських фільмів (в двадцятці – половина). Бо в IMDb, наприклад, перші три такі (Сім самураїв, Віднесені привидами та Паразити) займають 22, 31 і 34 сходинки відповідно.
Кількість цифр в попередньому абзаці – відсилка до назви фільму.
Скажу одразу, що ці очікування не зовсім справдились. Але це не дивно. Бо мені здається, що у режисера теж є клон. Пон 1 знімає витончені та унікальні картини в Південній Кореї, а Пон 2 робить просто якісні і подібні між собою стрічки в Штатах. Ніби Голлівуд для нього – це гральна кімната, де набір іграшок не міняється. Бо хуртовинний сеттінг і пост-апокаліптичний вайб Снігобура і вигадана тваринка з Окчі знаходять свою трансформацію і в Мікі 17. Як і обов’язкова квота на азіатських акторів. Хоча характерною рисою кар’єри обох Понів, як на мене, є сатира. І тут вона досягає такої вершини, що аж не дивись вгору. Марк Руффало також вирішив розвинути свій фарс-потенціал, який він відкрив у Бідолашних створіннях.
Загалом, концепт фільму чудовий і має міцний розвиток. Кінематограф із свого початку і до сьогодні намагається відповісти на питання, де межа між штучним інтелектом і людиною. Тут же піднімається питання прав клонів і у своїх роздумах він пішов значно далі Місяця (2009). Перша половина фільму летіла на потенційні 10 з 10. Та потім все зійшло на пси, а точніше на космічні щипавки. І ми отримали Аватара-танцюючого-з-Покахонтас – типова історія колонізаторства білими людьми. Причому з дуже довгою сценою кульмінації, в якій розв’язка була відома із самого початку. Така зміна жанру на півдорозі викликає дисонанс.
Це відчуття траплялось ще кілька разів, але вже з позначкою плюс. Наприклад, лірична анімешна музика тут часто йде в контрапункт з відеорядом і цей злам дає цікаві емоції. Також я був здивований, що бюджет фільму 118 лямів, бо попри очевидні CGI моменти, у мене було враження, що все по максимуму вирішувалось практичними ефектами. А це завжди вселяє душу в будь-яку стрічку.
Я не знаю нашо, але у фільмі є кадр, де око з волоссям доброї мами-щипавки повторює око з волоссям привида дівчинки з японського Дзвінка. Я думаю, іноді Пон Джун Хо просто з нас стібеться. А може і не іноді.
11 Мікі з 17.
#шопокіно
