Яка печаль, що я не зможу тебе сьогодні в обіймах міцно обплести.
Бо вже сурма печальну ноту свою зіграла, і салюти,
на мить покинувши багнети, віддали вже прощальні звуки.
І ти пішов… Спустіли наші душі, з очей пішла надія та іскра.
І згасло полумʼя в бійниці, а з ним і віра теж пішла.
Хтось підхопив жердину стяга, що вже торкнувся до землі,
хтось ще кричав: давайте разом, ми ж зможемо, ми не одні…
Але салют вже стих, засохли сльози, забулись рани бойові.
Вже в тих бійницях інші стяги і страшні погляди чужі.
І дух, що тіло рвав до бою, все більше тягне до журби…
Але Ти був. Твоя стежина, від Бога в душі нам прийшла.
Ми інші всі, бо в нас палає — твоє тепло, твоя душа.
Ти будеш далі жити з нами, а ми з тобою у душі.
Твоє тепло хай не згасає, у всіх, хто хоче боротьби.

З днем народження, Дмитро.