Чим ближче година, коли Джозеф Байден (завжди мене чомусь коробило, коли його називали Джо – не хлопчик все ж) піде з Білого дому і його місце посяде Дональд Трамп. Тим більше буде одкровень подібних тому, яке сьогодні з’явилося у Bloomberg .
Все зрозуміло із заголовка. «Too Little Too Late: US Allies Say Biden Strategy Cost Ukraine Chance of Victory» («Занадто мало, занадто пізно: союзники США кажуть, що стратегія Байдена коштувала Україні шансів на перемогу»).
Ніхто не ставить під сумнів щирість Байдена і його бажання допомогти Україні і принизити росію. Але як з’ясувалося ( а якщо відверто, було зрозуміло давно) бажання – мало, а напівміри не призводять до результату. І, скоріш навіть погіршують ситуацію, оскільки ініціатива породжує сподівання і дії, а коли вона не реалізується – розчарування і бажання просто опустити руки.
«Серцем він (Байден - ЧЛ), безсумнівно, був на правильному боці — він розумів важливість підтримки України проти російської агресії, — цитує видання колишнього міністра оборони Великобританії Гранта Шаппса. - Однак його підхід часто був надто обережним і надто нерішучим. Він утримувався від надання вирішальної підтримки, необхідної для того аби схилити чашу терезів».
Так і було: Абрамси через півроку обговорень, літаки – через два роки, далекобій по рф – майже через три. І загальне відчуття в Україні – нам дають стільки зброї аби не впасти, але не стільки, аби перемогти. Згадайте про «бій однією рукою»… І це не говорячи про те, що сучасні військові технології, таж гіперзвукова зброя, не F-16, а F-35 ніколи не передбачалися навіть в далекій перспективі. І ось результат цієї політики за Bloomberg:
Все зрозуміло із заголовка. «Too Little Too Late: US Allies Say Biden Strategy Cost Ukraine Chance of Victory» («Занадто мало, занадто пізно: союзники США кажуть, що стратегія Байдена коштувала Україні шансів на перемогу»).
Ніхто не ставить під сумнів щирість Байдена і його бажання допомогти Україні і принизити росію. Але як з’ясувалося ( а якщо відверто, було зрозуміло давно) бажання – мало, а напівміри не призводять до результату. І, скоріш навіть погіршують ситуацію, оскільки ініціатива породжує сподівання і дії, а коли вона не реалізується – розчарування і бажання просто опустити руки.
«Серцем він (Байден - ЧЛ), безсумнівно, був на правильному боці — він розумів важливість підтримки України проти російської агресії, — цитує видання колишнього міністра оборони Великобританії Гранта Шаппса. - Однак його підхід часто був надто обережним і надто нерішучим. Він утримувався від надання вирішальної підтримки, необхідної для того аби схилити чашу терезів».
Так і було: Абрамси через півроку обговорень, літаки – через два роки, далекобій по рф – майже через три. І загальне відчуття в Україні – нам дають стільки зброї аби не впасти, але не стільки, аби перемогти. Згадайте про «бій однією рукою»… І це не говорячи про те, що сучасні військові технології, таж гіперзвукова зброя, не F-16, а F-35 ніколи не передбачалися навіть в далекій перспективі. І ось результат цієї політики за Bloomberg:
Офіційні особи в Україні та кількох столицях країн-союзниць кажуть, що вже надто пізно.
Незалежно від того, що робить Байден в останні тижні, за їх словами, Україна прямує до гіркого врегулювання, в якому президенту Володимиру Зеленському, можливо, доведеться залишити частину території в підвішеному стані в обмін на гарантії безпеки, які не передбачають членство в НАТО, про яке він просив.
Чиновники, які побажали залишитися анонімними, сказали, що результат значною мірою буде наслідком рішень, які Байден прийняв або не прийняв протягом останніх двох років.