Братство Святої Трійці

Іван Єфремов у своєму романі «Час Бика» приділяє особливе місце та увагу історикам. Вони є вищою кастою, граючи визначальну роль у формуванні та розвитку суспільства. Історики виконують важливу функцію збереження та аналізу досвіду минулих цивілізацій.

Вони розглядаються як хранителі колективної пам'яті людства, і не просто описують події, а й аналізують причини підйомів та падінь цивілізацій. У суспільстві, описаному геніальним автором, помилки минулого ретельно вивчаються, щоб уникнути їхнього повторення.

І це має величезний сенс у нашому світі. А якщо це не так, то ми будемо змушені ходити по колу, систематично переживаючи колективні катастрофи.

Великі історичні процеси протікають за тими самими правилами і демонструють такі самі закономірності, як і  життя людини. Колективна психіка мало відрізняється від індивідуальної. Архетипові герої щоразу розігрують свої архетипові сюжети, водячи по колу покоління. І добре, якби ці сюжети вели суспільство вгору по спіралі розвитку.

В Україні було зроблено ставку на відродження УНР – і тепер ми повторюємо її долю. «Петлюрівщина», отаманшина, масова еміграція, відсутність мотивації у громадян захищати країну, надія на те, що хтось обов'язково нам допоможе і ставка на тих, хто програє – все це вже було і сто років тому, і триста років тому.

Чимало істориків в Україні працюють над посиленням цієї  травми. А з неї виникають великі політичні та суспільні процеси, які ведуть нас до чергової катастрофи.

Тож якщо ми хочемо іншої долі, то, по-хорошому, історики, як науковці, повинні вказувати тим, хто приходить до влади, на помилки їхніх попередників. Якщо цього не зробити, то Україна буде  щоразу повертатися до Руїни.

Мацибора

В цьому році форум в Давосі нагадував зібрання розгублених ідеологічних банкрутів.

З першого дня Дональд Трамп почав викидати як непотрібний мотлох весь глобалістський порядок денний, який протягом багатьох років напрацьовувався в Давосі - скасував кліматичну, ґендерну та міграційну повістки, припинив маніпулювання людьми за допомогою пандемій та локдаунів (США вийшли із Всесвітньої організації охорони здоров'я), захистив інтереси громадян Штатів, задекларував посилення ефективності державних інституцій.

Адже саме в Давосі ліберальна публіка завжди прагнула підмінити державу корпораціями та насадження в глобальному масштабі інклюзивного капіталізму.

І саме підтримка цього божевілля давала багато кому з бізнесу можливість заробляти, а політикам - просунутися на політичний олімп. І Україна тут не виключення.

Але сьогодні на зміну марнославству, притаманному Давосу прийшла безпринципність та лизоблюдство перед право-консервативними переможцями що говорить про ціну всієї цієї ліберальної тусовки.

Мацибора

Уривок з моєї майбутньої книги))
Буде цікаво - гарантую!))

(ПОЗА)ПАРТІЙНЕ

2019 рік. Зима…
Братство тимчасово залягло на дно. Mistik теж.

Дно було доволі комфортним. Втім, творча жага (або жага руйнування, що згідно з Фройдом і Корчинським, одне й теж), несамовито «тіло рвала до бою». Тож за відсутності іншого застосування своїй енергії я, відповідно до троцькістської тактики ентризму, долучився до діяльності однієї широко відомої в дуже вузьких колах політичної партії (виключно з метою поширення ідей Братства, для чого ж ще).

Я сидів в піцерії і роздивлявся вулицю через широкі вікна. Сніжило. Вітерець вимальовував химерні візерунки з пролітаючих сніжинок, які миттєво ж і розвіював. Я відсьорбнув пива і поглянув на годинник. Товариш по партії, який сидів напроти, теж сьорбав пиво. З хвилини на хвилину мав зайти знайомий для цього товариша барига, який цікавився партією. Бариги в партії мене не цікавили. Втім, і партія не дуже цікавила, тому я й сидів зараз тут.

За вікном припаркувався Х 5-й. З нього вийшов придуркуватого вигляду хлопака, який підозріло озирався на всі боки. «Він» - тихо сказав товариш. Хлопака зайшов до піцерії і, побачивши товариша, засяяв голлівудською посмішкою, від чого його вигляд став ще придуркуватішим.

Барига сів напроти мене і представився – «Іван». Він носив два товстелезних золотих ланцюжки, один на руці, інший на шиї, і я миттєво прикинув, скільки за них можна було б виручити, якщо реквізувати в імя майбутньої християнської революції. Рука мимоволі лягла на травмат в кишені. Втім, барига виглядав наскільки жалюгідно, що травмат тут був явно зайвий.

Перше, про що він запитав, по-змовницькому підмигуючи – «скільки?». Я вдав, що не зрозумів, про що йде мова. Тоді він натякнув, що готовий надати своє приміщення та кілька відморозків для силових акцій в інтересах партії. Відморозків у мене вистачало й без нього. І дивлячись на нього, я розумів, що його відморозки згодяться лише для шкільної дискотеки. Втім, гроші мене теж не цікавили.

Розповідати баризі про те, що нашою метою є пощирення впливу Святого Духу та захист прав Божої Матері було марно. Принаймні тут. В лісі під Орлівщиною він, напевно, з більшою цікавістю послухав би мою проповідь. Особливо якби крім доброго слова в якості аргумента був би пістолет. Втім, заклад і значна кількість свідків спонукали мене залишити цей варіант на майбутнє.

Барига намагався зацікавити мене якимись «секретними даними» про діяльність місцевого мера, які запросто міг би нагуглити школяр сьомого класу у смартфоні, а я прикидував, скільки тротилу потрібно було б, аби відправити його Х 5-й на небеса. Класова ненависть сильна річ. Можливо, сильніша за кохання.

Втім, партійні очільники були зацікавлені в баризі. Чи, можливо, в його грошах, звязках і певних мутках у цьому місті. Товариш теж був зацікавлений в ньому, вибудовуючи складну павутину інтриг. Я був зацікавлений в Царстві Небесному, тому розмова не склалася. Засмучений барига, допивши пиво, вийшов з піцерії. Я через кілька днів вийшов з партії.

P.S. Я жодним чином не заперечую необхідності партій та участі в них християнських революціонерів при нинішньому стані речей. Втім, і перебільшувати їхнє значення не варто. Бо Богу – Богове, а слєсарю – слєсарєве.

Мацибора

Трішки оффтопу.

Дуже забавляє один персонаж, який, безумовно, мав колись відношення до створення Братства Святої Трійці, але зараз пафосно називає себе "засновником". Ну, чим би дитя не тішилося))

Набагато цікавіше, як він себе позиціонує. Людина, яка:
- не приймав участі в жодних олдскульних вулично-політичних двіжах
- не був членом жодної з організацій, членство в яких він собі приписує
- деякий час у 2022 дійсно повоював в ТРО, але з листопада 2022 року пішов в СЗЧ і досі спокійно живе в цивільному житті

Позиціонує себе як "крутого вояку", який розповідає вигадані "кулсторі" та вважає, що має право всіх повчати, бо "всі п*д*раси, а я Д'артаньян"

Все це виглядає і смішно, і жалюгідно. Втім, кожного визначає його власний вибір. Навіть якщо це вибір бути блазнем.

Прізвищ і позивних не буде. Хто в темі, той і так все зрозумів.

КРЕДО-2

Що ж, продовжу писати непопулярні речі. Зрештою, я ж не політик-популіст, аби подобатися "широким народним масам". Тим більше, що про маси, якраз, мова і піде.

Узагальнюючи досвід моїх двох воєнних кампаній, спілкування з багатьма людьми як на війні, так і на "гражданці", я дійшов до цілком твердого переконання, що як демократія може бути лише демократією власників (чи, як мінімум, платників податків), так і здоровий, усвідомлений патріотизм (не данина моді чи галасливий плебейський націоналізм) теж може бути лише патріотизмом власників.

Не буду зараз називати конкретних прізвищ і ситуацій, як і зауважу, що в будь якому правилі чи закономірності неминуче бувають винятки. Проте...

В цілому, пролетаріат, як і стверджував Маркс, дійсно "не має Батьківщини". І в принципі, більшість людей, в яких немає бізнесу/нерухомості/землі/капіталу/висококвалікованої і добре оплачуваної роботи/успішної кар'єри, як правило, доволі поохолодно відносяться до необхідності мобілізації та участі у Визвольній війні.

Люди, яким "нєчєго терять, кромє своіх цепєй", часто або уникають мобілізації, говорячи що "неготові воювати", "вдома багато справ", "нехай політики між собою розбираються", "нехай політики і депутати воюють", або, навіть будучт мобілізованими і більш менш пристойно виконуючи свої обов'язки, говорять теж саме, проявляючи вкрай низьку мотивацію. Знаю масу людей (знов таки, обійдуся без імен), які зараз працюють в Польщі і Чехії і не збираються повертатися, мотивуючи це так: "що мені там робити, в мене там нічого немає, втрачати нічого, нема різниці, де працювати, але в Європі можна заробити більше". І дійсно, яка їм різниця, де працювати, хоч в Укоаїні, хоч в Польщі, а хоч би й в росії, якщо можна більш-менш заробити (знаю і таких).

І навпаки, знаю багато успішних людей, власників багато чого, які на "гражданці" заробляли в рази більше, ніж всі ці бойові виплати разом узяті, але пішли добровольцями і мають високу мотивацію, бо, крім сім'ї (яка понад усе, а зовсім не нація, клас чи ще якась абстрактна фігня), їм є ще дуже багато чого втрачати, і що є матеріальним фундаментом благополуччя сім'ї. Який не збудуєш миттєво, якщо, не дай Б-г, прийдуть окупанти і доведеться виїжджати і починати все з нуля. Тому власники воюють як ніхто. І тому демократія і республіка мають бути демократією і республікою власників. Інакше вони не матимуть сенсу.

P.S.Випереджаючи наступну дискусію, одразу скажу - так, я типовий буржуазний інтелектуал, який має свою власну маленьку буржуазну "ukrainian dream" і потихеньку втілює її в життя. І моя боротьба є зовсім не за ідею, націю, державу чи ще якусь абстрактну хрінь, а за свою сім'ю, власність сім'ї і нашу сімейну "ukrainian dream". А всіх носіїв "ідейної чистоти" прохання не турбувати. Аби потім не довелося ходити вслід за русскім воєнним карабльом.

Мацибора

КРЕДО

Моя позиція дуже проста. По-перше, я антидержавник. Тобто не в сенсі анархіст, а в тому, що я розумію антилюдяність будь-якої держави. Це було вже продемонстровано у серії локдаунів та обмежень громадян у правах під час недавніх карантинів у всьому світі. При цьому я розумію, що основна маса населення банально без держави сучасного типу (з паспортами, інститутом громадянства, соціалкою тощо) не виживе. Це як вирощені на фермі кролики чи бройлери. Вони поза цими фермами помруть дуже швидко.

По-друге, і як наслідок, я не фанат, не патріот і не націоналіст. Не тому, що це якась вимучена позиція. Я просто не не розумію цього. Для мене шаленіючі футбольні фанати, патріоти з палаючими очима, державники з перекошеними пиками та криками про "інтереси держави" і націоналісти... це просто не зовсім адекватні люди. Хоча, насправді, девіант тут я, бо їх більшість. А таких як я – статистична меншість (5-10%, не більше).

Я не розумію всіх цих "геніальних ідей" про те "як нам облаштувати Україну, Євросоюз, Всесвіт" (потрібне підкреслити). Будь-яку держінформацію я завжди сприймаю як дезінформацію. Будь-яку. Тому що це зойки з гучномовця на фермі. Хоча в аналітиці доводиться використовувати офіційні дані, але під збільшувальним склом, у рукавичках та з пінцетом.

По-третє, я за інтелектуальний, а не ідеологічний підхід до ключових проблем. А він говорить, що "сильна держава" і особиста свобода мало сумісні (тим, хто сумнівається - велкам, почитайте історію). Тому маю велике сподівання, що здолавши москальського імперського монстра, ми зможемо поставити на місце і власних царьків на чолі з недофюрером Зе. І в новій Україні держави буде все менше, а свободи все більше.

Тож що я відстоюю, спитають "патріоти"? Мій ідеал - куркульська вольниця, демократія озброєних вільних власників, , мотивованих захищати свої сім'ї, домівки, землі та бізнес. І від своєї держави в тому числі. І саме це, а не різні державницькі чи ідеологічні фантоми, лежить в основі мого світогляду

Мацибора

Згідно класичного визначення Цицерона - народ це спільність людей, яких пов'язує спільні інтереси та злагода у питаннях права. Звідси і народжується Республіка - “загальна справа народу”.

Для нього та його послідовників найважливішою цінністю є вільне політичне співтовариство, яке дбає про спільну справу (res publica) і захищає від посягань як зовнішніх ворогів, так і внутрішніх тиранів свої приватні справи (res privata).
Ось саме для цього необхідні спільний інтерес (загальне уявлення про доброчесне життя та колективне благо) та згоду у питаннях права (єдність підходів до справедливого вирішення спорів та політичних інститутів).

© Сергій Чаплигін

І в догонку до попереднього допису.

Недарма саме напередодні інавгурації Трампа Цукерберг геть змінив риторику щодо фактичної цензури в соцмережах його корпорації Meta. "Повернемо свободу самовираження, повернемося до наших ціноостей свободи слова, змінюємо правила спільноти" і т.д. бла-бла-бла)

Компанія МакДональдс теж днями зробила заяву про відмову від своєї "політики різноманітності та інклюзивності"))

Від зобов'язань підтримувати політику DEI (diversity, equity and inclusion — різноманітність, рівність та інклюзивність) вже відмовилися Walmart, Food Motor, Tractor Supply, Ford, Lowe's, John Deere та Harley Davidson., Microsoft, Google та Meta. Кінець лівацькому божевіллю у корпораціях...

Ще Трамп не вступив на посаду, а ліваки-тоталітаристи вже підгинають хвости і дають задню. Схоже на те, що команда Трампа вже починає потроху приводити Америку до тями після цього лівацького шабашу

Свобода наступає!

Мацибора

Нерозуміння фундаментальних причин розколу світового Антропосу на два фронти призводить до нерозуміння того, що відбувається у світі в цілому і в США зокрема.

Особливо в контексті постійного подиву, "навіщо Маск це сказав".

Ящо коротко, то розвиток людства на протязі двох останніх століть призвів до появи у Світі та антропосфері двох типів людей чи Антропосів:

1. Консервативного, теїстичного/ідеологічного, у християнському контексті, Боголюдини або Бога, який став людиною. А в ідеологічному - світ ідеології, колективного Я, що підмінив індивідуальну Людину.

Тобто йдеться про кілька субконсерватизмів: релігійний та ідеологічний.

2. Ліберального трансгуманістичного, гедоністичного, світу біморфічної свободи, віталізму та менгелізму, де окрема Людина та її бажання зведені в абсолют.

Це світ Людинобога або Людини, яка стала Богом шляхом умертвіння ідеї Бога.

Коли спостерігаєш Різдво у столиці Ефіопії або в шедеврі ефіопського православ'я Лалібелі та порівнюєш це дійство з Різдвом у Берліні, Парижі чи Лондоні, різниця відчувається буквально на рівні найпростіших рецепторів почуттів.

Але ми перебуваємо всередині антропологічної центрифуги 21 століття, у рамках якої звучить ідеологічний свінг, змішування.

І цей антропологічний розлом відбувається зараз по живій  тканині глибинної Америки.

Ця битва двох Антропосів виглядає  в США так: два ліберальних узбережжя проти  внутрішньої провінційної та консервативної Америки

Ось чому Європа поставилася до виборів у США не як до технічної процедури, а як до цивілізаційного маркера.

Тому що на кону стояла або перемога демократів (трансгуманізму) та посилення трансгуманістичного дуумвірату у складі ЄС та США як флагманів Західного світу.

Або перемога республіканців (консерватизму) та екзистенційна самотність Європи, оточеної з усіх боків консервативною стихією Азії та Африки.

І ризик "консервативної революції" (в даному випадку, цей оксюморон виправданий), яку може почати в Європі нова консервативна Америка.

Те, що робить Маск (атака на Стармера та лейбористів у Британії, "відправка" у відставку Трюдо, підтримка АДГ у Німеччині) - це і є початок консервативної революції в ЄС, яку розпочинає США.

За допомогою таких країн як Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія, Австрія, Італія ця революція може стати цілком реальною.

І саме цей конфлікт двох Антропосів визначатиме нерв цивілізаційного протистояння найближчими роками.

Чому це робить лібертаріанець Маск? Думаю, це його особиста битва з огляду на його сімейну трагедію.

Парадокс України полягає в тому, що на тлі консервативного суспільства та загалом консервативної країни наші державні політичні зв'язки зациклені виключно на зовнішніх трансгуманістичних, глобалістських центрах.

І правлячий клас, включаючи "грантову еліту", загалом сформовано та підібрано за певним лекалом саме ліберально-трансгуманістичною світовою тусовкою.

Тобто цей цивілізаційний нерв проходить і в нас по-живому.

В ідеалі, у нас має з'явитися своя консервативна політична еліта, як ПіС Качинського у Польщі.

Яка у контексті смислів розвитку країни не орієнтуватиметься на фонд Сороса чи МВФ, при цьому створюючи реальну альтернативу розвитку та формуючи своє бачення майбутнього.

І це може сформувати наш двопартійний маятник, що благотворно позначиться на кліодинаміці країни, оскільки політичний маятник в Україні поки що міцно застряг виключно в одній позиції.

Мацибора