Postal

Мульти-бот с премиум emoji Постинг+приветствие!

Нет времени на спорт зал?

Выполняй простые упражнения дома и будь в форме.

Продам канал с доходом 138090

Всего за 55 000. Срочно нужны деньги.

Statistika Saralanganlar

syndrome d'Adèle

Kanal geosi va tili: Ukraina, Ukraincha

Toifa: Iqtiboslar

щось ховається в сутінках
поміж мораллю,
дрімає на проводах.
я тебе обійму,
заховаю в кварталах,
і нікому
більш
не віддам.
адміністраторка: @adaasteri
канал з моїми артами: @asterriada

Связанные каналы

Kanal geosi va tili

Ukraina, Ukraincha

Toifa

Iqtiboslar

Statistika

Postlar filtri

O‘chirilganlarni yashirish

Repostlarni yashirish

syndrome d'Adèle

22 Nov, 00:06

а місто продовжує жити своїм життям.

листопад просочений холодом
й кров'ю у рукавах.

твоя байдужість
впивається в груди колючим дротом,
терновим гіллям,
вчергове:
втратою дому.

як повірити в те,
що укрите шарами льоду,
що я би хотіла зігріти,
та, певно, не зможу?

власне,
як вірити в те,
що я хоча б щось
для тебе
значила?

а місто продовжує жити своїм життям,
ніби нічого не сталося.
ніби усе, що було,
не мало жодного значення.

жодного
клятого
значення.

ніби ти -
не найкраще,
що мною коли-небудь
було
втрачено.

64 0 2 9

syndrome d'Adèle

19 Nov, 17:44

знову прокинутись у сльозах і благати,
щоб ти перестала снитись:
в Парижі, у ліжку, в моїх руках,
будь-де на світі, де нам не судилося
бути разом.

авжеж, якщо розібратись,
ніхто не винен.

я, можливо, тобі навіть заздрю –
хотілося б і мені
так легко взяти і розлюбити
так, ніби геть нічого не сталось.

ніби між нами ніколи й нічого
так і не сталось.

89 0 5 9

syndrome d'Adèle

18 Nov, 20:00

це так жалюгідно –

зранку шукати твої обійми,
стискати повітря, торкатися пальцями ліжка
і натикатись на холод.
жахливий холод.

не відчувати поблизу до болю знайомого
тіла,
дихання,
серцебиття.

ти мені так потрібна.

десь на краю твого ліжка
лишилась частинка
мого життя.

так жалюгідно

чекати сповіщення від повідомлень,
шукати хоч нотку тепла у холодних поглядах,
у словах,
у дотиках,
що спрямовані лиш на те,
щоб відштовхувати.

натикатись на пустку,
яку неможливо заповнити.

це так жалюгідно,

та прошу, не зникай остаточно.
хай мене знищить цей холод,
цей сталлю закований голос;
хай знищить
й нічого не лишиться.

як в тобі не лишилось ні краплі, ні тіні
тепла.

скажи,
чи справді в тобі не лишилось
хоч трохи
тепла?

121 0 0 10

syndrome d'Adèle

18 Nov, 12:00

тримай мене.
тримай до останнього подиху,
як чайок тримає поблизу моря
навіть в найгірший шторм;

як серце тримає ритмічність бою,
як пам'ять тримає спогади
в скронях
й не відпускає,
навіть якщо іноді дуже хочеться.

будь мені гравітацією,
крізь роки, тумани, галактики,
темряву й світло.
будь плюсами для всіх моїх мінусів,

між полюсами,
серед морів,
маяків та будівель,
поміж сотень доріг –
будь пристанню,
будь домівкою.

будь моєю.

і навіть якщо світ розсипатиметься на шматки,
обіцяю тримати тебе у відповідь.

104 0 2 14

syndrome d'Adèle

18 Nov, 11:34

боюсь закривати очі,
аби не почути вві сні від тебе
"кохаю".

прокинутись зранку,
та знати, що все це неправда.
неправда.
неправда.

96 0 2 13

syndrome d'Adèle

16 Nov, 01:01

бережи себе там.

не забувай їсти овочі,
пити воду,
перед сном змивай макіяж,
одягайся, будь ласка, в тепліший одяг,
коли буде зима –
уникай протягів.

бережи себе.

не погоджуйся на погану роботу,
купляй чізкейк хоча б по суботам,
не забувай час від часу дивитись на небо
й шукати зорі.

пам'ятай,

що у тебе найкращі на світі очі,
руки,
губи,
волосся,
усе, чому людство змогло й не змогло підібрати ім'я.

бережи себе там.

бережи від усіх,
хто кохатиме тебе менше,
ніж я.

116 0 6 24

syndrome d'Adèle

15 Nov, 22:58

я до кінця життя пам'ятатиму те,
як ти вміла любити.

як ми сиділи без одягу на підлозі,
кімнати торкалось знайоме блакитне світло,
ти читала тремтячим шепотом вірш для мене.

тільки для мене.

проводила пальцями по моїй оголеній спині,
зігрівала обіймами,
цілувала в шию,
кохала.

тепер перечитувати цей вірш видається найкращим видом селфхарму.

я роблю це знову і знову, поки слова не вгризаються в пам'ять ще глибше,
ніж можуть вгризатися шрами.

уникаю дзеркал, бо здаюсь собі жалюгідною просто за те,
що не можу вигризти з себе
мозок чи серце,
знищити всю свою біохімію –

аби тільки не було так боляче знати,
що все скінчилось.

що між нами усе скінчилось.

127 0 3 16

syndrome d'Adèle

15 Nov, 21:34

і ось на ранок це не виявилось всього лиш жахливим сном.

намагаючись функціонувати далі
як нормальна людина,
потрібно тримати спину рівно,
потрібно тримати дихання рівно;
робити вигляд, що кожен наступний крок не віддає неймовірним болем,
що кожен наступний вдих не відчувається так,
ніби в груди встромлено ніж чи, можливо,
сотню.
тисячу.

пробач мені ті останні обійми.
я не знаю, кого вони більше вбили –
тебе чи мене.

пробач мені те останнє "кохаю".
я обіцяла, що більше цього не скажу,
проте я збрехала.

пробач.
я знаю, ніхто з нас не обирав
розлюбити не одночасно.
пробач.
краще, мабуть, все-таки вмерти, ніж попрощатись

я, можливо, вже помираю.

142 0 3 14

syndrome d'Adèle

5 Nov, 12:49

кожна наступна точка на лініях автострад
видається стартом,
веде на страту.

відстань до дому обчислюють кроками:
в результаті
сума доданків дорівнює нескінченності.

бетонну коробку можна отримати за контрактом,
вписати туди одну-дві власні назви
та зону відповідальності –
це не важко.

потім у вільні години
блукати містами, ховатися у туман;
бути початком осей,
нулем у системі координат,

– бути –

не вчасно й не там.

187 0 5 13

syndrome d'Adèle

3 Nov, 01:05

я ніколи цього не дізнаюсь,
та, можливо, це все-таки правда –
те, що вмирати не боляче,
те, що вмирати не страшно;
що до цього можна бути готовим.

що ти здатна свідомо, за власним бажанням,
робити кроки назустріч бурі,
пригортати холодне тіло
й не відчувати напруги,

не відчувати відрази, сумнівів
чи хоча би
смутку.
⠀

ти ніколи цього не дізнаєшся:
як це –
розуміти, що все це моя провина.
що я, звісно, могла би тебе спинити,
що я мала б тебе спинити,
та не стала.

і тепер до кінця існування –
твого чи мого? не знаю, –
лунатиме у моїх піснях
і розкаяння, і зізнання.

намагання повірити в те,
що, можливо, це все-таки правда –
що тонути не боляче і не страшно,
якщо в глибині
хтось
на тебе
чекає.

200 0 2 17

syndrome d'Adèle

30 Sep, 15:27

зариватись ногами босими
у холодний вологий пісок
десь на початку січня;
рахувати чайок –
за звичкою.
відчувати, як в стопи врізаються
гострі уламки мушель.

я би так не хотіла тікати звідси,
та місто мене змушує,
холодним зимовим вітром
підштовхує в спину.

я би так не хотіла їхати звідси,
та немає, кому спинити,
перекрити обіймами вид на брудні перони.

я би так не хотіла стискати в долоні
квитки лиш в одну сторону,
по коліна в воді крокувати назустріч вокзалу.

я би так не хотіла тікати звідси.

та ще більш не хотіла б вертатись.

263 0 5 19

syndrome d'Adèle

13 Jul, 19:02

розглядати лінію тьмяного синього світла,
що починається десь у кутку кімнати
і закінчується на її оголеній шкірі –
окреслює контур до болю знайомого силуету,
прикриває ледве помітним променем втомлені плечі,
талію, шию,
стегна;

розглядати її по сантиметру, по міліметру,
проводити пальцями над слідами від нігтів на спині
й не дозволяти собі торкатись:
від небажання будити,
від почуття провини.

і поки вона засинатиме,
слухати рівномірне спокійне дихання,
відчувати, як горло стискає ніжність і, мабуть, відчай;
розглядати (до тиску та болю в районі клітини ребер),
щоб пам'ятати усе до найменших дрібниць, коли це скінчиться;

якщо між нами
усе
скінчиться.

446 0 8 18

syndrome d'Adèle

21 Jun, 12:38

я – речення,
що складається з трьох слів,
якщо бути точніше – двох займенників
і (найважливішого) дієслова,
яке, в свою чергу, якщо розбиратись,
сформовано з п'яти літер,
шести звуків,
трьох складів
та теперішнього часу;
у це дієслово десь поміж приголосних вплетено відчай,
десь в голосних – надію,
десь...

я – квартира,
що складається зі стін (несучих та ненесучих),
покриття, перекриття та іншої купи термінів,
які, в свою чергу, якщо розбиратись,
складаються разом в три літери,
три звуки,
один склад
та майбутній час
(хоч в іменників і немає часу).
цей короткий іменник тримає у собі посуд,
меблі,
книги,
котів,
різних інших дрібничок – купу;
всього навсього двох – людей.

я – вірш.
до болю банальний,
до болю скучний,
до болю.
він, в свою чергу, якщо розбиратись,
розкладається на стовпчики,
на відсутність рими та ритму,
на відсутність сенсу –
розкладається;
розпадається;
розвалюється
на тисячі слів – сказаних та не сказаних,
на часи – минулі, майбутні й теперішні,
на частини мови, частини речення,
частини почуттів, не зібраних до купи,
не структурованих,
не зафіксованих
десь на папері,
таких, що можна було б забути,
можна було б не відчути,
можна було б,
але тільки у тому разі,

якби з них не складалась я.
якби з них не складалась ти.
якби.

552 0 8 19

syndrome d'Adèle

13 Apr, 13:25

...і поки ми досі живі,
я буду готова віддати усе,
аби ти засинала і просиналася
поруч зі мною;

торкатись тебе,
цілувати холодні долоні,
вдихати на повні легені твої слова,
коли ти говориш про кванти,
релігію,
об'єднавчу теорію,
астрофізику
і, час від часу,
про нас.

з голови до ніг переповнитись пам'яттю,
щоби навіть з зав'язаними очима
називати точні координати
твоїх родимок,
твоїх шрамів,
кожного міліметру шкіри,
якого я коли-небудь торкалась.

віддати усе, аби просто чути твій голос;
аби просто мати змогу робити тобі зранку чай;
просто вдихати запах твого волосся;
просто набирати воду твоїм котам.

дуже просто.
просто кохати так довго,
як тільки дозволиш,
бути для тебе прихистком,
бути тою,
з ким можна вночі вигадувати тоненькі лінії,
що поєднують у малюнки, здавалося б, хаотичні зорі;
бути для тебе тою, з ким можна шукати важливе
і переважно знаходити.

...тож поки ми досі живі,
я буду готова віддати усе,
аби ти засинала і просиналася
поруч зі мною;

і поки ми досі живі,
я буду готова віддати усе,
аби ми відшукали місце,
в якому чекатимемо одна на одну;

місце, яке називатимемо колись
нашим спільним
домом.

510 0 9 24

syndrome d'Adèle

26 Feb, 03:48

я складають з тих літер та слів,
якими варто було б мовчати.

на околицях
чути дзвін.

молитись.
можливо, знайти в собі сили кричати про те,
що інших світів не існує,
що цей – усе, що в нас є
(чи все, чого так ніколи й не буде).

на околицях
чути спів.

молитись.
благати кохати так довго, як ти тільки зможеш;
тримати мене до останнього подиху
останнього прояву
почуттів.

молитись.
знову і знову, тобі і тільки тобі.
створити навколо нас захисні споруди,
храми, квартали, порти та, можливо,
дім.

дім, в якому завжди чекали б коти та люди.
тобто людина.
тобто ти.

проте
врешті-решт
я складають з тих літер та слів, якими
не користуються;

проте
врешті-решт
молитви завжди потрібні лиш тим,
хто молиться;

на околицях
чути тиш.

597 0 9 35

syndrome d'Adèle

4 Nov 2023, 01:31

вітер з півночі. море. зорі
мов вертеп на Різдво у нічному небі.
та, на жаль, від світил із картону
відчайдушно замало тепла та світла.

де ж ти?

де ж ти, коли так треба
знов відчути себе хоч на мить живою?

світло в домі.
на жаль, не моєму.
я дивлюся в твої невблаганно холодні очі
та не можу тобі обіцяти кохати вічно.

неспокуті гріхи. ми стерті на пил та попіл.
провина. обітниць не буде.
вибач.

не важливо, що було спочатку – слово,
світло,
річки,
океани,
люди.
все одно під кінець
нічого
не буде.

нащо важити "за" та "проти",
знов шукати на пристані рідний погляд,
намагатись зігріти сніг,
не перетворивши його на воду?

прощавай.
хай наступить нарешті зима
та спокій.

1k 0 4 22

syndrome d'Adèle

10 Oct 2023, 14:21

кімната.

в ній – недопалки,
чай
і вата,

просочена чорним.

в ній – провина.

настільки їдка,
що, бува,
прибиває до стінок;
так міцно стискає,
ховаючи шлях
до повітря.

її руки на шиї
вже рідні,
що майже приємно.

кашель.
прокляття.
сміх.

кімната.
в ній – сніг.

в ній – попіл,
книжки,
невимитий посуд
і гріх.

кімната,
в яку чомусь не пускають гостей.

кімната.
в ній є майже все.

хіба що
окрім
дверей.

966 1 9 24

syndrome d'Adèle

22 Aug 2023, 23:05

бога немає.

якщо він і був колись, то зараз його не стало –
він загинув від алкоголю, побоїв й селфхарму;

самоненависть охопила його настільки,
що серце із часом битися перестало.

дуже важкі повіки.

на руках покрилися брудом стигмати,
гній змішався із кров'ю й запікся,
розмежовуючи кордони раю,
закриваючи їх для мене назавжди,
як дітей закривають у темних підвалах,
щоб покарати.

по обличчю вино стікає
і стає усе червонішим.
я сьогодні, отче, згрішив,
проте зовсім не каюсь.

я стояв перед ним на колінах,
але точно вже не молився
отче, повір, після цього
я карав себе так,
як не вміє карати всевишній.

отче, клянусь, згрішив.
і зроблю це знову і знову:

нехай тліти мені до кінця існування в розп'ятті,
хай гріховність ця знищить саму суть поняття "святість";

гріх – це все, в чого є хоча б ілюзорна значущість.

отче, згрішив.
проте більше ніколи не буду
благати за це пробачення.

подруга хотіла, щоб це побачив весь світ, і хто я така, щоб відмовити їй

955 0 11 2 41

syndrome d'Adèle

29 Jul 2023, 23:52

лежиш до мене спиною.

мов сніг, що випав так неочікувано,
раптово,
десь на початку весни,
коли вже, здавалося, відступали морози.

я хочу вбивати,
я хочу душити власноруч всіх,
хто бачив цю талію, бедра та сльози,
що досі лишились солоним присмаком
на губах.
наша ніжність завжди солона.

мов кров на твоїх плечах
відбитки моєї помади.
мешти й одяг по різних кутках
захаращеної кімнати.

меланхолія осені
врешті-решт
лягла спочивати.

я хочу торкатись,
волати,
стогнати,
цілуватися так, мов між нами
не існує сил опору,
кисню,
тертя
і довічного почуття провини,
що назавжди лишилось на шкірі в рубцях.

але ти і досі лежиш до мене
спиною.

стіною
між нами стоїть мовчання
та останні промені заходу сонця.

пробач, що я дозволяла собі
коли-небудь тебе торкатись.

пробач, що я дозволяла собі
коли-небудь тебе кохати.

поки ти засинатимеш,
я шукатиму сили в собі
цей бар'єр подолати,
згрішити востаннє,
торкнутись хоч кінчиком пальця
до болю знайомої родимки на плечах.

та навіть якщо я буду вмирати,
більш ніколи тебе не проситиму
до мене лицем
обертатись.

845 0 12 39

syndrome d'Adèle

19 Jul 2023, 12:39

дуже давно сама не пишу, як ви вже знаєте, але ось такий випадковий вірш спільного авторства вийшов у нас з подругою ❤️‍🩹

652 0 0 18

20 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.

340

obunachilar

Kanal statistikasi

Kanalda mashhur

я ніколи цього не дізнаюсь, та, можливо, це все-таки правда – те, що вмирати не боляче, те, що вм...

кожна наступна точка на лініях автострад видається стартом, веде на страту. відстань до дому обч...

і ось на ранок це не виявилось всього лиш жахливим сном. намагаючись функціонувати далі як норма...

я до кінця життя пам'ятатиму те, як ти вміла любити. як ми сиділи без одягу на підлозі, кімнати ...

це так жалюгідно – зранку шукати твої обійми, стискати повітря, торкатися пальцями ліжка і натик...