VseVoloshka і "єЩоСь"

Панове, ситуація наступна по розіграшу.

Не те, щоб зовсім нема з чого обрати, є 6 варіантів)

І, справді кажучи, донатів мало, але я так глянув... За пару тижнів, як я активізував зусилля по збору, назбиралося більше 10к. Наче і непогано, дякую усім.

Але найбільші донати прилітали без підписів, як мені назвати. І я розумію, що вони виграють за алгоритмами розіграшу у моно (вже неодноразово проводив просто)

Я ось що подумав - я зараз видам номерки людям, які задонатили та мають ідеї, як перейменувати канал, а потім запишу з рандомайзера відео. Можемо навіть відео зробити, де мене, домашього і некрасивого, Марта зніме та покаже, що рандомайзер не підкручував)

І аби усе було прям прозоро...

Номер 1 — Ірина Пасько. "Масовік із отакенним затєйніком"
Номер 2 — Тетяна Адаменко. "D.I. розслідує таємниче зникнення автобусної зупинки".
Номер 3 — Gravebenedict. "Чому очільник чорного човна чимдуж човгає по часник?"
Номер 4 — Олена Маєвська. "VseVoloshka і "єЩоСь"
Номер 5 — Дар'я Мельникова. "Бджола та шкіряний піджак: жаль мене, тільки ніжно"
Номери 6 та 7 — Анонім. "Обдрочена шкарпетка"

Мені навіть не соромно буде змінювати назву, бо усі прикольні))

Дуже мало донатів) Усього три людини будуть приймати участь у розіграші.

Ви хоч відпишіть, чи варто продовжувати, бо дехто ось каже, що ще зп не отримав.

Дніпряни, особливо звертаюся до вас — русня вже близько. І цього разу не з боку Кривого Рогу та Херсону, а з боку Донбасу. Немає часу вже, на жаль.

За два дні зібрали лише 100 грн. Активізуйтеся, бубласка

Якщо головні проспекти — артерії міста,
тоді кам'янські постраждали від ішемії:
неспішні в подачі свіжої крові та змісту
закону про мову на вивісках. В них щемливо

запрошують нас на каву десь поруч із баром,
який через Час відгукнувся ім'ям старого,
котрий уособив місто — був власником дару
не бачити сталого розвитку всіх, крім нього.

Виходиш опісля заходу, бачиш у парку
на рампах продовження безладу: там безжально
волають балади підлітки. Звуки гітари:
Єремія, як чує вокал, то реве кришталем.

А небо ридає пилом, графітом та коксом.
Холодний IPA для детоксу, бо в центрі сірість
зжирає сітківку ока, висмоктує мозок,
а далі планує на Площі з бажанням звідси

тікати зустрітись, потім зганяти на лівий,
де навіть будинки не тиснуть, де місця більше.
По набережній до дамби пройтися ліниво,
побачити міст, Дніпробуд, зрозуміти: тиші

не буде, Димар дістане усюди пекельним
відлунням металу. Нехай мій каскад іроній
не стане лякати вас приїздити до міста, бо текст мій —
не більше, ніж прояв моєї до нього любові.

____

Прим.: Час відгукнувся ім'ям старого — відсилка до пабу Time, який приймав наші з Мартою івенти вже 5 разів і більшість з цих івентів були важливими для нас (перший івент у 22-му році у закладі, який став передумовою періоду піку SJ Poetry; літературний слем, який неіронічно став навіть міжнародним і який ще донедавна пригадували; перший івент Саду Деформацій).

Раніше у цьому приміщенні був рок-паб "Брєжнєв".

Привіт усім.

Побачив цього тижня у Юри Ліщука круту автентичну тернопільську поезію. Згадав про Саден, Стаменову та Бородіна (який, до речі, був моїм викладачем у будівельній академії), в яких теж є яскрава айдентика Дніпра.

І я подумав: а чому я не бачив жодного такого текста про Кам'янське?

Ну, і ось...

Друзі, основну банку розбито!

На нашій було близько 5500 гривень

Усім дякую! Результат нормальний, з урахуванням нинішньої швидкості закриття зборів😣

Незабаром будуть результати розіграшу! 😌

Ненависть — найкращий ресурс
для стрибків вище голови.
Так часто робив їх,
що навіть не знаю інакших шляхів.
Знову і знову
пережовуєш це почуття всередині,
у процесі згризаючи губи та щоки
до крові.

Ти накачуєшся,
мов наркотиком,
цілеспрямованим
бажанням палити себе заради уявних моментів,
бо без нього не видно нікому,
де ти.

І як немає, куди спрямувати усе це,
то починається: серце;
вихаркування текстів кров'ю
зі щік, губ чи легень,
які потім лишаються на туалетному папері;
подерті шпалери та шкіряні шари
з пліснявою, що з'явилася
за відсутності свіжого повітря;
зрештою,
можливості просто вдихнути,
без скреготу заіржавілого хребта та суглобів;
пересилення природного
больового порогу
з відгуком реву Дніпра,
якому вториш,
яким ти — вторинний у текстах.

Можна перебирати
сотні літер,
якщо ти — ментальний паралітик,
не здатний рухатись далі
по виставці витворів
мистецтва
у галузі створення
спотворених сенсів життя,
яка і є цим життям,
яке ніхто з нас не обирав.

І шлях прийняття
цього непрошеного дару
можна побачити,
детально вивчаючи
геральдику шрамування людей.
Дивіться, ось онкологія в когось
з тих, хто завжди був близько —
буде як рак,
очищати від бруду,
хоч і лишиться на дні,
бо потоне в водоймі проблем
навколо.

І ніхто не почує,
коли він на дні буде плакатись,
бо через очищення навколо
відбувається внутрішній катарсис.

Ніхто не почує,
коли він на дні кричатиме,
що не потрібний цей дар йому.
Бо в усіх інших є
свій власний акваріум,
щоб тонути та виринати.

Привіт. Трошки підвищилася активність у творчому плані, пов'язане це із тим, що не найкращий період життя саме зараз, а загалом 2024-й рік, напевне, є найгіршим за усе життя.

Нестабільність у питаннях роботи, особисті проблеми, невеличка, але зрозуміла криза Саду Деформацій, два вимушені переїзди за 1.5 місяці літа — прям мяу.

Тому останнім часом і тексти такі. Я зараз сам собі у психологічному плані програю.

Але цей текст вийшов досить гарний. Сподіваюсь, що і вам сподобається.

Життя — постійне змагання
з вирішення проблем на швидкість
заради можливості у майбутньому,
де тебе приковано до ліжка
кайданами метастазів,
вимовити нечітко
крізь кляп інсульту:
"Сізіфова праця".

Граю на випередження
і кажу зараз,
бо так визначаюся, хто я,
розглядаючи питання
у різних розрізах.
Так вийшло —
маю що сказати тоді,
коли звідти обираю
насичені гемоглобіном чорнила
для образів.

Краще збиратиму їх
для творчості, ніж для терапії,
бо дістати ножа з рани
куди болісніше за удар,
а так хоч буде хороший текст.
Тому моя творчість —
фрикції леза у рані.

Часто чую:
купа хорошого навколо
для отримання натхнення.
Найчастіше апелюють
до твоїх почуттів.

Дружба — ілюзія любові,
за якою сховався взаємний гешефт.
Любов — ілюзія звички
до зручного побуту
та задовільного сексу.

Так залишаються тільки
війна та анамнез.

Мені вже не варто лікуватись.
Точніше, так —
вже варто не лікуватись.
Від перестановки складників
сума не змінилася,
але вже видна
геометрична прогресія
у вигляді фігур
в площині свідомості.
І ця прогресія незабаром
захопить свідомість
повністю.

Привіт усім.

Піддивився, що сьогодні міжнародний день запобігання суїциду.

Здогадайтеся, який зараз буде текст😍

І стосовно найкращих текстів — Хороший батько, Я люблю тебе, Марто Садлова, Кенотаф, україномовний переклад Висадки тригерів, Мене звуть Деф Іртон — з'явилися саме у тих стінах. Вибачте, обіцяю, що це поки що останній пост на цю тему

Бачу, що не тільки автора розбило на емоції. Що ж. Най тоді усі, хто бував у цьому домі після івентів, поставлять реакти.

Привіт,
колисково найкращих текстів.
Вже незабаром
будеш для нас недосяжна.
У вигинах акрилу
народилися кращі рядки
з усіх, що колись писав,
та відвоював
свій організаторський п'єдистал.

Привіт,
прохолодний, місткий підвале,
який ще ніхто
не завоював.
У тривожні хвилини
лишався фортецею спокою,
стіною, яка захищала.

Ці стіни — мій мармур слави.
Цю стелю
врешті-решт пробив.
І кожну з двох кімнат
варто назвати
окремими Словами,
як той будинок,
якого частково
давно нема.

Привіт,
мій пухнастий та сірий друже,
з яким ототожнюю і себе.
Як свій образ,
візьму із собою далі,
най період,
що надав тебе,
залишився уже позаду.

Привіт,
наш величний захиснику
від спеки та спраги.
У тінях твоїх
зостається пам'ять.
Адже у ній
із великої букви
на всеукраїнській мапі
відобразився Камінь.

Привіт,
незначний будинку
на відшибі сіті-сателіта.
Ти подарував емоцій
більше, ніж можуть
многая літа.
Не всі з них яскраві,
не всі з них світлі.

Не впевнений, що
в нас ще буде змога.
Тому я скажу тобі зараз "дякую".
Ти вперше за довгий час
був для мене домом.
І не тільки для мене.
Для нас, для усіх, хто ямбами
змішував амфібрахії
та алкогольні напої.

It's all that I want to say —
Ти назавжди
наш літмузей.

Дякую.
Дякую.
Дякую.

Привіт. Як дехто з вас вже знає, ми з Мартою переїхали з того чудового будинку, де за рік було близько 40 поетів з різних міст та навіть країн!

Скажу чесно, це було вимушене рішення через файного власника будинка, який заслуговує окрему історію про себе :)

Енівей, у мене з'явився новий текст. Як на мене, непоганий.

Як описують совкові педагоги зараз те, що їх змушують змінювати навчальні методики?

Ми виНУШені