Кліпни двічі / режисерський дебют
Зої Кравіц
#трилер #психологічний #фемкіно
Робоча назва стрічки була «Pussy Island» і якщо чесно, ця назва була погана, як і деякі нелогічні моменти в стрічці.
Зої підняла важливі теми, які стосуються зловживання владою чоловіками, сексуального насильства, дискримінації, оманливого образу кривдника, «білих вечірок». Також початок фільму супроводжується попередженнями про насильство та навіть є сайт, де можна знайти ресурси для отримання допомоги у випадку гендерно обумовленого насилля.
Ми маємо феміністське кіно, підсвічуються важливі теми, гарний сильний каст, але щось не складається в єдиний пазл і не залишає післясмаку.
Сюжет:
Фріда (Наомі Акі) мріє про розкішне життя і працює офіціанткою. Одного разу вона з подругою обслуговує благодійний захід мільярдера Слейтера Кінга (Ченнінґ Татум).
Дівчині вдається зацікавити мільярдера, завдяки чому вона та її подруга отримають запрошення на приватний острів Кінга. Там вони починають розважатися з алкоголем і наркотиками, не думаючи ні про що. Але острів ховає у собі дещо більше, ніж просто місце для ретріта.
Що мені не сподобалося:
З перших кадрів, коли гг дивіться інтерв’ю в соц.мережі з вибаченням мільярдера за випадки аб’юзу, у якому він розповідає як працює з психологом, що аж
купив собі цілий острів для відпочинку — вже стає зрозуміло що на нас чекає.
Гг дивилася інтерв’ю, вона вже в курсі, що у чєла трабли з аб’юзом у минулому. Але для неї це не червоний прапорець. Вона настільки хоче відчути смак розкішного життя, що відправиться на острів в компанії незнайомих заможних чоловіків і буде ігнорувати інші червоні прапори: в жінок заберуть телефони, роздадуть однаковий одяг, а у ранці під нігтями буде багнюка.
Кожен вечір — вечірка з наркотиками, на сніданок шампанське і косяк і так кожного дня протягом тижня, якщо не більше.
Я все розумію, але тиждень в подібному режимі — це анріл для організму, враховуючи що ночами з ними відбувається піздець. Це все має впливати на їхнє самопочуття, але чомусь не впливає.
Поведінка «хочу розкішне життя, не бачу небезпеки» притаманна була б для більш молодих і наївних дівчат. Але у фільмі головні героїні не виглядають наївно чи як малі піздючки. Тобто було б логічно, якщо вони б не довіряли мужикам з самого початку, бо за розкішний відпочинок доведеться «платити». Але ні, дорослі дівчини не бачать проблем і дивуються, що мажори не такі вже й хороші хлопці. Ну камон.
І таких нестикувань буде багато, що псує занурення в обставини фільму.
Це стильний трилер з феміністським поглядом та елементами female rage наприкінці.
Але навряд ви захочете передивлятися цей фільм.