Не пам'ятаю з якої це книги, але поділюсь
Дороге тіло,
Пробач, що я не довіряла тобі.
Пробач, що ігнорувала тебе, коли ти просто намагалося вижити.
(І, боже, мені так шкода, що я карала тебе за це.)
Пробач, що я відчувала до тебе огиду.
Мені шкода, що я говорила про тебе жахливі речі.
Вибач, що з сорому ховала тебе в старий, мішкуватий одяг, який ненавиділа.
Пробач, що переконувала тебе, що купальники не для тебе.
Пробач, що купила ту дивну штуку, яка обіцяла прибрати твої ямочки, а натомість лише зробила тобі боляче.
Пробач, що я дозволила переконати себе в тому, що з тобою щось не так.
Пробач, що мені доводиться постійно захищати тебе, хоча ти завжди заслуговувало на повагу.
Мені шкода, що ми живемо в суспільстві, яке не завжди бачить тебе так, як бачу я, і відкрито озвучує причини, чому ти маєш змінитися.
Але я бачу красу в твоїй людяності.
Я бачу тіло, яке дихає життям і любов’ю.
Тіло, яке робить усе можливе, щоб я жила.
Щоб я продовжувала відчувати.
Щоб я могла робити те, що люблю.
Мені шкода, що я не помічала цього раніше.
(І мені шкода, що у мене все ще бувають дні, коли старий наратив намагається повернути мене назад. Але я обіцяю, що завжди боротимуся.)
Мені просто неймовірно шкода за все це.
І я хочу подякувати тобі.
Ти ніколи не покидало мене.
Навіть після того, як я неодноразово зраджувала тебе.
Тож, попри все, що мені шкода, є ще більше, за що я вдячна.
Дякую тобі, тіло, за все. ❤️