НЕТФЛІКС ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Неочікувано визначальна подія цього тижня — новий альбом The Weeknd «Harry Up Tomorrow»

Можна по-різному ставитись до його творчості: хтось обожнює, хтось слухає на фоні, комусь байдуже, але з концептуальністю Абеля мало хто буде сперечатись.

Альбом «Harry Up Tomorrow» — це завершення шляху The Weeknd.
Далі буде щось нове, щось інше. І це правильно.
Круто йти на піку, а не вижимати соки з того, що не приносить драйву [хоч і приносить багато грошей].

Але чому я вирішила написати про це вам тут?
У The Weeknd не тільки концептуальні альбоми, а ще вельми авторськи та цікаві кліпи.

Цього разу Абель запросив на співпрацю не широко відомого, але перспективного, контраверсійного і в хорошому сенсі, скаженого американського режисера Едді Альказара.

Спочатку на шоу Джиммі Кіммела вшив у фіналі виступу «Open Hearts» затравку на свій кліп «Red Terror», який зробив Альказар.

Фішка Едді Альказара в тому, що він поєднує різні форми кіномови [вірніше сказати, застаріли форми].
Це наче кіно категорії В з 70-80х, яке знято зараз.
Лялькова анімація в міксі з живою зйомкою, зерниста плівка з додаванням різних ефектів, нальот німецького експресіонізму і тотальна свобода історії.

Якщо вам близька творчість Ніколаса Віндінга Рефна [Неоновий демон, Драйв, Тільки Бог пробачить] і Леоса Каракса [Аннет, Корпорація Святі Мотори] — вам буде цікаво подивитись роботи Альказара.

— «Perfect» 2018
— короткометражка «The Vandal» 2021
— «Divinity» 2023

А ті два кліпа The Weeknd дивитись тут:
👉🏻Jimmy Kimmel👈🏻
👉🏻Red Terror👈🏻

Starboy помер. Нехай живе Абел!
Енджой🤍


P.S. А в пісні «Wake Me Up» інтерполіруємий семпл не тільки Майкла Джексона «Thriller», а ще головна тема фільму «Scarface» з Аль Пачіно!
Захотілось передивитись. Нууууу Абел, талановитий падонок)))

«Babygirl» — стратити не можна помилувати
#безспойлерів
перша частина про секс в кіно тут

Аллілуйа, ми забули про містера Грея і кіношну невдалу спробу показати бдсм з нальотом санта-барбари, але «Babygirl», все одно, на асоціативному рівні буде сприйматись, як щось схоже.
Навіть в мене спочатку були такі думки. Але краще порівнювати її з «Піаністкою» Ганеке або «Соромом» Стіва Макквіна [або «Німфоманка» Ларса фон Трієра]

Тому що за мішурою яскравих відвертих сцен, над якими сміються начебто дорослі люди в залі, мова йде про владу, контроль і приховані бажання, в дальному куті своєї сутності.

Сюжет: головна героїня Ромі — успішна жінка, CEO компанії, яка має люблячого чоловіка і двох доньок. Ну картинка з інстаграму. Але все змінюється, коли вона зустрічає інтерна Семюеля на своїй роботі.

І тут режисерка Халіна Реййн приголомшливо показала всі стадії одержимості та неможливості пручатись сильному сексуальному потягу, який відкриває двері на ту саму потаємну кімнату фантазій.

Для Ніколь Кідман ця роль — подарунок долі.
Недарма її номінували на «Золотий Глобус» і я думаю, номінація на Оскар теж буде.
Вона тут не ботоксна лялька з однаковими реакціями [хоча і ботокс присутній, і сцена, як його колять]
Продемонструвати такий мікс емоцій від сорому і страху за своє налагоджене життя до ірраціонального бажання володіти, точніше бути підкореною… і все в одній сцені. Це вау!

Гарріс Дікінсон — містер Грей нормальної людини. Без всіх цих довгих, пафосних та мовчазних поглядів.
Відверто кажучі, я думала, що буде місткаст, бо в тому ж «Трикутнику смутку» або в «Залізному кігті» він така собі мамина царапка, але тут… шановні, хулігану віриш до кінця. Інколи настільки, що важко сидіти на місці)
А його імпровізований танець під Джорджа Майкла «Father Figure» — недарма став віральним в тт.

Щодо музики!
Майстерно підібрані треки: від іронічної пісні пана Майкла, звільняючої «Never Tear Us Apart» він INXS до техно-напруги «Crush» від Yellow Claw.

Але написана музика не менш прекрасна!
Композитор Крістобаль Тапія де Вір написав звабливий score, який хочеться шазамити!
Наприклад, трек «Whatever You Tell Me to Do».
Якщо вам на мить здалось, що він за формою на щось схожий… і ви дивились серіал «The White Lotus», то все ок, вам не здалось.
Він писав музику до цього шедеврального серіалу [до речі, премʼєра 3 сезону через місяць].

Операторська робота Джаспера Вольфа в «Babygirl» влучно ілюструє всі переживання головної героїні. Запаморочення, нестача кисню, напруга і навіть «закоханий тунельний зір».

Але до фільму в мене все ж таки є питання. З якого, вибачте, рожна це «еротичний трилер»?)
Це еротична драма. Якісно прописана, поставлена і зіграна.
Сексуальна напруга, психологічна маніпуляція, динаміка влади, спокуслива головна героїня, але замало непередбачуваності сюжету.
От минулорічне хітяо Санденсу
«Fair Play» — це чистий еротичний трилер в сучасній формі [про нього писала тут, є на Нетфлікс].
Тож не обманюйтесь визначенням жанру. Можливо, це тільки для мене, напишіть свої думки в коментарях.

А ще, думаю, багато питань буде стосовно фіналу фільму.
Мені сподобалась ця ітерація розвитку сюжету від Халіни Реййн, але певна, після перегляду вам захочеться обговорити його з кимось.
Бо найкраще, що може залишити фільм — не тільки враження, а думки та інсайти, які народжуються в дискусії.

«Babygirl» — вже охрестили найобговорюванішим фільмом.
Але через що саме: жінка на місці чоловіка, сцена з молоком, декілька відвертостей, танок Гарріса чи оголена Кідман?

Для мене «Babygirl» — не про все вищесказане.
Це про вибір і чесність.
В першу чергу з собою, своїми бажаннями і з найближчими.
Бо ширма зламається, злетить, впаде, а людина залишиться один на один перед своєю сутністю і навалом проблем, які вона може за собою понести.
І кому в реченні «стратити не можна помилувати» доведеться поставити після першого слова.

Не будьте «хорошими», будьте чесними. І говоріть один з одним.
Так жити простіше.
Енджой🤍

P.S. Не дивитись людям, які досі сміються зі слова «многочлен». Тобто які ментально залишились в 7б.