канал мистецького призначення

Двічі на рік я вирушаю до Львова, і дуже сумую, коли пропускаю класні мистецькі заходи, що відубваються в інший час

Наступна подорож запланована на ранню весну, однак можливо ви маєте знайомих, або ж самі нині там, і наступна інформація буде для вас корисною:

🖼 У Jam Factory Art Center проходить набір на дводенний практикум, що відбудеться 14-15 лютого: «Як будувати освітню програму в мистецьких інституціях» від експертки у сфері музейно-мистецької освіти Софії Рябчук.

Практикум проходитиме наживо у форматі лекцій, екскурсій та практичних завдань у групах у просторах артцентру. Впродовж двох днів ви:

👉🏻 розглянете, як будувати освітню програму в неосвітній інституції (на прикладі артцентру «Фабрика повидла» відповідно до його місії та цінностей).

👉🏻 обговорите методи залучення різних аудиторій і роботу з ними, враховуючи їхні потреби.

👥 Захід створений для людей, які працюють або прагнуть працювати з освітніми програмами в мистецьких інституціях. Попередній досвід необов'язковий.

🗓 Дедлайн заповнення заявки – 9 лютого до 23:59, відповіді щодо відбору надійдуть до 10 лютого на вказану пошту

РЕЄСТРАЦІЯ

Сьогодні виповнюється 100 років з дня народження Віктора Зарецького!

З цієї нагоди Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького відкрив у Музеї книги і друкарства виставку «Віктор Зарецький. Між рядків і полотен», де представлені графічні та живописні твори митця, які переплітаються з висловлюваннями самого художника і дослідни_ками його праць.

Минулого року величезна увага була прикута до дружини Зарецького — Алли Горської: «Боривітер» в Українському домі зібрав понад півсотні глядачів. Тож, сказати по правді, я була трохи розчарована масштабами виставки у Музеї друкарства: вона геть не розкриває багатогранність постаті митця, лише трохи зацікавлює. Тож я покладаю великі надії на нещодавній #мистецький_анонс Національного художнього музею України. Адже у їхніх планах на цей рік — масштабна ретроспектива Віктора Зарецького, яка стане другою виставкою художника у стінах музею.

З нетерпінням чекаю на цю знакову подію у НХМУ, а доти заохочую вас на, так би мовити, мистецький аперитив до Музею друкарства.

Музей книги і друкарства (локація)
«Віктор Зарецький. Між рядків і полотен»
Вхід — 100 грн
Виставка діє до 16 березня

#куди_сходити_у_лютому
#куди_сходити_у_березні

Воїтелька, матір і та, що прагне насолоди

На полотнах Євгена Шаповалова жінка — різна. Гадаю, це тому, що художник, як і я, переконаний: універсалізувати цей образ неможливо.

Зображуючи своїх героїнь, митець відходить від звичного для нас поняття «краси». Вивчаючи картини більш уважно, можна помітити доволі неприродні положення тіл, гіпертрофовані долоні й хаотичні розчерки.

Шаповалов не зображує стереотипну жінку з плавними формами й довершеними рухами, ніби зневажаючи риси, які мали б вказувати на фемінність. Він створює і досліджує самобутній образ в авторській манері й цим зацікавлює глядача.

Фото — Оксана Курчанова

Kirisenko gallery (локація)
«Жіночий код»
Вхід — вільний
Виставка діє до 16 березня

#безкоштовно
#куди_сходити_у_лютому
#куди_сходити_у_березні

Історія мистецтва без чоловіків

Я навчаюся на мистецтвознавицю вже 3-й рік, і попри те, що у викладацькому складі переважають жінки, про мисткинь нам розповідають лише починаючи з ХХ століття (так, ніби раніше їх не існувало). Прагнучи компенсувати цей доволі відчутний гендерний дисбаланс, я взялася за книгу Кеті Гессел — «Історія мистецтва без чоловіків», яка нещодавно вийшла друком в ArtHuss.

Праця покликана розширити вже викладену не раз історію мистецтва, включивши до неї тих, кого раніше оминали. Назва видання апелює до так би мовити біблії усіх, хто прагне вивчати мистецтво — «Оповідь про мистецтво» (оригінальна назва — «The Story of Art») Ернеста Ґомбріха, лише у шістнадцятому виданні якої з'явилась одна-єдина жінка. Як на мене, стиль викладу матеріалу також дещо подібний до вищезгаданої праці.

Читаючи цю книгу, я перебувала у неймовірно захопливому настрої: було відчуття, ніби я разом з авторкою віднаходжу загублені сторінки історії (а може так воно й було насправді...). Часом, звісно, ставало соромно, що я досі про когось не знала. Бувало, обурювалась, відчуваючи шалену несправедливість. Розповідаючи про жінок, Кеті Гессел дуже часто оперувала словами «перша», «єдина», «вперше»: перша отримала художню освіту, єдина чорношкіра студентка, вперше відкрила власну майстерню. Мені здається, що раніше я чула як подібні прикментники вживають лише по відношенню до видатних відкриттів, а тут йшлося про базові речі, доступ до яких жінкам треба було вигризати, а чоловіки мали за замовчуванням.

Надзвичайно потішило, що авторка прагнула розповісти не лише про жінок, а й про меншини, частиною яких вони є, зокрема — квір-художниці й темношкірі мисткині. Адже вони зазвичай зазнають множинної дискримінації. Їхні історії впліталися у загальний контекст, адже, як влучно зауважила Гессел наприкінці праці, це не тренд, це люди, які є частиною нашого суспільства і заслуговують бути згаданими. Усі мисткині мають бути в загальній історії мистецтв, а не лише відокремлені в самостійні праці. Тож сподіваюся, з'являться і такі видання.

#мистецька_бібліотека

Минулої суботи мала нагоду відвідати вернісаж виставки Ганни Гідори, якою відкрили виставковий сезон Stedley Art Fundation 2025 року

Ганна Гідора передусім відома як ленд-арт мисткиня та засновниця симпозіуму «Простір покордоння». Захід вперше був проведений у 1997 році в селі Могриця, на Сумщині, однак уже кілька років як війна унеможливила подальші виїзди митців.

Полотна Ганни стали для мене відображенням спокою природи, вільної від діянь людини. Я б радо перебувала поряд з експозицією не один день, і переконана: повернулася б ніби після ретриту.

ДУЖЕ РАДЖУ ЗАВІТАТИ

Фото — Руслан Сингаєвський

Stedley Art Fundation (карти)
«Межа горизонту»
Вхід — за записом в Instagram
Виставка діє до 2 березня

#безкоштовно
#куди_сходити_у_лютому
#куди_сходити_у_березні

«Жахливий кінець чи жахіття без кінця?»

Нещодавно відбувся вернісаж першої за 10 років в Україні соло-виставки харківської мисткині Аліни Клейтман. У рамках експозиції демонструються роботи з серії «Нескінченне сяйво людського насилля», над якою художниця розпочала роботу з початком повномасштабного вторгнення.

Мистецька практика Аліни надзвичайно розмаїта, тож серед експонатів: відео, на якому Клейтман перевтілюється у персонажа Брудний Білий, що є уособленням насильства; інсталяції, що нагадують скелети жителів водойм; серця і корони, які водночас є величними й огидними.

Я вражена балансуванням мисткині. Вона надзвичайно вдало поєднала оригінальні образи, що врізаються у пам'ять, з очевидною істиною, що допомогло розповісти їй про абсолютне зло (війну) так, щоб її висловлювання запам'ятали.

The Naked Room (карти)
«Жахливий кінець чи жахіття без кінця»
Вхід — вільний
Виставка діє до 9 березня

#безкоштовно
#куди_сходити_у_лютому
#куди_сходити_у_березні