«Якось так сталося, що життя письменника рідко коли таке ж цікаве чи сповнене пригод, як і ті історії, що він пише. Я знаю, що це правда, бо провів більшу частину свого життя в Каліфорнії, де може статися фактично будь-що».

Так починається автобіографічний есей Генрі Каттнера, опублікований у журналі Startling Stories за 1940 рік. Поглянемо, що ж ще він там розповідав про себе 👇

📍 «На моє превелике задоволення, я народився в Лос-Анджелесі й немовлям провів більшу частину сплячим під прилавком книгарні мого батька. Я поглинав сонячне світло й апельсиновий сік у величезних кількостях. Тоді я переїхав до Сан-Франциско, де вже всотував туман, який з тих пір і полюбив».

📍 «Я відвідував найсуворішу школу у Фріско, що біля Гейз-Веллі, де й заробив кілька медалей за низку абсолютно непотрібних речей так само, як і безліч синців під очима. Повернувшись на південь, я закінчив середню школу й вирішив доєднатися до військово-морського флоту. Мене переконали цього не робити. Замість цього я пішов на роботу. Я працював у будівельному магазині, у цементній бригаді, у книгарні та в літературному агентстві».

📍 «Звички? Я не люблю краватки й віддаю перевагу шарфам. Мені подобається велике містке взуття. Я викурюю одну цигарку за одною, коли пишу, і якщо я вже почав писати оповідку, то рідко зупиняюся, доки її не закінчу. Інші стимулятори сповільнюють мою роботу, хоча чорна кава часом й допомагає. Мені подобаються сендвічі з арахісовим маслом та беконом. Я люблю під зав’язку набиті крісла. Мені не подобається водити, але, тим не менш, часом вирушаю у довгі й виснажливі вилазки на моїй тарантайці. І зрідка коли можу заснути, доки не прочитаю бодай одну книжку за ніч».

На світлині зліва направо: Генрі Каттнер, Кларк Ештон Сміт та Едґар Гоффман Прайс.