От відбулися вибори в Ірландській Республіці. На щастя, нудятина - там 3 основні партії, іноді ще якась проходить. Здивувався, щоправда, що моя улюблена Шин Фейн тепер вважається лівою. Але то таке. Останні років десять в Ейре відбувається повернення до коріння. Слід розуміти, що, чесно кажучи, ірландська гельська - майже мертва (навіть шотландська гельска трохи живіша - не плутати зі Scots, самою наразі юною германською мовою). Втім, ірландці щиро намагаються: голова уряду давно зветься "ТаосІч" (ти-іжех), навіть якщо він пенджабець, а ото на цих виборах побачив підпис до світлини: таосіч Саймон Гарріс голосує з родиною - дружиною Каоме (там купа літер) і дітьми Сайорсе і Сіліен. Думаю, а племінниця, мабуть, Галадріель, бо Толкін імена переважно брав з кельтики. Здавалося би - навіщо все це? На те, що - от я починав писати в газетах навмисне українською, перші мої це "Вечірній Київ" та "День". У нульові на медіаринок прийшли шалені гроші і він став ледь не повністю російськомовним (ті "версії", то, знаєте, таке). Раз у раз і тоді намагався українською все ще щось писати. Потім розворот Революції Гідності, яка по результатах виявилася (через напад Путіна) більше національною, ніж буржуазною. І так далі, і тому подібне (але без лагідної, "підступної" українізації часів Кучми нічого б не було, вібруючий капіталізм остаточно добив би українську максимум під середину нульових). Биючи всі боки собі, десь шляхом чеської та івриту покотилися все ж собі. А починалося все приблизно так як-от зараз в Ірландії. Втім, підходити до цієї політики слід максимально розумно, обережно і стратегічно - не втрачаючи переваг імперських мов і розбудовуючи "машинерію" власної. "Позитивна дискримінація", кластер державних і приватних програм підтримки ідентичності. Іноді за ці 33 роки Україні це вдавалося, на жаль, коротенькими періодами. Після цих покручів, хочеться сподіватися, можна буде знов зайнятися цією важливою сферою всерйоз.