Серед усіх земних насолод кіно лишається однією з найкращих доступних розрад у цей непевний час. Готичний горрор Роберта Еґґерса «Носферату» не позбавлений ані належної шани до німецького кіноекспресіонізму, ані відданості до деталей внутрішнього символічного універсуму картини. І йому є що сказати поряд із усіма, хто оживляв цю історію на великому екрані.
Самотній герой, що заблукав у Карпатах дорогою до замку графа, чітко відлунює нам картиною «Мандрівника над морем туману» Каспара Давида Фрідріха. Впізнається також «Смерть і діва» Маріанни Стоукс.
Готична камерна атмосфера сірого кам'яного німецького міста з його структурною холоднечею на противагу неприборканим силам природи, що насуваються зі Сходу.
Маскулінний граф Орлок втілений майже з історичною точністю щодо класичних зображень Влада III Цепеша. Чи не вперше за довгі десятиліття вампір позбавлений своєї андрогінної безволосої зовнішності, покликаної критикувати буржуазну природу довголіття (жарт). Він уособлює могутнє зло, що має неабияку силу й на тілесному рівні. Тільки вселяючи страх і змушуючи інших підкорюватися, стверджується міць. А влада над смертю — це найвищий прояв могутності.
В оформленні гробниці графа — дакійські дракони. І хоча герб графа все ж вигаданий, він складений із геральдичних елементів, притаманних для гербів у Трансільванії. Врешті, в кадрі фігурує знаменитий Воронецький монастир, впізнаваний своїми синіми фресками в оформленні екстер'єру. Але більше картину фільмували в Чехії. Інтер'єр кабінету професора для фільму був запозичений із празького музею Speculum Alchemiae, справжньої алхімічної лабораторії імператора Рудольфа II,
куди я наполегливо радила б потрапити подорожньому. Родинна усипальниця з фільму була знята на Ольшанському цвинтарі. Праховські скелі, особливо епічні в моменті.
Не перебивши рекорду зйомок Вернера Герцога, для зйомок використовували 5000 щурів. Пам'ятається, після зйомок «Маяка» він колись зарікався мати справу з тваринами в кіно...
І тут варто згадати чудову сцену з забобонними селянами, котрі обвішали всі Карпати й свої помешкання хрестами. І... вночі справляють у вогні смолоскипів язичницький ритуал жертвоприношення молодої дівчини вампіру задля безпеки й виживання решти громади.
Окремо зацікавив символізм бузку в кадрі. Загалом увесь класичний сюжет може відсилати до давньогрецького міфу про німфу Сірінгу, яку переслідував закоханий у її красу й жадавший нею оволодіти Пан, аж доки майже схопивши її вона не обернулася на кущ бузку. Сатурнічна природа графа співзалежна з її венериною.
Смерть і кохання.Героїня засмучується подарованому чоловіком букетові бузку, адже крім невинності й ніжності, він слугує символом нещастя або й скорого любовного розлучення. І прямо з букетом у руках вона чує від чоловіка про його відрядження. Обіймами з бузком завершується й сама картина.
Не часто доводиться в кіно також зустрічати таку алегорію смерті родом із румунського фольклору — вінчання зі смертю. Вдягнена як наречена, з фатою та з букетом у руках (усе того ж бузку), дівчина дає добровільну
згоду Смерті. Лучан Блага взагалі вказує на те, що ця
«любов до смерті» виявляється чи не опорною для румунської духовності. Не дарма ж
міоритичний простір, від балади «Міоріца». На екрані це вигладяє ніби звернення до міфічної реальності, в якій одиничне лише возз'єднується з космічним цілим.
У всьому цьому як ніколи прекрасна оптика Еґґерса, що показує нам все ще нерозчаклований світ із його химерами й живими сновидіннями, а заразом його вже радикально
«просвітлених» співмешканців, котрі взагалі заперечують існування вампіра й надприродну першопричину нещастя в місті. А що з цього правда, як завжди, вже на розсуд глядача.
Насамкінець цікаво зображена ідея кохання. Кохання лікує від меланхолії, але кохання й вбиває — штовхаючи героїню йти на самопожертву. Їй лишається лише полюбити свою долю, полюбити свою смерть.