Перед тим, як я дам наступний кусок тексту від якого я під враженням, вважаю правильним дати особисте пояснення.
Ми, Українці захищаємося. Наші бойові дії, це крайня міра, щоб не загинути самим, щоб не бути вбитими. Це зло, яке нам не лишає вибору перед натиском ще більшого зла, яке йде з твердим наміром знищити нашу державу. Або ти, або тебе. В світлі наступного уривка "Сповіді священика перед Церквою" мені робиться у стократ страшно. Наче безвихідь. Наче чорна полоса, якій не має кінця й краю. Армія яка захищається мусить вбивати, щоб не пустити вбивство далі, щоб зупинити вбивство... вбивством вбивці. Яке звучання, як страшно від цих слів. Це схоже на хворе маячіння шизофреніка, але це сьогоднішні реалії нашого воєнного життя...
В мене немає однозначної думки про це, ці слова не просто важкі, а мегаважкі
⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️
Не тільки війна, але й всяке окреме вбивство, будь воно звершено в ім'я самозбереження, як самооборона, все рівно, воно є передусім свідоме насилля над Самим Богом, замах на життя Самого Бога, нетерплячке, палюче бажання знищити Бога і бажання на місце Нього, тобто Бога, [поставити] обоготворення людської ворожнечі проти Бога, обоготворення абсолютної смерті, абсолютного небуття, абсолютного ніщо!
И дійсно, треба тільки в цей час добре вдуматися й тоді переконаєшся, що це так і є на справді. Треба тільки уявити собі по одну сторону Бога, Який творить і Своє творіння, зокрема людину, а з іншої сторони людей, які свідомо й озлоблено нищать в ім'я чого б це не було один одного, як саме творіння Його, і зразу все буде просто і зрозуміло, що всяке вбивство є супротивне Богу, є ворожнечею проти Бога, є посяганням на знищення Самої сутності Бога!