Пломінь

Ейрік був видатною людиною, і якось на йольському бенкеті, під час, коли бенкетуючі приносили обітниці, поклавши руку на голову клятвенного кабана, він поклявся відшукати Одайнсакр (Ódáins akr) – легендарні луки безсмертя.

Різдво — це дитяче свято. А ще це свято краси. Хіба це не нагода пороздумувати над цим життєво важливим поняттям, однією з трьох частин «гомерівської тріади»: «Природа як основа, досконалість як мета, краса як горизонт»?

Масове суспільство вимирає не через екологічний колапс чи пролетарську революцію, а через відчуження, нігілізм і відчай. Відчуженому, секулярному, сучасному світогляду, вільному від традиційних вірувань, які сакралізували буденність, просто не вистачає спроможності оживити населення.

Сноррі син Стурли Старого сина Торда сина Ґільса, відомий насамперед як поет і автор саґ про конунґів Норвеґії, тобто історик і літератор. Найбільш значущі його твори – «Едда» («Едда Сноррі», «Молодша Едда», «Прозова Едда»), підручник для скальдів і водночас джерело відомостей зі скандинавської міфології (наскільки адекватне – питання цілком окремої розвідки) і «Коло світове» (збірка «королівських саґ»).

У періоди «стабільності», тобто коли крива розвитку (або деградації) цивілізації близька до горизонталі, будь-яка яскрава індивідуальність може довго існувати у свого роду латентному стані, поки контраст між прагненням до здійснення шляху та навколишнім безкрайнім болотом не призведе до вибухового прояву індивідуальної волі, що для сучасного обивателя, тобто людської більшості, яка не зуміла скористатися початком життя для усвідомлення свого призначення, виглядає трагедією, безумством, або небезпечним порушенням «суспільних норм»: так комівояжери стають художниками, бухгалтери – поетами, а інженери – алхіміками.