Вірші для Бога

ЛЮБОВ ТВОЯ...

Любов Твоя оспівана піснями,
І велич прославляється в псалмах.
Могутній Боже, вкрита чудесами
Вселенна, що лежить в Твоїх руках.

Твоя земля, чудова і квітуча,
Тобою створена, для радості, була.
Тепер вона у темряві бездушній,
В людських сльозах, щоденно, потопа.

Потоки війн, хвороби, катастрофи...
У сім'ях - ворожнеча, горе й гріх.
Здається, землю вже слізьми затопить,
А час усе зверша шалений біг.

Ридають матері, бо гинуть їхні діти.
Наркотики і п'янство процвіта.
А сатана все кличе веселитись
І гублять люди молоді літа.

А скільки є знедолених, нещасних.
Що, в розпачі, не знають що робить.
У цьому світі не знайшовши щастя,
Життя себе стараються лишить.

О, люди! Зупиніться! Я благаю!
Погляньте в гору, там у небесах,
До вас пробиті руки простягає
Син Божий, у благанні і сльозах.

Він кличе, пропонує допомогу.
Зціляє, до життя щоб повернуть.
Але, не чують, бо князь світу цього
Закрив їм слух, щоби Христа не чуть.

Закрив їм очі і густим туманом
Покрив всю правду, що у світі є.
І ходять люди, наче наркомани.
За щастя, горе видають своє.

Радіють цим земним добром, богатством.
За щастя, мають світу марноту.
В гріхах живуть і Бога не бояться.
Із радістю, у пекло, йдуть і йдуть.

У них велике горе за плечима.
Це горе - в світі жити без Христа.
Де, після смерті, будеш ти, людино?
Себе, поки живеш, ти запитай.

Прислухайся уважно, слово Боже
По всьому світі голосно звучить.
Господь ще кличе, ще серця тривожить:
"До Мене, всі хто змучився, прийдіть."
@poesiaGod

Сяйво Різдвяної ночі
О, те сяйво Різдвяної ночі
І небесний в могутності хор —
Ця подія згадалась охоче,
Що ми звемо так просто — Різдво!

Мабуть, зорі ясніше світили
Пастухам тих отар при вогні.
Віфлеєме, ти місто щасливе —
Народився Спаситель тобі!

І дарма, що так людно в заїзді,
Для Марії і ясла — як трон.
Хоч тривожаться іроди грізні —
Збереже Свого Сина Сам Бог!

Мудреці, пастухи, херувими,
Муж правдивий, старий Симеон —
Всі Ісуса натхненно хвалили
І любили всім серцем Його!

Відзначаємо нині врочисто
Дивне свято, що любим Його.
Хай же серце у нас буде чисте —
Так годиться зустріти Різдво!

© Петро Боско
@poesiaGod

Я очі підвожу до неба,
Чекаю Твою допомогу.
Надію кладу я на Тебе -
Пильнуєш мою Ти дорогу

Розкрив наді мною крила
І хвилі підкорював з вітром,
Бо жодна земная сила
Не встоїть проти Твого світла!

Немає надійного дому?
Немає міцної брами?
Господь не пильнує! - У тому
Причина земної драми.

Без Бога руйнуються стіни,
Але залишається стрічка...
Бо Він зберігає закони.
Дає лише Він життя вічне!

Він бачив Рахав скрізь руїни...
Він чув її зойк в Єрихоні.
Коли руйнувалися стіни,
Поставив Свої Він кордони.

Мій Бог, Ти живий серед бурі!
Незламний, нескорений вітром!
Одне Твоє Слово почую -
Навколо спокій розквітне.

Мій Бог, Ти міцний серед бурі!
Незламний, нескорений світом!
Зруйнуєш гріховні всі мури
І збережеш заповітом!
© Сич Ольга
@poesiaGod

Моліться мами

Він народився зоряної ночі...
І зірка Царська в небесах з'явилась.
Світились щастям материнські очі:
На світ Дитятко Боже народилось!

І юна Мати бачила у мріях
Дитя Царем премудрим, справедливим...
І думалося Матері Марії,
Що люди будуть вільні і щасливі.

Пригадувалось слово Гавриїла,
Пророків старців Анни, Семеона.
І з кожним днем все більше розуміла,
Що Бог дасть царську Синові корону

Ісус зростав, творив Він волю Отчу,
Зціляв Він хворих, воскрешав із мертвих,
І відкривав сліпим з любов'ю очі,
Був справедливим, добрим, милосердним.

І думала Марія: - ось настане
Те царство, про яке всі люди мріють
Ісус, Син Божий, царювати стане
І будуть ублажати всі Марію.

Ось на ослі в Єрусалим в'їжджає
Благословенний, Син Самого Бога.
Йому корону одягти бажають,
Та Його царство не від світу цього

Єрусалим, Єрусалим! І серце плаче...
Він бачить храму Божого руїни...
І як дітей вбивають в ньому бачить,
І як розпнуть Його, Людського Сина...

Ось за любов яка в людей розплата!
Христу до сліз це бачити печально...
Як простягають руку брат на брата,
І над святим знущаються безжально...

А за Христом у натовпі людському
Та, що страждала, плакала, молилась...
Їй Божий план спасіння невідомий,
Що Син промовить на хресті: -Звершилось!

Що буде вона так, як кожна мати,
Перед хрестом упавши на коліна,
Всевишнього Отця в сльозах благати
Вступитись за улюбленого Сина...

Не розуміла матінка, не знала,
Як меч пройти повинен її душу...
А через тиждень цвяхи вже вбивали
В невинне тіло Синові Ісусу...

Надіялась вона, що стане чудо...
Сльозами омивала Його Мати:
З хреста зійде, повірять Йому люди,
І стане на землі Він царювати...

Та меч пройшов через жіночу душу...
Себе віддав Ти в жертву, Божий Сину...
З Отцем зріднила людство Кров Ісуса
Пролита за гріхи, за всі провини...

О наші мами! Люблячі, хороші,
Ви молитесь і тішитеся нами.
Рідієте, що ми є діти Божі!
Ми вдячні вам, прекрасні наші мами.

Своїх кровинок бачите ви в мріях
Достатніми, успішними у справах;
Ми просимо моліться як Марія,
Щоб сходила на нас Господня слава.

Моліться за нас ввечері і зранку,
В обід, вночі, ви прикладіть старання;
Моліться ви за нас безперестанку,
Щоб нам пройти земні випробування.

Ми знаємо, що чує вас Всевишній!
Ви передайте нам скарби нетлінні:
Любов і віру, співчуття до ближніх,
Божественне святе благословіння.

Нас обійміть, на добрий путь наставте,
Ми в цьому дуже маємо потребу!
Прославте Бога, за дітей прославте,
Щоб разом з вами досягти нам неба!
Автор Марія Мосійчук.
@poesiaGod
#різдво

Різдвяну тишу розірвали дзвони,
До церкви люд оживлено спішить.
Все у вогнях яскравих різнотонних,
Так радісна і неповторна мить!

Від хати і до хати спів колядок,
Про Господа, що з неба всім зійшов,
І запах хвої, присмак шоколаду,
Всім дітям і дорослим торжество!

Дивлюся я на суєту різдвяну,
На радих подарункам, діточок.
Так хочеться почути без обману,
Який же смисл вкладаємо в Різдво?

У чому сенс Різдва? Я запитаю
У чому сенс святкових цих подій?
Можливо відповідь і більшість знає,
Та я не бачу повноти у ній.

Ви скажете, Син Божий народився,
Дитиною Сам Бог з небес зійшов,
А пастухам хор ангелів явився,
Звіщали, що на землю мир прийшов!

Та де ж той мир? В нас виникне питання,
Та де ж свобода , що чекав так світ?
О, де наш Цар? Ще досі у чеканні,
І так пробігло тисячі вже літ.

І знов Різдво святкують всі усюди,
Та в серці не родився ще Христос.
Не гайте часу, схаменіться, люди,
Бо не спасеться без Його ніхто!

Хай серце буде, як убогі ясла,
У простоті приймаючи Христа.
І суть Різдва ніколи щоб не гасла,
Народжуючи Бога у серцях!!!
@ Марина Козубовська

Минає рік старий приходить рік новий
І наше життя це прописаний ще один лист
Яким був цей рік? І важливо як його прожив ти?
Чи Богу служив чи ти знову відавсь марноті

Чи може хотів але часу не вистачало
Хвилини минали проходили дні, місяці
І скожним днем часу все менше і менше лишалось
А так щось хотілось для Бога приємне зробить

Ісусе навчи нас цінити хвилинами мудро
Не тільки собі, не для себе одного лиш жить
Не втратити шанс подарований небом
Цінити спасіням цінити секундою кожною тут на землі

Сьогодні ми кожен вступаєм в рік Новий
І всерці говорим достойно цей рік проживу
Відвідаю хворих дам хліба для сиріт і в богих
Підтримаю тих хто вже руки свої опустив

І так рік за роком до вічності всі наближаємсь
Що в вічність несеш ти? Один знає Бог
На Божій вазі буде важитись все що сьогодні
Ти звяжеш отут на суєтній марнотній землі

І кожна гаряча капелька сліз на колінах?
І лепта яку ти поклав до холодних сирітських долонь.
І кожна прожита на дарма тобоою хвилина?
І вирішить небо де вічності ти будеш жить

Я твердо рішив для Ісуса лиш жити
Я твердо рішив щоб дійти до мети
Почавши новую сторінку писати
Я хочу щоб Ти мій Ісус виправляв помилки

Вадім Смітюх
2016.12.04

ПРО РІЗДВО...

Прийшов той день Христового Різдва.
Той день прийшов, який усі чекали.
І радістю наповнились серця,
Серця людей, що Господа пізнали.

В цей день святий з’явився Цар небес,
Прийшов у світ у вигляді людини,
Для того, щоб дізнався світ увесь
Що є спасіння у Емануїла.

Він не прийшов для слави чи хвали.
ЇЇ Йому й на небі вистачало.
Та Він прийшов, щоб ми з вами могли
Ввійти так просто у ворота Раю.

Він знав, що шлях цей буде нелегкий,
Він знав, що йде на смерть і на страждання.
Він знав усе, та шлях тернистий Свій
Пройшов Він свято і без нарікання.

Він був дитям. Він був такий як ми.
Від нас нічим Христос не відрізнявся.
У Нього був простий батьківський дім,
Так як і ми Він підростав й навчався.

Він знав про все, хоч був іще дитям.
Він знав, що Він прийшов ради людини.
Для того, щоб відкрити небо нам,
Щоб нас з Творцем усього примирити.

Проходив час, проходили роки.
Зростав Христос і мудрості навчався.
Приймав усе з Господньої руки
І в благодаті кожен день зміцнявся.

Прийшов той день, що на служіння став,
Він сповнив всі слова, що у Писанні.
Він багатьом дорогу відкривав,
І говорив усім про покаяння.

Навчав людей, і хворих вздоровляв,
Звільняв людей від демонського впливу.
Він фарисеїв завжди докоряв,
За те, що ті основу залишили.

Він знав тоді, що вірні є не всі,
Він знав, що Юда Його людям видасть.
Що Він помре у муках на хресті.
Так Він ішов, щоб дати людям милість.

Він знав про те, якщо Він не помре
То всіх чекає Божий суд і кара.
А карою за гріх є звісно смерть
Й Йому тоді нічого не лишалось.

А Він любив. Він так нас всіх любив,
Що не дивився Він на ті страждання.
І пастухи прийшли у бідний хлів
Щоб бачити великі починання.

Усі дивились на просте дитя.
Просте дитя, як і простий початок.
Ніхто не знав як далі для Христа
Піде дорога. Навіть рідна мати

Не знала про такий страшний кінець,
І з усіма і тішилась й раділа.
Аж поки не побачила вінець,
І збите, в ранах свого Сина тіло.

А Він все знав. Бо Він ішов для нас.
Він все залишив й народився в яслах
Для того, щоб в тяжкий останній час,
Надія в серці на Христа не згасла.

Для нас прийшов сьогодні Божий Син.
Як і тоді Він як мале дитятко.
Та разом з тим і як Спаситель Він
Який вже не лежить у бідних яслях.

Він все залишив, щоб сьогодні ми
Могли Різдво із радістю згадати.
Цей Божий дар для нас людей усіх,
Й могли кінець усього пам’ятати.

Ну а сьогодні радісні серця
Серця людей, що Господа пізнали.
Прийшов той день Христового Різдва.
Той день прийшов, який усі чекали.

Радіють всі дорослі і малі
І радісно хвалу співають Богу.
Тому давайте будем вдячні й ми.
Й не забуваймо також про Голгофу.
@poesiaGod
#різдво

Старий дідусь, прокинувшись, щоранку
Сторінки Біблії пожовклої гортав,
І, помолившись Богові, на ганку,
Щоб перехожих бачити, сідав.

Любив до себе в гості запросити
Він подорожнього, щоб хати не минав,
Гарячим чаєм з хлібом пригостити,
Послухати про різнії діла.

І якось на Різдво немов лунає
Ісуса голос – чи то уві сні:
“До тебе в гості завтра завітаю,
Я знаю, ти радітимеш Мені”.

Старий прокинувся і заходився в хаті
Все мити, чистити, бо гість прийде такий!
Смачну вечерю встиг приготувати,
Ось свіжий хліб, а ось і мед густий.

Зимовий ранок, темний та морозний,
На вулиці хурделиця мете.
Старий чекає, розхвильований, серйозний.
Аж чує, хтось постукав! Хтось іде!

Та ні. Це не Ісус, то перехожий,
Змерз, аж дрижить, стомився, зголоднів.
Не сподівавсь, що хтось та й допоможе,
Ледь не заплакав од привітних слів.

А на столі – гарячий суп та каша,
І у печі сухі дрова горять.
А поки грівся перехожий бідолашний,
Дід встиг йому про Господа сказать.

Пішов той далі… Знов біля віконця
Сидить дідусь і дивиться на шлях.
Ось жінка йде, пригнічена та боса,
Порожня сумка в неї у руках.

“Заходь до мене, сестро моя мила!
І як же босою в мороз такий?
Ось черевики, хоч старі, та цілі,
Взувай швиденько, ніженьки зігрій”.

Ходила я по селам по картоплю,
Та повертаюсь, бачите, ні з чим”. –
“Давай відро, картоплею наповню,
Ще й хліба дам я діточкам твоїм”.

Стемніло. Сумно. Дід чекає в тузі,
А гість жаданий той не йде ніяк.
Знов стукіт в двері: “Хто там?” На порозі
У свитці латаній стоїть брудний жебрак.

Для нього хліб знайшовся, тепле слово,
Зігрітий, втішений подався він собі.
“Ти не прийшов, Ісусе, - дід промовив, -
Напевно, це примарилось мені…»

Схиливши сиву голову на руки,
Неначе задрімав тихенько він.
Аж чує гомін, кроки, мови звуки
І бачить: а гостей вже повен дім!

Тут перехожий, і жебрак, і жінка,
Сусіди, і дорослі, і малі,
Всі, що заходили в Його хатинку
І душу зігрівали у теплі.

І кожен з них підходив до старого
Із запитанням: “Ти мене впізнав?”
І радісно забилось серце в нього,
Коли Ісуса голос пролунав:

“Я був голодний – ти Мені дав хліба,
І дав води, коли Я спраглий був.
Я у в’язниці був – Мене відвідав,
Нагим Я був і ти мене вдягнув.

Коли хворів Я – ти втішав словами
І рани, що боліли – лікував.
Мені служив ти, коли бідним людям
В стражданнях та негодах помагав”.

Яке сьогодні ми святкуєм свято,
Нам кожен на питання відповість,
І як колись у дідусеву хату, -
Прийде в оселю вашу Добрий Гість.

Постукає Він чемно в ваші двері,
Глибинні двері ваших власних душ,
Та тільки вам відомо чи ввійде Він,
Чи просто відійде з нічим Ісус.

Даруймо ж для Народженого простір
У нашому щоденному житті,
І хай Різдво не буде лиш сьогодні,
А й в кожному дарованому дні.
#різдво
@poesiaGod

📖 Запрошуємо вас взяти участь у національному біблійному тесті «Світло»!

17 листопада 2024 року стартує реєстрація на проєкт, що об’єднає українців навколо вивчення Божого Слова! 💡
«Світло» — це інтерактивний тест, який допоможе вам зануритися в глибини Священного Писання.

📅 Ключові дати тестування:

1️⃣ 1 грудня
2️⃣ 8 грудня
3️⃣ 15 грудня
4️⃣ 22 грудня (фінал).

🎉 Оголошення переможців відбудеться 25 грудня у прямому ефірі телеканалу «Надія».

Що можна виграти?

🏆 1 місце — телевізор Samsung 65”
🥈 2 місце — зарядна станція Bluetti 1440 Вт/год
🥉 3 місце — телефон Samsung A55
✨ А також багато Біблій, повербанків і ліхтариків у розіграші!

Участь абсолютно безкоштовна!

Реєструйтеся вже зараз: test.bibleawr.com
Інстаграм сторінка для новин і підтримки: https://www.instagram.com/svitlo_project_ua

Відкрийте світло Божих істин разом із нами!

Твори добро, бо зло само спішить.
Добро і зло два вічних протиріччя.
Живи життя, щоб Бога не гнівить,
Щоб не ховати від людей обличчя…

Одвічна боротьба добра і зла...
Навпроти розуму завжди брехня з лукавством,
Вогонь і лід…Ганьба і похвала...
Та лиш добро в душі твоїй – багатство!

Є світло й темрява – одвічні дві сестри,
Але й між ними завжди є кордони.
Усе в житті до часу, до пори...
Твори добро крізь грізні перепони.

Твори красу! Все зло колись минеться
І не зважай, що тисне під ребром,
Кепкує хтось із тебе чи сміється –
Ти не зважай, і обирай добро.

Чогось серед людей велося здавна:
Чіпляє хтось комусь брехні тавро
Та пройде час, і вся брехня поправна:
Забудь про неї… І твори добро!

Добро і зло завжди крокують в парі,
Як день і ніч, як холод і тепло.
Добро не продається на базарі.
Плекай його і забувай про зло!
© Таміла Панасюк
@poesiaGod

В павутинні бабиного літа
Міцно так заплутались думки.
Вітерець гойдає сухоцвіти
І перегортає сторінки.

Ні, не надрукованої книги
Ту лишив я вдома на столі
Сторінки моїх літ швидкокрилих -
Господом дарований політ!

Не вага, об’єм чи кількість знаків,
Не папір, чи цифровий носій,
Не рецензія, а ні ремарки
не міняють суті в книзі цій.

Пишуться діла, слова і мрії,
Навіть таємниці і думки.
Кожен з нас пожне лиш те, що сіє.
Чим ти засіваєш сторінки?

Пам’ятай, в кінці твоєї книги
Ангел надрукує епілог.
Епітафію напишуть люди,
А судити буде вічний Бог.

Поки не скінчилися сторінки,
Не відоме їхнє нам число.
Вибери найкращі насінинки,
Сій добро, щоб щастя проросло.

Журавлиний плач в вечірнім небі
На сумління тисне, серце рве…
Молоді літа попали в невід,
Та душа надією живе.

Полем літо бабине кочує
І навіює думкам моїм
Сподівання, що я ще почую,
Як співають в травні солов’ї.
© Віктор Буткевич
@poesiaGod

Коли не стане інтернету,
І всі будуть не "в мережі",
Тримай прямий зв'язок із небом,
Доступні там завжди усі.

Коли прийде в життя тривога,
Не " закидай" її в фейсбук,
А краще "перешли" до Бога
Й не опускай в молитві рук.

Коли життя щасливі миті
Змонтуєш в ролик,не спіши
Його в ютубі залишити,
Подяку Богу надішли

За кожну мить дорогоцінну.
Хай "лайк" поставлять небеса.
Вони ж бо кожную хвилину
"Гуглять" усе твоє життя.

Коли всі друзі інстаграмні
Зникнуть із справжнього життя,
То небеса завжди реальні,
Дають утіху й співчуття.

Коли не зможеш стрітись з другом,
І не до тебе буде всім,
Ти постарайсь з'єднатись з небом,
Якщо раніш так не робив.

Коли батьків не стане в тебе,
Згасне огонь їх молитов,
Для тебе ближчим стане небо.
Важливо,щоби ти знайшов

Отой прямий зв'язок із Богом
В простих і щирих молитвах.
Щоби Він був не за порогом,
А в наших душах і серцях.

Є "сторіси" в житті щоденнім,
Які ну не для соцмереж.
Нема в них пафосу й натхнення,
Пориву радості безмеж.

Ми виставляємо на показ
Лиш ідеальний варіант,
Наче б то це для світу доказ
І самовпевнений гарант,

Що все у нас таки прекрасно.
А чи насправді воно так?
Готуєм "сторіс" ми завчасно
Для публіки. А з Богом як?

А Він же бачить наші "сторіс",
"Пости" і "лайки". Коментар
Нам відписати Він не скорий.
Все посилає нам як дар.

А ми надіємось на гроші,
Піар і славу,на зв'зки.
Цінуєм речі,що дорожчі
І не простягнемо руки

До тих,хто зараз " за межею"
І не дотягують до нас.
Керуєм долею своєю,
Підготувавши все завчас.

Та наші завтрішні всі сторіс,
Всі вчинки, кроки і діла
Вже нині небо моніторить,
Та чи ми дивимось туда

В оті захмарені висоти,
З якими завжди є зв'язок,
Якщо ти звісно що не проти,
Як спробуєш хоча б разок

З'єднатись з Тим,Хто не за "лайки'',
Активність в чатах,не за це
Тебе не лишить і насправді
Щоденно на зв'язку буде.

Знай,Богу зовсім не потрібен
Світ віртуальних соцмереж,
Де ніби всі у Нього вірять,
Вибір картинок де безмеж,

З молитвами, під ними "лайки".
А Богу ж не потрібно це -
Наші яскраві вподобайки,
А серце щире і просте,

Яке б надіялось на Нього,
Шукало з Ним прямий зв'язок...
Спішімо нині всі до Бога -
Це буде вірний напрямок,

Що приведе у світ спокою,
У світ любові і добра.
Пильнуй,щоб на зв'язку з тобою
Були щоденно небеса!
©Оксана Гудзь
@poesiaGod

ГРІШНИЦЯ

Страждає серце,зранене гріхами,
Мов у кайданах, скована душа...
Де порятунок? О, якби ж то знала,
Мабуть,давно туди уже пішла б.

Нове життя хотілося почати,
І вирватись на волю, наче птах.
Та не могла, не мала сил піднятись,
До низу гнув провин важкий тягар.

Ось так жила.Минали дні за днями,
І відчай наповняв усе єство...
Та раптом вістка дивна пролунала:
Навідав місто сам Ісус Христос.

Казали, що Він був Спаситель світу,
Обіцяний Месія, Божий Син...
Прийшов, щоб людям в небо шлях відкрити,
І душам змученим подати вічний мир.

Він йшов туди, де горе, біль і втрати,
Зціляв хвороби й зранені серця,
Гріхи й провини навіть міг прощати,
Хто йшов до Нього з щирим каяттям.

Любов Христа звершала неможливе,
І кожен ніс до Нього свій тягар.
...Від хвилювання серце затремтіло.
Невже й для неї є спасіння дар?

Її всі знали: грішну й недостойну.
Як же до Нього, до Святого йти?
Та була ладна цілувати Йому ноги,
Аби спокій душі своїй знайти.

...Вже сутеніло. В домі фарисея
Поважний гість сьогодні - сам Ісус.
Та раптом відчинились тихо двері,
І Симон з подивом на жінку озирнувсь.

Для неї не було уже важливо,
Чи зрозуміє, чи осудить хтось її.
До ніг Ісуса жінка нахилилась,
І їх омила гіркими слізьми,

Волоссям втерла, намастила миром.
Душа благала:" Господи, прости..."
Ісус не осудив, Він бачив віру
І покаяння щирого плоди.

"Прощаються тобі гріхи,"- промовив.
О,мить блаженна! Зник важкий тягар!
Й душа наповнилася миром і спокоєм,
І вдячне серце славило Христа.

Ні, Симону цього не зрозуміти,
Себе він грішним зовсім не вважав.
Бо може той Христа сильніш любити,
Кому провин багато Він прощав.

*

Можливо, в вас душа болить й страждає,
І томиться під тягарем провин,
Прийдіть до Бога, Він усе прощає,
Й наповнить серце спокій неземний.

Схиліться до пробитих ніг Господніх,
Омийте їх сльозами каяття.
Він не осудить, Він прийме з любовю,
І поведе до вічного життя.
@poesiaGod

Немовби у видінні бачу, наче у тумані,
Присутній ніби, й ніби там мене немає...
Хліб й чаші на столі у прибраній вітальні,
Учитель з учнями, розмова тиха, що триває.

"Ось, настає Моя година, - ледве чути, -
Й один є серед вас, що Мене зрадить",-
"І хто ж, о Господи, це може бути?
Чи є можливим таке статись справді?"

"Споку́ситесь ви всі, як буду взятий
Й розсієтесь по всьому тому кра́ю"
"Та хто завгодно, та не я!", таке затяте,-
Вже не питання, - ствердження лунає.

У Гефсиманському саду молитва
І голос, що збудив мене,- "Вставайте!
Прийшли бо ті, що хочуть Мене вбити.
Я той, кого шукаєте ви, інших не чіпайте!"

А потім двір первосвященника, багаття
Й "Чи ти бува не був із Ним?", питання.
"Та ні, не я то був, про що ви, браття!"
І погляд Господа, і сльози розкая́ння.

І далі бачив я синедріон, знов як в тумані,
Й лжесвідків, й крик "Повинен Він померти!"
Й плювки, й удари по щоках в злобі нестямній,
"Вгадай но, чи не я ударив?",- на́смішки відверті.

Суд у Пілата і до натовпу його звертання,-
"Не винний Він. Я відпущу Його́ заради свята!"
І відповідь жорстока, без найменшого вагання,-
"Варраву відпусти, Цей буде хай розп'ятий!".

І знов знущання у судилищі, і знов побої,
Вінок терновий, все лице - кривава рана,
Хрест на плеча́х й підйом дорогою стрімкою
До місця страти, спека невблаганна.

І бачу знову,- цвяхи пробивають руки,
Підводять хрест, здригається від болю тіло…
Та не зважаючи на біль страшний та муки,
Ні до́кору, а ні проклять з уст не злетіло.

Вдивляюсь пильно у своє видіння
Де ж я́ там є? Я поглядом себе шукаю
Десь, мабуть поруч із Ісусом у хатині,
Чи йду за Ним, хреста нести допомагаю.

Та раптом помічаю, роздивившись,
Себе́ у натовпі, що в Гефсиманії волає,
В дворі чужім, біля багаття грівшись,
Я кілька раз зректись Його встигаю.

А потім бачу се́бе серед того люду,
Що у злобі кричить "Розпнімо Йо́го!"
Між тих, хто б'є Його у спину й в груди,
Плює в лице та насміхається з Святого.

Господь! Велика є моя провина!
Чи є за ці гріхи мої яка спокута?!
Та чую із хреста, - "Не відають, що чинять,
Прости їм, Отче!", - й більш не стало Його чути...

На землю падаю біля хреста підніжжя,
Прости, Ісус! Сльозами умиваюсь…
І відчуваю крапель Кро́ві дотик ніжний,
І заспокоююсь, бо те, що вже спасенний, знаю.