В павутинні бабиного літа
Міцно так заплутались думки.
Вітерець гойдає сухоцвіти
І перегортає сторінки.

Ні, не надрукованої книги
Ту лишив я вдома на столі
Сторінки моїх літ швидкокрилих -
Господом дарований політ!

Не вага, об’єм чи кількість знаків,
Не папір, чи цифровий носій,
Не рецензія, а ні ремарки
не міняють суті в книзі цій.

Пишуться діла, слова і мрії,
Навіть таємниці і думки.
Кожен з нас пожне лиш те, що сіє.
Чим ти засіваєш сторінки?

Пам’ятай, в кінці твоєї книги
Ангел надрукує епілог.
Епітафію напишуть люди,
А судити буде вічний Бог.

Поки не скінчилися сторінки,
Не відоме їхнє нам число.
Вибери найкращі насінинки,
Сій добро, щоб щастя проросло.

Журавлиний плач в вечірнім небі
На сумління тисне, серце рве…
Молоді літа попали в невід,
Та душа надією живе.

Полем літо бабине кочує
І навіює думкам моїм
Сподівання, що я ще почую,
Як співають в травні солов’ї.
© Віктор Буткевич
@poesiaGod