Цю історію надіслала мені дівчина після допису «Чому проституція - не секс і не робота». Дозвіл на публікацію отримала
Чесна розповідь про ескорт
«Хотіла подякувати за останній допис на тему проституції. Мені 21 і я вже другий рік в ескорті.
У цьому листі хочу торкнутися теми проституції за межами секс-рабства і траффікінгу. І пояснити, чому я, на мою думку, «хорошої» сексроботи не буває, навіть якщо вона, здавалося б, не з примусу. Я в жодному разі не намагаюся критикувати те, про що пишете ви, радше «додаю» до сказаного.
Мене не змушували. Мене не викрадали, не погрожували, не приковували наручниками до батареї і не били.
Я просто опинилася в ситуації, де іншого виходу не бачила. Мені обіцяли допомогти, але не допомогли. І в 19 років я залишилася абсолютно одна в чужій країні, без грошей, без трудового досвіду. Місяць за місяцем я марно шукала роботу і харчувалася, крадучи їжу з холодильників у гуртожитку.
Через два місяці несплати за оренду, мені сказали, що якщо не заплачу 1200 доларів протягом трьох днів, то опинюся на вулиці. Бездомності я завжди боялася найбільше. Там, де я живу, температура взимку опускається до -30.
Перед першим клієнтом я заливалася горілкою, а коли прийшла нарешті додому, плакала і присягалася, що більше ніколи не буду цього робити. Ні, клієнт не був маніяком і не ґвалтував мене під прицілом пістолета. Мені просто дали кожною фіброю душі відчути, що я - річ. Потім кинули 200 доларів і залишили посеред ночі на узбіччі дороги. Нічого незвичайного, як я розумію тепер, через півтора роки досвіду. Але тоді цього було достатньо.
Я заснула в сльозах - упевнена, що більше ніколи не продам своє тіло. А наступного ранку зрозуміла, що їсти все ще нічого, та й 200 доларів на оплату оренди не вистачить.
Через кілька «зустрічей» починаєш звикати. І займатися сексом із кимось, до кого в іншій ситуації навіть в автобусі не підсіла б. Уже стає не так страшно. І грати роль «щасливої» повії, яка насолоджується процесом, теж виходить краще.
Дисоціація - найкраща подруга будь-якої ескортниці. На самому початку «кар'єри» я рахувала предмети навколо, коли ставало зовсім нестерпно. Чотири дверні ручки в машині, три картини в мотельному номері, шість плям на простирадлі. Згодом це починаєш робити на автоматі, не спеціально.
Через кілька місяців красти більше не доводилося, я оплатила оренду і навіть купила кілька нових речей. Я виросла в сім'ї, де «якщо ще не розвалюється, то нове тобі не потрібне» було нормою, тож купити нову сукню просто так, бо вона мені сподобалася, здавалося якоюсь небаченою розкішшю. Жити добре або навіть просто середньостатистично все ще не виходило (не кожен мужик готовий платити 200 баксів за секс, та й клієнти не щодня з'являються, часом 3-4 дні сидиш «без діла»). Рулон туалетного паперу розтягувався на 3-4 тижні, а шампунь все ще розбавлявся водою.
Але я вперше спробувала гроші на смак. І мені хотілося більше. Я переконала себе, що готова перейти на «новий рівень». Так я потрапила в ескорт-агенство.
В агенствах усе по-іншому.
Коли працюєш на себе, ти сама вирішуєш скільки тобі брати клієнтів і коли. Тут це вирішують за тебе. Не можеш обслужити 10 чоловіків поспіль без жодної перерви? Не проблема. Я ж не ґвалтівник якийсь, я тебе не змушую. Збирай речі і йди, працюй на себе. Не хочеш? Коли працюєш на себе, ледве вистачає на зубну пасту і клієнти вічно погрожують? Тоді не скигли. Ти тут не на відпочинок влаштувалася.
Ніяких погроз, ніякого примусу. Тебе просто ставлять перед фактом, знаючи, що, подивившись правді в очі, ти нікуди не дінешся.
А ще тут є ілюзія безпеки, до якої всі так тягнуться. ⬇️
Чесна розповідь про ескорт
«Хотіла подякувати за останній допис на тему проституції. Мені 21 і я вже другий рік в ескорті.
У цьому листі хочу торкнутися теми проституції за межами секс-рабства і траффікінгу. І пояснити, чому я, на мою думку, «хорошої» сексроботи не буває, навіть якщо вона, здавалося б, не з примусу. Я в жодному разі не намагаюся критикувати те, про що пишете ви, радше «додаю» до сказаного.
Мене не змушували. Мене не викрадали, не погрожували, не приковували наручниками до батареї і не били.
Я просто опинилася в ситуації, де іншого виходу не бачила. Мені обіцяли допомогти, але не допомогли. І в 19 років я залишилася абсолютно одна в чужій країні, без грошей, без трудового досвіду. Місяць за місяцем я марно шукала роботу і харчувалася, крадучи їжу з холодильників у гуртожитку.
Через два місяці несплати за оренду, мені сказали, що якщо не заплачу 1200 доларів протягом трьох днів, то опинюся на вулиці. Бездомності я завжди боялася найбільше. Там, де я живу, температура взимку опускається до -30.
Перед першим клієнтом я заливалася горілкою, а коли прийшла нарешті додому, плакала і присягалася, що більше ніколи не буду цього робити. Ні, клієнт не був маніяком і не ґвалтував мене під прицілом пістолета. Мені просто дали кожною фіброю душі відчути, що я - річ. Потім кинули 200 доларів і залишили посеред ночі на узбіччі дороги. Нічого незвичайного, як я розумію тепер, через півтора роки досвіду. Але тоді цього було достатньо.
Я заснула в сльозах - упевнена, що більше ніколи не продам своє тіло. А наступного ранку зрозуміла, що їсти все ще нічого, та й 200 доларів на оплату оренди не вистачить.
Через кілька «зустрічей» починаєш звикати. І займатися сексом із кимось, до кого в іншій ситуації навіть в автобусі не підсіла б. Уже стає не так страшно. І грати роль «щасливої» повії, яка насолоджується процесом, теж виходить краще.
Дисоціація - найкраща подруга будь-якої ескортниці. На самому початку «кар'єри» я рахувала предмети навколо, коли ставало зовсім нестерпно. Чотири дверні ручки в машині, три картини в мотельному номері, шість плям на простирадлі. Згодом це починаєш робити на автоматі, не спеціально.
Через кілька місяців красти більше не доводилося, я оплатила оренду і навіть купила кілька нових речей. Я виросла в сім'ї, де «якщо ще не розвалюється, то нове тобі не потрібне» було нормою, тож купити нову сукню просто так, бо вона мені сподобалася, здавалося якоюсь небаченою розкішшю. Жити добре або навіть просто середньостатистично все ще не виходило (не кожен мужик готовий платити 200 баксів за секс, та й клієнти не щодня з'являються, часом 3-4 дні сидиш «без діла»). Рулон туалетного паперу розтягувався на 3-4 тижні, а шампунь все ще розбавлявся водою.
Але я вперше спробувала гроші на смак. І мені хотілося більше. Я переконала себе, що готова перейти на «новий рівень». Так я потрапила в ескорт-агенство.
В агенствах усе по-іншому.
Коли працюєш на себе, ти сама вирішуєш скільки тобі брати клієнтів і коли. Тут це вирішують за тебе. Не можеш обслужити 10 чоловіків поспіль без жодної перерви? Не проблема. Я ж не ґвалтівник якийсь, я тебе не змушую. Збирай речі і йди, працюй на себе. Не хочеш? Коли працюєш на себе, ледве вистачає на зубну пасту і клієнти вічно погрожують? Тоді не скигли. Ти тут не на відпочинок влаштувалася.
Ніяких погроз, ніякого примусу. Тебе просто ставлять перед фактом, знаючи, що, подивившись правді в очі, ти нікуди не дінешся.
А ще тут є ілюзія безпеки, до якої всі так тягнуться. ⬇️