Софос

На кінець листопада припало багато пам'ятних дат. Це і 1000 днів від початку Великої війни, і День Гідності та Свободи з річницями Помаранчевої революції та Євромайдану, і День вшанування жертв Голодомору. Як бачите, приводів для святкувань нема, натомість майже щоночі нас атакують ударними безпілотниками та ракетами.

Кожна з подій має бути нагадуванням про те, в яких реаліях українці існують останні 100 років і задля чого. Східний фронт Першої Світової, національно-визвольні змагання УНР, ЗУНР та Гетьманату, селянські повстання проти більшовиків, Холодний Яр, геноциди, Червоний Терор, Розстріляне Відродження, ГУЛАГ, Биківня, польська/німецька/радянська окупація, нищівні фронти Другої Світової, "спалена земля", репресії, депортації, боротьба з УПА, замовні політичні вбивства, каральна психіатрія, ідеологічні кампанії, політичні справи та процеси, ув'язнення опозиціонерів, Афганістан, злидні, тотальний дефіцит, Чорнобильська трагедія, Революція на граніті, хаос бандитських 90-х, ядерне роззброєння, планомірне знищення армії, олігархат, тотальне хабарництво, Тузла, культурна русифікація, мирна революція 2004 р, глобальна економічна криза, Янукович, побиття студентів, Небесна Сотня, Крим, АТО/ООС і от тепер ми тут...

Невже хтось ще має сумніви щодо намірів Росії? Невже у когось є утопічні надії на "заморозку конфлікту" та втихомирення сусідки? Вона тримає нас в лещатах вже кілька століть і точно не відчепиться, якщо не дати їй відсіч зараз. Коли мова заходить про символізм роковин, їх історична значущість має наштовхувати нас на осмислення і окреслення власної ролі в процесі становлення української ідентичності нації та держави. Вкрай небезпечно сприймати трагізм минулого і сьогодення як чергове надокучливе нагадування про тяжку долю України — так відбувається девальвація пам'яті. Несвідоме уникнення негативних емоцій перетворює важливе на рутинне, а першочергове на другорядне, відкидаючи на дальній план усе, що спонукає міркувати і переживати стани духовної трансформації, необхідні для якісних змін.

Тільки продовження боротьби може стати запорукою для виживання. Жодні угоди, домовленості, альянси не є гарантією спокою. Мир — це лише перерва між війнами, тому або ми адаптуємось, або загинемо (політично, морально, фізично). І єдиний вихід з ситуації, що склалась, прийняти її в усіх проявах та жахливих гранях, усвідомлюючи персональну відповідальність за країну і те, що ми здатні зробити для неї тут і зараз. Бурхливу річку перепливе лиш той, хто ще може грести.

Нам потрібні сили для спротиву. Нам потрібні ресурси. І якщо ви не в строю, допомагайте. Займайтесь волонтерством. Підтримуйте морально воїнів. Робіть пожертви — їх ніколи не буде забагато. Давати кошти на армію — найменший з наших обов'язків. Врешті, кожен внесок це інвестиція у спільне вільне майбутнє. І якщо ви бачите своє майбутнє тут, захистіть тих, хто захищає вас.

Підтримайте збір на авто для 31 ОМБР. Це буде найкращою подякою військовим за службу українському народу.