Стара Полтава

📜 «Енеїда» Котляревського: не тільки класика, але й частина нашої історії

«Енеїда» Івана Котляревського, опублікована в 1798 році, стала основоположним твором для української літератури. Тільки уявіть: замість стародавніх богів, героїв та римських міфів — персонажі, які говорять мовою, якою спілкувалися люди в селах Полтави. Ось він, перший значний літературний твір, написаний українською мовою, що став символом національної ідентичності! 🎭🇺🇦

Але чому це важливо для Полтави? Саме тут, у серці Лівобережної України, жив і творив Котляревський, і саме його «Енеїда» стала не лише твір, а й символ переродження української літератури в нову еру. Від її гумору і народної мудрості до глибокої соціальної сатири — цей твір залишається актуальним і сьогодні.

Не будемо забувати й те, що ця поема була написана саме у той час, коли українська мова була заборонена, а культура була під загрозою знищення. І тому Котляревський зі своєю «Енеїдою» став справжнім героєм на літературному фронті, вперше показавши, що навіть на основі класики можна створювати щось своє, рідне, неповторне.

Якщо ви ще не читали «Енеїду» — радимо додати її до списку для знайомства з українським гумором і міфами через призму народного бачення. Можливо, вам відкриються нові грані цієї культової поеми, а якщо вже читали — читайте знову! 💡📚

Німці в Полтаві. 1918 рік. Кадетський корпус.

Джерело: Євген Анічин

Не усі знають, що пам'ятник Петру Першому у Полтаві не завжди стояв перед музеем історії поля Полтавської битви.

Цей пам'ятник створений на гроші випускників Кадетського корпусу в 1915 році скульптором Амандусом Генріхом Адамсоном. Стояв він в холі полтавського петровського кадетського корпусу. Хто був там, бачив при вході постамент для нього.

У 1919 Кадетський корпус розформували і пам'ятник перенесли. Цікаво, що в часи Другої Світової його не встигли завантажити на евакуаційний потяг з музейними артефактами і від німців його ховали на задньому дворі Краєзнавчого музею. Там його присипали мотлохом і листям. І його не знайшли.

Про пам'ятник забули і після війни, аж поки випадково двірник музею не знайшов його. Після цього його перевезли до центрального входу музею. Тобто для нього це вже третій "переїзд".
#стараполтава

Сьогодні, 25 лютого, річниця народження двох великих постатей української культури — Лесі Українки (1871) та Леся Курбаса (1887).

Леся Українка — поетеса та драматург, одна з найвизначніших постатей української літератури. Її твори, сповнені глибоких роздумів про боротьбу, свободу та права жінок, вплинули на покоління митців і до сьогодні надихають. Леся також відвідувала Полтавщину, де знайомилася з місцевими культурними діячами.

Лесь Курбас — український режисер, актор і реформатор театру. Засновник театру «Березіль», який змінив обличчя українського театрального мистецтва. Курбас гастролював і в Полтаві, де його вистави вражали новаторським підходом.

Ці великі українці залишили значний слід і в культурному житті Полтавщини. Додаю фотографії з Полтави обох митців. Леся Українка в 1903 році та Лесь Курбас з театром "Березіль" у 1926 році в Краєзнавчому музеї.

Грудень 2017-го. Скоро новий 2018-й рік.
фото: Олег Дубина
#стараполтава

Дзвіниця біля Свято-Успенського собору збереглася ще із кінця XVIII ст. та нині є архітектурною пам'яткою. Її побудували біля собору, який був споруджений у стилі українського бароко. Сам собор більшовики знищили у 1934 році.


Окрім собору, комуністи хотіли позбутися і дзвіниці. Зокрема, зробити з неї п’єдестал для пам’ятника Сталіну. Далі інформація зі спогадів головного архітектора післявоєнної Полтави Лева Вайнгорта.


У післявоєнний час в керівництва Полтави виникла ідея змайструвати пам'ятник перемозі. Завдання видав голова міськвиконкому Бондаренко: пам’ятник встановити на місці дзвіниці. Тобто саму дзвіницю використати як п’єдестал для скульптури Сталіна на коні. Всі об'єктивні пояснення Лева Вайнгорта, чому цього не варто робити — відхилялися, а відмовлятися споруджувати пам'ятник Сталіну при живому диктатору — це підписати собі вирок. 


Архітектор Микола Онищенко одразу з ентузіазмом погодився розробити ескіз пам'ятника. Лев Вайнгорт згадував, що за 5 днів вже була готова перспектива монумента і його колега теж не хотів чути будь-які обережні зауваження про недоцільність руйнування дзвіниці. 


 За ескізами передбачалося прибрати верхній ярус дзвіниці, іншу частину забетонувати всередині, перетворивши дзвіницю в пірамідальний п’єдестал. На ньому планували встановити скульптурну композицію «сидящего на могущем коне Сталина». Проєкт пам'ятника керівництву Полтави сподобався, але на радість сучасників, його не реалізували через вдалий збіг обставин. 


У Полтаві почалася зима і в повоєнному місті не було чим топити. У цей період до міста приїхав кореспондент "Правди України". Голова міськвиконкому похизувався перед київським журналістом, що в Полтаві буде стояти пам'ятник Сталіну, аргументи були кумедними:

"Подобно святому Владимиру в Киеве будет стоять наш вождь в Полтаве. А когда построим фуникулер вниз, на Подол, представляете, какой будет эффект?! Каждого приезжающего в наш город будет встречать конная статуя Сталина!".


Кореспондент ознайомився з ескізами пам'ятника й повернувся у столицю.  Пізніше, замість офіційного звіту про сесію Полтавської міськради, у "Правді України" опублікували гострий фейлетон про полтавських фантазерів —  голову міськвиконкому Бондаренка, ще й Вайнгорту "прилетіло", як головному архітектору Полтави. Кореспондент написав про чудиків, які займаються маніловськими проєктами в час, коли місто нічим опалювати. Конкретно про пам'ятник Сталіну в матеріалі не згадували: не можна було. 


Після публікації матеріалу, Леву Вайнгорту наказали припинити подальшу розробку пам'ятника "до кращих часів", які на щастя не настали. Куди подівся ескіз пам'ятника з кабінету Бондаренка так і невідомо.

1976. Парк Перемога.
фото: Тетяна Данілевская
#стараполтава

Будівля товариства взаємного кредиту. Полтава. Акварель початку XX століття.
#стараполтава

📅 22 лютого – річниця народження Левка Боровиковського

Сьогодні згадуємо Левка Івановича Боровиковського (1808–1889) – українського поета-романтика, фольклориста та етнографа, уродженця Полтавщини. Його творчість стала важливою частиною національного літературного відродження, а його збірки народних пісень допомогли зберегти культурну спадщину нашого краю.

Левко Боровиковський народився в селі Мелюшки (тепер територія Хорольської громади). Навчався у Харківському університеті, де познайомився з Григорієм Квіткою-Основ’яненком та іншими культурними діячами. Саме у Харкові він почав писати українською мовою, підтримуючи ідеї народності в літературі.

💡 Факт: Левко Боровиковський одним із перших в українській поезії почав використовувати байку як жанр, наслідуючи Григорія Сковороду та Івана Крилова.

Давайте не забувати про своїх великих земляків!

#СтараПолтава #ІсторіяПолтави #Боровиковський #Полтавщина

Відпочинок на Ворсклі, 1973-й рік.
#стараполтава

11 років тому...

Збір металобрухту школярами школи №10.
фото: Юрій Ширай
#стараполтава