Стромата

🤷‍♂️Я навів помилки з українських посібниках по зоології, оскільки їх знаю краще. Та проблема підручників як резервату помилок не є суто вітчизняною. У 1877 році біолог Артур Беттікер повідомив про цікаве зоологічне відкриття – у верблюдів, на відміну від інших ссавців, в еритроцитах є ядра [8]. Ще сучасники Беттікера висловлювали сумніви, а вже на початку ХХ століття було відомо – дослідник помилився. Тогочасні методи мікроскопічних досліджень були далекі від досконалості, от і побачив те, чого не існує [9]. Попри виправлення, помилка досі продовжує ширитись по різних підручниках, зокрема в 2000-му році відмічена у відомому підручнику "Mammalogy" американських зоологів Тома Вогана, Джеймса Райана та Ніка Чаплевські [10]🐪

UPD: говорили, балакали… допустив помилку в тексті- написав, що Беттікер стверджував відсутність ядер у верблюдів. Насправді навпаки. Дякую за виправлення Костянтину Задорожньому (також автору підручника для школи, але іншого авторського колективу)

Джерела:
1. Полтавченко Т.В. (укл.) 2024. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ для виконання лабораторних, практичних та самостійних робіт з навчальної дисципліни «Зоологія (безхребетних та хордових)» (частина 1). Рівне, Національний університет водного господарства та природокористування, ст. 9.
2. Дудинська А.Т., Дудинський Т.Т. Зоологія : методичні рекомендації до виконання лабораторних занять з курсу (розділ – безхребетні. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2023, ст. 6.
3. Трускавецька І. Я. Т. 78 Основи зоології. Лекційний курс: Навч. посіб. для студентів педагогічних факультетів вищих навчальних закладів – ПереяславХмельницький: Вид-во Переяслав-Хмельницький ДПУ ім. Григорія Сковороди», 2015. – ст. 13.
4. Збірник методичних вказівок до виконання лабораторних робіт з дисципліни Зоологія безхребетних. / Килимник О.М. – Одеса, ОДЕКУ, 2008. – ст. 12.
5. Мазурмович, В. П. Коваль. Практикум з зоології безхребетних. Київ, «Вища школа», 1977, с. 11.
6. Dobell C.C. (1909) Chromidia and the Binuclearity Hypotheses: A Review and a Criticism. Quarterly Journal of Microscopical Science, Vol. s2-53, Is. 210.
7. E. DeWitt Miller. (1937). A comparative study of the contents of the gelatinous accumulations of the culture media and the contents of the cytoplasm of Amoeba proteus and Arcella vulgaris. , 60(2), p. 335.
8. Boettcher A. (1877). Ueber die feineren Structurverhaltnisse der rothen Blutkbrperchen. Archiv für mikroskopische Anatomie, XIV, 73, p.85.
9. Ponder E, Yeager JF, and Charipper HA. (1928) Studies in Comparative Haematology: I. Camelidae. Quarterly Journal of Experimental Physiology 19.2 pp 115.
10. Long C.A. (2000) Mammalogy. 4th ed. Journal of Mammalogy, 81(3), p. 916.

🤥У продовження вчорашнього посту про помилки науковців. Особливий резерват помилок – підручники. Зауважу, що написане нижче стосується перш за все університетських підручників. Як співавтор двох підручників для школи запевняю – принаймні в справі рецензування ситуація краще. Автори не мають впливу на вибір експертів і кожен експерт є окремим випробуванням. В декого зауваження доброзичливі, в декого не дуже, в декого доречні, в декого не дуже, а ще дехто суміщає всі названі властивості. І навіть після проходження всіх експертиз вигулькують кляті помилки, подекуди дуже примітивні (наприклад назвати фауну флорою – ми прибрали це в останній момент😓).

🧑‍🎓Отож, університетські підручники…
📕У наукових публікаціях необхідно надавати посилання на першоджерела інформації. В підручниках у кращому випадку наприкінці параграфу наведено перелік рекомендованих джерел. І той частенько є формальністю, автори вписують книги та статті, яких не читали. В українських реаліях написання навчальних матеріалів (підручників, посібників тощо) є обов'язком викладачів, прописаним в трудових контрактах із університетом. Контракт укладають на 1-5 років, по завершенню викладач зобов'язаний представити рукопис на тему, яка частенько далека від кола його інтересів. Наприклад я в часи роботи в Київському університеті викладав "Основи безпеки життєдіяльності" (так! те саме ОБЖ!) та "Охорону праці"🫢. З останнього предмету навіть написав зошит для практичних робіт, який, дякувати Богу, так і не було опубліковано, встиг звільнитись. Не всім так щастить, під їхнім прізвищем виходять у світ підручники та посібники по темам, що авторам остогидили дужче, ніж студентам. Рукопис проходить рецензування і затвердження вченою радою закладу, що є формальністю. Інші викладачі мають в трудових контрактах подібні зобов'язання і ставляться з розумінням до будь якого тексту. Зовнішніх рецензентів автор обирає сам, нерідко сам пише текст "рецензії" (для цього жанру є навіть окрема назва у викладацькому сленгу – "риба"🐟).

За таких обставин годі очікувати від нових підручників якісного покращення. Навпаки – їх списано із попередніх видань, а ті з попередніх і т.д. Таким чином впродовж багатьох років інформацію копіюють без суттєвих змін📕👉📗👉📘👉

🔬Наприклад інформація про хромідіальне кільце в арцелл. Арцелла – одноклітинний організм, родич амеб, яких можна знайти у найближчій калюжі, за умови що вода не забруднена, а у вас є мікроскоп. Нині відомо, що то не тварина, та здавна цей вид є класичним об'єктом з якого починають вивчення зоології студенти біологічних факультетів. Будова арцелли зображена на сторінках посібників, виданих різними вищими навчальними закладами України у 2024 році [1], 2023 році [2], 2013 році [3], 2008 році [4], 1977 році [5]… В усіх посібниках при описі будові арцелли згадано таку структуру як "хромідіальне кільце". А в деяких студентам запропоновано "звернути увагу на хромідіальне кільце". Не вистачає дрібниці – пояснення, що це таке. Пошуковий запит до Ґуґлу не ефективний. Якщо ввести українською мовою, то система видає посилання на вже згадані посібники, а також пропонує дізнатись про срібні кільця із хромдіопсидом, редукційні кільця для сантехнічних труб, еректильні кільця і кільця для пластичної хірургії ануса. Запит англійською мовою переводить на наукові публікації яким понад сто років. Попри поважну різницю у віці, ілюстрації все ті ж самі, що і сьогодні. Вже на початку ХХ століття був очевидним безлад у розумінні термінів "хромідія" та похідного від нього "хромідіальне кільце". Різні науковці використовували їх на свій лад, називаючи то хромосоми на різних стадіях поділу клітини (як у випадку з арцеллою), то продукти метаболізму або паразитичних бактерій [6]. Чи не востаннє термін "chromidial ring" наведено в роботі 1937 року [7]. Згодом він зникає із наукових публікацій, щоб знову відродитись в українських посібниках де в пошані досі.

Подекуди спроби виправити помилку лише породжують нові помилки, ще гірші. У такий цуцванг потрапив угорський дослідник викопних птахів Єно Кесслер. У 1978 році в Трансильванії при видобутку бокситів у шахті Корнет робітники випадково відкрили пласти багаті кістками, вік яких перевищував 140 мільйоноліть. Зокрема рештки істот, схожих на птахів. До вивчення запросили Кесслера – власних фахівців у Румунії не було, а від Корнет до Угорщини можна пішки збігати. Отримати доступ до таких матеріалів - щастя для палеонтолога, але в даному випадку вдача була як березнева погода. За результатами досліджень Кесслер описав новий для науки вид доісторичних птахів, який назвав Limnornis corneti. Вже на цьому етапі дав фука - словом Limnornis ще на початку ХІХ століття названо рід сучасних південноамериканських птахів. Згідно із правилами зоологічної номенклатури, не може бути двох родів тварин з однаковими назвами – чинною вважають назву, яку запропонували раніше. Довелось Кесслеру писати нову статтю, де тварину перейменовано в Palaeocursornis biharicus. А заразом уточнено систематичне положення. На думку автора це був стародавній пастушок [4] – представник групи птахів, сучасними представниками якої водяна курочка та деркач. Якби це відповідало дійсності, то це був би найбільш древній пастушок поміж усіх відомих. Але то помилка і Кесслер знову починає описувати ті ж самі кістки. Через три десятиліття після першої публікації, проголошує знахідку в Корнет не пастушком, а пінгвіном [5].

Пінгвіни в Трансильванії – це сенсація, незалежно від того про які часи йдеться – сьогодення чи мезозойську еру. Усі відомі чи то живі чи вимерлі пінгвіни замешкували Південну півкулю [5]. Знахідки в шахті Корнет допоки були пастушком претендували на звання найбільш древнього пастушка. Ставши пінгвіном зробили заявку на два рекорди – найбільш древній пінгвін та єдиний пінгвін північніше екватора. Тріумфу завадили колеги, які долучились до досліджень і виявили, що описані Кесслером кістки належали чи то динозавру чи то птерозавру та аж ніяк не птаху [6].

Дякую, що дочитали до кінця, завтра напишу приклади як підручники є резерватами помилок. Підписуйтесь на блог, робіть донати ЗСУ і світ буде краще!
__________
Джерела натхнення:
Євген Синиця, археолог, автор книги " Кирило і Мефодій. Політичні інтригани словесності"
1. Prescott S. & Allen K.J. (2011). Food allergy: Riding the second wave of the allergy epidemic. Pediatric Allergy and Immunology, 22, p.155.
2. Kovalchuk, O., Gorobets, L. (2016). Fish and Birds in the Trypillya Economy and Culture (5.4–2.7 kya BC): Evidence from Ukraine. International Journal of Osteoarchaeology, 26 (5), p. 875
3 Best J. & al. 2022. Redefining the timing and circumstances of the chicken's introduction to Europe and north-west Africa. Antiquity, p. 1.
4. Kessler, E. & Jurcsák, T. (1986). New contributions to the knowledge of the Lower Cretaceous bird remains from Cornet (Romania). Travaux du Musée d'Histoire Naturelle Grigore Antipa, 28, р.290
5. Kessler J. (2017). Water bird fauna in the Carpathian Basin from the beginnings through historical times. Ornis Hungarica, 25(1), p.73.
6. Mayr G. (2017) Avian Evolution: The Fossil Record of Birds and Its Paleobiological Significance. Chichester, John Wiley & Sons Ltd, p. 168.
7. Benton M.J. & al. (1997). Dinosaurs and other tetrapods in an Early Cretaceous bauxite-filled fissure, northwestern Romania. Palaeogeography Palaeoclimatology Palaeoecology, 130 (1-4), p. 287.

Археолог Євген Синиця на своїй ФБ-сторінці із подивом процитував якогось невігласа "Сподіваюсь, ви розумієте, що положення, захищені на захисті дисертації, стають визнаними науковими фактами." Людина (маю підозру, що власник диплому про науковий ступінь) не розуміє, що наукові знання не є абсолютною істиною. Навіть навпаки, будь яке наукове твердження можна піддати сумніву. І саме завдяки цій можливості вони є науковим.

Припустімо, що якись історик стверджує: "1 вересня 988 року київський князь Володимир з'їв яблуко". Це може бути правдою? Так, може. Нічого надзвичайного немає – яблука у вересні поспіли, вказано рік коли князь Володимир дійсно жив і певно яблука він інколи їв, харчові алергії з'явились лише наприкінці ХХ століття [1]. А це може бути неправдою? Цілком, ми також не щодня їмо яблука. Немає жодної можливості перевірити інформацію, літописання в Києві з'явилось пізніше, та й побутові дрібниці в хроніках не згадано. Отже, попри те що твердження може бути правдивим, воно не є науковим, оскільки не може бути ні доведене ні спростоване. В нього можна лише повірити.

Лише та інформація є справді науковою, яку отримано методом, що можна піддати сумніву. За бажання сумнівайтесь у будь-якому висновку науковців – наявності атомів, побудові піраміди Хуфу єгиптянами або еволюції в'юрків на Галапагоських островах. Для кожного прикладу на сторінках наукових публікацій можна простежити шлях, як саме його отримано. Можливо наведені дані вас не переконають. Але якщо і надалі дотримуватись наукового підходу (або просто бути чесним перед собою), то незгода має бути аргументованим запереченням, а не голослівним викликом "Хлусня!".

Чимало із записаного в наукових публікаціях було спростовано. Так, вчені можуть помилятись. Це не катастрофа, а звична річ. Можливість перевірити будь-яке судження часом змушує відкинути деякі твердження, і водночас підвищує цінність висновків, які неодноразово успішно витримали критику. Якщо в науковій роботі виявлено помилку, а не свідому фальсифікацію, редакції журналів залишають статтю на сторінках наукових видань. Завдяки цьому кожен бажаючий може з'ясувати в чому саме була помилка. Якби статті із недостовірними висновками знищували, подекуди мали б місце зловживання – під виглядом "боротьби за правду" прибирали роботи наукових опонентів, противників політичного режиму або просто коханців дружини ректора.

Наведу декілька прикладів помилок вчених. Розпочну із себе, щоб не склалось враження, буцімто помічаю хиби лише за колегами. На об'єктивну критику не спроможусь - помилки краще помітні з боку, та все ж один суттєвий огріх знаю в своїй публікації. Якось я описав кістку курки із трипільського поселення Городське (Житомирська область) як найбільш давню знахідку курей на території України [2]. Статтю писав у співавторстві, але даний висновок зроблено мною. Пізніше процитував результат у науково-популярній книзі "Зоологічна екскурсія супермаркетом". Сьогодні вимушений недовіряти власному висновку. Сумніви породжені питанням: Якщо кури дійсно існували в наших краях ще за часів трипільської культури, то куди вони зникли потім? Вдруге їхні рештки в археологічних пам'ятках Східної Європи з'являються через 2,5 тисячі років – у поселеннях античних греків-колоністів. Подібні загадки відмічено в інших регіонах. Прояснило ситуацію дослідження, зроблене колективом учених декілька років тому. Використовуючи метод радіовуглецевого датування встановили, що кістки курей, знайдені поміж стародавніх артефактів є не такими древніми як супутні знахідки [3]. Причин тому може бути чимало –зміщення ґрунтів при оранці, недогляд в написанні етикетки або й просто собака колись закопав. Кістка із Городського не залучена до датування, але маю переконання що я поспішив із проголошенням її "першою куркою в Україні". Неправильне датування є чи не єдиним поясненням загадки переховування курей впродовж 2,5 тисяч років від часів трипільської культури до прибуття греків-колоністів.

🤫Ні слова про політику, напишу про доісторичних тварин. Наприклад про морську лілію Зеленського (Ausichicrinites zelenskyyi) та морського їжака Трампа (Tetragramma donaldtrumpi). Обидві істоти належать до типу Голкошкірі, який не згаданий в шкільній програмі хоч це доволі відомі тварини (морських зірок на картинці впізнаєте? от вони також Голкошкірі)

Тіло морських лілій складається із стебла що підтримує розширену частину – чашечку. Від чашечки відходять видовжені вирости, які назвали руками. Це рекордсмени в розмірах поміж Голкошкірих, деякі вимерлі види досягали 40 метрів. Лілія Зеленського була поменше, ймовірно метр або щось біля того. Та навіть такі розміри більше ніж у морських їжаків. Наприклад їжак Трампа ледь досягав 5 см.

Голкошкірі існують на планеті вже понад півмільярда років, від початку палеозойської ери. За прадавніх часів вони заклали основу стабільності в світі. Впродовж мільярдів років дно океану було замуленим. У тілі Голкошкірих багато твердих пластинок які після смерті тварини осідають і формують твердий субстрат. Поява основи приваблює інших Голкошкірих та тварин із твердим скелетом, які згодом також відмирають, поступово збільшуючи твердість морського дна. До кінця палеозойської ери (252 мільйоноліття тому) цю місію було виконано і Голкошкірі виконували менш амбітні завдання, втім, також важливі.

Морська лілія Зеленського та морський їжак Трампа жили в мезозойську еру - лілія 150 мільйоноліть тому, їжак - 110. Так, вони ніколи не зустрічались - природа влаштована мудро!
За часів мезозойської ери і дотепер основним завданням морських лілій є фільтрація води. У цій справі лідери двостулкові молюски, морські лілії на помічних ролях. Морські їжаки споквола повзають по дну. Багато з них, зокрема морський їжак Трампа, бачать своє призначення в “drill baby drill” - в пошуках їжі вгризаються в тверде дно, роблять в породах отвори. Перфорації сприяють поселенню інших морських мешканців (то колись океанічному дну не вистачало твердості, нині не завадить покришити верхній шар)

Голкошкірі повільні тварини, та завдяки доброму захисту непроста здобич. Морські лілії мало кому по зубам, хоч багато намагаються їх кусьнути. У цих тварин висока здатність до регенерації, можна часто побачити руки, які виросли на місці відкушених. До речі поміж відомих науці знахідок, морська лілія Зеленського - найбільш давній представник, який зазнав нападу, але вистояв і відновився.
Щодо морського їжака Трампа то особливих рекордів не відмічено. Відомо лише, що це представник ряду Фимосоматоїди, які якщо чим вирізняються то хіба що дуже великим перипроктом (простіше кажучи- дупою).

🥴Дональд Трамп підписав указ про перейменування Мексиканської затоки в Американську затоку. То не хитре діло слово замінити і тим паче не оригінальне, таких "реформаторів" вже було і ще буде. Але це привід поговорити про пропаганду на географічних картах.
Запрошую на он-лайн лекцію "Негральні карти: пропаганда і географія" на якій поговоримо👇
🌏 чи є карти без пропаганди, зокрема мимовільної?
🌍 основні прийоми нав'язливої пропаганди через карти
🌎 та, звісно, про правильні, неправильні і "правильні" топоніми

📆 Дата: 05 лютого 2025 (середа)
🕰 Початок о 19:00, тривалість 1,5 години
💻 Формат: зум-зустріч. Попередня реєстрація не потрібна, посилання на зум буде в блозі Стромата за 10 хвилин до початку лекції.
🎥 Запис буде, відео буде завантажено на ютуб
💵 Участь безкоштовна, за бажання можете допомогти школі Майбутні зібрати на комплектуючі матеріали дронів для підрозділу, яким керує вчитель школи Андрій Кобалія. Уроки в школі надихнули мене на тему лекції. Банка тут💙💛

🗓️Не знаю що побачить байбак у неділю, але сьогодні чув у Києві спів чорного дрозда, а донька побачила клопів-солдатиків.

Для порівння:
🐦‍⬛ в 2024 почув чорного дрозда 14 лютого
🐦‍⬛ в 2023 - 26 лютого
🐦‍⬛ в 2022 - 16 лютого

🌤️в 2024 клопів-солдатиків побачила (знову першою донька) 7 лютого
🌥️в 2023 побачив 14 березня

🍃Про всяк випадок нагадаю, що "рання весна" і "тепла весна" не тотожні. Втім, між ними є зв'язок, буду сподіватись😏

🌊Якщо цікаво, хто ж дійсно замешкував глибини, то у 2020 році було отримано знімки хорошої якості із Безодні Челленджера – найглибшої ділянки Маріанської западини. Поміж об'єктів, що потрапили в об'єктив були багатощетинкові черви, рачки-бокоплави, морські огірки, чорний пластиковий пакет, фрагмент білого пластикового пакету, шматок дроту, декілька жмутів оптоволоконного кабелю та бляшанка з під пива. Зовнішнім виглядом тварини нагадували родичів із мілководдя, в бляшанці, дротах і пакетах не виявлено ознак іншопланетних технологій*.

🐟Більш складні організми в таких глибинах відсутні. Наразі максимальна глибина, на якій камера зняла рибу – 8300 метрів**.

Джерела натхнення🔎
* Du M. & all. (2021) Geology, environment, and life in the deepest part of the world’s oceans. The Innovation, 2 (2), p. 8, 9.
** https://www.cbsnews.com/news/snailfish-worlds-deepest-fish-caught-filmed-scientists/

продовження 👉
Юрумі, джурумі, дуурумі – так мовами південноамериканських народів гуарані називають тварину, нам більш відому як мурахоїд. У 1941 році зоолог Джордж Сімпсон зауважив непослідовність в назвах мурахоїдів*. Один рід називаємо "мурахоїд великий", а інший "таманду" – словом із мов гуарані (це стосується як англійської так і української). Сімпсон запропонував в обох випадках послуговуватись місцевими назвами і перейменувати мурахоїда великого в "jurumi" . Ідея не знайшла підтримки, в англійських текстах вкрай рідко зустрінете "jurumi".

Але чимсь назва приглянулась "Свідкам Єгови". Якщо мої пошуки в Ґуґл правильні, то вперше слово "юрумі" в українській з'являється 22 листопада 2002 року у перекладній статті на сайті "Свідків Єгови". Після чого було забуте на десятиліття.

У 2012 році ізраїльський російськомовний поет Алекс Авні (Олексій Жезнов)** використав слово “юрумі” в розробці віршованої зоологічної абетки. Ідею підхопили автори українських абеток. В українській мові слів на літеру Ю не багато, назв тварин поготів обмаль. Дехто заповнює прогалину діалектизмом "юрок", маловідомим динозавром ютораптором або ж взагалі зображує поміж тварин юнгу (як то зробили видавництва Ранок і Пегас). Не дивно, що юрумі дедалі частіше згадують саме в абетках.
__
* Simpson G.G. (1941). Vernacular Names of South American Mammals. Journal of Mammalogy, 22(1), p. 5.
** Алекс Авні народився в СРСР, живе в Ізраїлі пише переважно російською мовою (можливо на івриті також, того не знайшов). Але в публікаціях на сторінці у фейсбуці підтримує Україну у війні розв'язаній Росією, має в доробку щонайменше один вірш українською – "Знову орда", написаний 26 лютого 2022 року. Він російськомовний єврей, а не “хороший русскій”.

продовження👇, початок вище👆
🍳Використання тварини людьми дарує впізнаванність, якщо використовують все – м'ясо, пір'я та яйця або м'ясо, молоко та вовну і т.д. Коли ж використання обмежується невеликим переліком товарів, нехай навіть дорогих, на популярність годі очікувати. Кому відомі мурекси та червеці? Переважно тим, хто на них озолотився. Червець ще й дав назву місяцю червень, про що не кожен згадає.

🦔🦝Милота сприяє славі та не гарантує. Тенреки не менш гарненькі за їжаків, а какоміцлі є фітнес-версією єнота. Однак годі шукати футболку з принтом тенрека чи какоміцлі. Приклади їжаків та єнотів підказують, що популярності додає проживання поруч з людьми. Це правило не без виїмків. Більшість людей не розрізняє ґав (ворон, граків, галок), хоч бачить їх щодня. Ще менше охочих розібратись у різноманітті дрібних сусідів по квартирі – лусочницях, мокрицях, скутігерах.

🧸У спробі віднайти ознаки, що роблять тварин відомими у масовій культурі, помітив, що більшість можна продемонструвати на прикладі персонажів із Вінні Пуха.
🦮Гарантовано впізнаваність забезпечує одомашнення. Паць🐖, ослик Іа-Іа🫏, Кролик🐇 – представники тварин, що дали себе приручити і люди їх знають. Як знають верблюдів🐪, павичів🦚, морських свинок та інших одомашнених тварин🐓🦃🐈🐐🐎

Добре коли вирізняєтесь великими розмірами. Вінні-Пух та Хобоступ належать до чималеньких тварин. Перелік гігантів людям більш-менш відомий – ведмеді🐻, слони🐘, кити🐋, носороги🦏, буйволи🐃 і т.д.🦬🦈🦍🦒🦛

⚠️Крупна тварина зазвичай небезпечна, але то навіть додає слави. Кого бояться, того впізнають здалека. Допоки люди жили в Африці, основним жахом були великі кішки🐆. Сьогодні вони вкрай популярні, особливо в назвах фірм, які прагнуть продемонструвати силу – танки Тигр, Пантера та Леопард, зенітні установки Гепард, бронеавтомобілі Cougar та Lynx, трактори Bobcat, люксавто Jaguar, спортивний одяг Puma. І шоколадні батончики Lion скраєчку🤔. В Європі головним страхіттям лісу був звір, назву якого боялись вимовляти😬. Замінили прикметниками – "ведмедь" (відаючий де мед) або bear (бурий). Нині ведмедики та котячі є популярними дитячими іграшками, зокрема такими як Вінні-Пух та Тигра🧸

🪞Закономірно привертають увагу тварини в дечому схожі на людей. Наприклад у сов🦉 і котів🐱 очі орієнтовані вперед, що надає схожості з обличчям, а заразом популярності. Персонаж Сова знайдете не лише на сторінках оповіді про Вінні-Пуха. Єнотів знаємо завдяки спритним лапкам, схожим на людські руки. Припускаю, що здатність імітувати мову зробила відомими папуг🦜

І, що найбільш неочікуване, так це інтерес до австралійських тварин🌏. Кенгуру (зокрема Кенга та Ру)🦘, коала🐨, качконіс, вомбат – більшість людей ніколи не бачили цих тварин на власні очі. Що не завадило їхньому проникненню в масову культуру.

🤗Коли ж не пощастило мати жодну з характеристик, але кортить бути відомим поміж людей – пофарбуйтесь. Тільки в жодному разі не в яскравий, в світі повно блискучих істот, зазвичай мало знаних🌈. Пофарбуйтесь в чорні і білі барви🔳🔲. Панди🐼, косатки, борсуки🦡, пінгвіни🐧 та зебри🦓 підтвердять – люди небайдужі до цієї комбінації. Навіть якщо тхнете як скунс🦨
Чому так – не знаю. Поміж усіх створінь на планеті людина чи не найбільш загадкове👁