Tanya Adams

Карл Волох

Позавчора випадково довідався, як закінчилася одна із найголосніших історій про корупцію постмайданівської влади - звинувачення проти Мартиненка, центрального спонсора НФ.
Що я знав тоді про Мартиненка? Він був одним із тих, хто найбільше фінансував Майдан. Після того вважався ледве не основним «гаманцем» Яценюка й за списками його партії увійшов до ВР. Та коли швейцарська прокуратура звинуватила його у відмиванні грошей (відмивають, як розумієте, лише незаконні кошти), добровільно склав мандат і пішов із політики.
Так от, нещодавно апеляційний швейцарський суд виправдав українського бізнесмена. Повністю. За всіма пунктами.
Історія ця навела на кілька думок. По-перше, повернула в часи, коли для влади було важливо, що повʼязаний з нею й звинувачуваний у корупції депутат залишив парламент, аби не кидати тінь на однопартійців. Порівняйте з нинішніми.
По-друге, як добре, коли країна має незалежний суд, здатний виправдати навіть людину, котру національна прокуратура з такою помпою й стільки років обвинувачує на весь світ.
І головне: скільки ще історій про неймовірну корумпованість української постмайданівської влади (котру мудрий нарід так натхненно зніс у 2019) насправді, є повним фуфлом…
П.С. Скільки тоді писали про це звинувачення! А коли людину виправдали - повне мовчання

Григорій Малєнко

Ми маємо дякувати росіянам за визволення Аушвіцу.

Або так.

Звісно, росіяни зараз роблять страшні речі в Україні, але вони звільнили в’язнів Аушвіцу в 1945. Ми маємо бути їм за це вдячні.

Щойно ви прочитали те, що лунало в багатьох розмовах 27 січня 2025 року, у 80-ту річницю звільнення Аушвіца і День пам’яті жертв Голокосту по всьому світу. А якщо це не звучало вголос, то точно жило в головах величезної кількості людей на Заході, які щиро так думають.

Цей наратив — результат невігластва і радянсько-російської пропаганди, яка досі працює. Він не лише некоректний, а й принизливий для тих, хто справді визволяв Аушвіц, і для жертв Голокосту, пам’ять яких заслуговує на історичну точність.

Хто ж звільнив Аушвіц?

27 січня 1945 року ворота концтабору відкрили солдати 100-ї Львівської стрілецької дивізії 60-ї армії 1-го Українського фронту Червоної армії. Цей фронт був багатонаціональним, як і вся Червона армія, а не «російським».

Першими до табору увійшли бійці батальйону під командуванням полтавця єврейського походження Анатолія Шапіро. Саме він і його солдати відчинили ворота пекла, рятуючи тих, хто ще залишався живим. Шапіро, якому у 2006 році посмертно присвоєно звання «Герой України», згадував: «Це був не просто табір. Це було місце, де людяність припинила існування».

Звільнення Аушвіца стало частиною масштабної наступальної кампанії Червоної армії, у якій брали участь представники багатьох народів Радянського Союзу: українці, білоруси, євреї, грузини, росіяни й інші. Але сьогодні ми бачимо, як Росія, використовуючи радянську історію, традиційно привласнює собі цей подвиг, зводячи його до «росіяни звільнили». І, на жаль, цей наратив знаходить підтримку на Заході.

А де ж Україна у цій історії?

Водночас Україна, яка має не лише історичну правду, а й беззаперечні аргументи, фактично відсутня. Мінкульт, який, зокрема, відповідає за інформаційну політику України, майже нічого не робить для боротьби з цими пропагандистськими міфами.

Росія систематично використовує історію як інструмент пропаганди. Вона роками переконує світ у власній винятковості, привласнюючи подвиги багатонаціональної Червоної армії та здобутки різних республік Радянського Союзу. Україна ж, маючи реальні історичні факти, не веде належної роботи для донесення правди до міжнародної аудиторії.

Чому ми не використовуємо інформаційні приводи та не розповідаємо світові, що саме українці становили значну частину 1-го Українського фронту? Чому не говоримо про Анатолія Шапіро — людину, яка першою відкрила ворота Аушвіца? Чому ми дозволяємо Росії монополізувати історію, яка належить багатьом народам?

Чому це важливо?

Сьогодні, у час війни, коли Росія чинить нові злочини проти людяності на території України, говорити про її «героїчне минуле» як про привід для вдячності — це не просто цинізм. Це спроба виправдати агресора, що намагається побудувати нову імперію, використовуючи старі пропагандистські кліше.

Пам’ять про Голокост і звільнення Аушвіца — це не інструмент політики. Це нагадування про те, до чого призводить тоталітаризм, шовінізм і зневага до прав людини. І вшанувати цю пам’ять можна лише тоді, коли ми визнаємо історичну правду: Аушвіц звільнили не «росіяни», а багатонаціональні солдати Червоної армії, серед яких ключову роль відігравали українці. І саме Україна має розповідати про це світові, щоб відновити історичну справедливість.

Anna Babinets

У ситуації з замороженням американського фінансування мене, як би це сказати… бентежить реакція нашого президента.
«Я знаю, що є якісь обмеження, треба детально дивитися. Обмеження на 90 днів гуманітарних програм, - сказав Зеленський. - Я не знаю про це, я не бачу цих грошей».
Звісно, президент не бачить цих грошей. Їх не привозять у сумках до його офісу.
А коли засинає мафія, приходять якісь чарівні феї з грошима, протезують кінцівки понівечених війною українських дітей, будують підземні школи, відновлюють радянські пологові, реабілітують ветеранів, облаштовують притулки для переселенців. Купують обігрівачі та генератори.
Між іншим, розпіарену ініціативу Олени Зеленської щодо ментального здоров’я українців «Ти як?» також фінансував USAID.
Але Зеленський не бачить цих грошей. Бо він, напевне, не знає і не хоче знати, як виживають українці, хто робить їхнє життя стерпним і хоч трохи комфортним у ці важкі часи.
Я вже мовчу про незалежні медіа, україномовний контент, культурні програми, які фінансував уряд США. Щоб розуміти їхню важливість, треба жити у трохи іншій ціннісній парадигмі, яка, на жаль, в силу інтелектуальних обмежень недоступна нашим топ-посадовцям.
Така відморожена, а місцями зловтішна позиція представників влади щодо «гуманітарних програм, які їх не стосуються», - дуже небезпечний сигнал.
Поки лишаються європейські донори, готові латати дірки, які утворилися від зупинки фінансування урядом США. Але заяви президента, що він цю допомогу не бачить, нічого про неї не знає - «хай там гранатожери розбираються» - дійсно тривожні. Це постріл собі ж у ногу у дуже скрутній ситуації.
Європейці просто не будуть нам допомагати, коли чутимуть такі заяви від топ-посадовців. І це може бути фатальним для українців, які без цих невидимих для президента програм просто не виживуть.

9% від зарплати буде обов'язковим платежем на накопичувальну пенсію, — міністр соцполітики Оксана Жолнович.
Якщо зарплата становить 10000 грн, то обов’язкові відрахування 9% — 900 грн на місяць. Таким чином у майбутньому пенсія складатиме 20% від своєї середньої зарплати за життя.
------

Математики в чате есть?
Как из 9% получилось 20%?

Andriy Kachor

Фініта ля комедія: ексголову Броварської РВА Майбоженка, який вусмерть пʼяний на власному джипі серед білого дня подавив чотирьох людей в центрі Броварів, відмазав Броварський суд.

За напрочуд зухвалий злочин, свідками якого стали сотні людей в центрі міста і яку влада брала «під особистий контроль», Майбоженко не проведе в тюрмі жодного дня. Йому навіть умовного покарання не призначили.

На думку судді Тетяни Василенко, ціна життя та здоровʼя чотирьох людей, включно з маленькою дитиною становить 34 тисячі гривень. Тобто по 200 баксів за душу. Ще у посадовця заберуть права на три роки. Це, власне, і все покарання.

Суддя Василенко категорично не вважає, що сісти за кермо з 2.31 алкоголю в крові, поїхати в центр міста і там з розгону задавити чотирьох людей, відправивши їх в реанімацію - це суспільно небезпечне діяння, за яке злочинець має бути ізольований від суспільства.
На думку суду - це суто господарські відносини, які легко вирішуються компенсацією. Тож потенційного вбивцю просто відпустили на волю, а автомобіль, який і став знаряддям злочину - повернули злочинцю.

Зайве казати, що якби щось подібне вчинив простий смертний, а не представник вищої владної касти - він би багато років провів на нарах, це 100%.
Але в нашому випадку перехожих по пʼяні намагався вбити не пересічний Микола з району, а пан і господар цих людей, місцевий феодал.
На нього не діє законодавство для черні, для нього виведені спеціальні судді типу тетян василенок, які лише трохи насварять для годиться, а зрештою - відпустять, повернуть машину та перепросять за спричинені незручності. Адже кріпаків, яких від нудьги після пʼянки можна подавити машиною - багато, а ексголова РВА - лише один.

Нації, яка спливає кровʼю, намагаючись захистити власну державу, сама держава смачно плює в обличчя, жорстко і однозначно вказуючи плебсу на його місце.
Сьогоднішнє рішення суду - дуже промовиста відповідь влади суспільному запиту на справедливість. І сигнал решті чиновників: для вас закону не існує. «Бухайте, нюхайте, чавіть людей своїми джипами, хоч з кулемету їх розстрілюйте - за це вам нічого не буде», - заявляє нам Феміда. Лише майте в гаманці кілька стодоларових купюр, аби заткнути ними роти травмованих кріпаків.
А тому питання, коли інший майбоженко наступного разу розчавить своїми джипом чиюсь дитину - це питання лише часу.

p.s.
В день, коли сталося це жахливе ДТП, я зі здивуванням запитував на броварських пабліках: чому натовп, який відразу зібрався навколо місця трагедії, не покарав винуватця на місці? Адже всі бачили, що злочинець - високопосадовець, а це значить, що у наскрізь корумпованих Броварах він абсолютно точно уникне справедливого покарання в законний спосіб.
Багато людей натомість почали мені дорікати: «як можна до такого закликати?! Це ж самосуд! Адже є купа свідків, купа відео всього, що відбулося, дані драгера, який показав ступінь сп'яніння - Майбоженку точно не вдасться відмазатися, нехай ним займається правосуддя!»

Що ж, як вам правосуддя, шановні? Смачно?
___

У меня вопрос возник.
А за побитую машину денег сколько надо заплатить? Ну бегают тут всякие, бамперы гнут своими телами, а ремонт денег стоит. Что судья по этому поводу говорит?