УП. Кляті питання

Пропозиція для Лукашенка: навіщо Трамп виводить з ізоляції білоруського диктатора?

Зміна влади у США відкрила "вікно можливостей" і для Александра Лукашенка. Самопроголошений президент Білорусі опинився за крок від пом’якшення санкцій – принаймні з боку США. Тож на які поступки можуть піти Сполучені Штати, і чи доцільно сподіватися, що пом’якшення санкцій може вивести Білорусь з орбіти російського впливу? Пояснюємо:

1. Нинішня криза у відносинах Лукашенка із Заходом зайшла так далеко, що навіть фактора Трампа може тепер виявитися недостатньо для їх перезавантаження. Перш за все, для білоруської економіки ключовою проблемою є санкції не США, а Європи. Саме втрата європейського ринку остаточно зацементувала залежність Білорусі від російської допомоги.

2. У Вашингтоні готові піти назустріч, вивівши з-під дії санкцій білоруські банки та експорт калію. Швидше за все, йдеться про повернення білоруських банків до платіжної системи SWIFT. Такий крок, безумовно, допоможе білоруській економіці, проте позитивні наслідки від цього не варто перебільшувати.

3. Інша річ – калійні добрива, експорт яких є ключовим джерелом валютних надходжень до Білорусі. І хоча США ніколи не були потужним покупцем білоруського калію, зняття американських санкцій має спростити експорт білоруських калійних добрив в Азію та Африку. Проте ключовою тут стає позиція Литви, адже досі цей експорт йшов через литовський порт Клайпеда.

4. Що в адміністрації Трампа хочуть отримати від покращення відносин із режимом Лукашенка? Наразі порозуміння з РФ виглядає пріоритетом для Трампа. І ставити його під сумнів заради перспективи послаблення російського впливу в Білорусі там навряд чи будуть. Не кажучи вже про те, що в російській зоні впливу Лукашенко перебуває не лише з економічних, а й зі світоглядних причин.

5. Єдине, на що може розраховувати Вашингтон – це звільнення політв’язнів. Адже це єдине, що може бути цікаво Трампу, орієнтованому на отримання швидких перемог – звільнення відомих людей, що можна показати як особистий успіх дипломатії нового президента США. Однак, і це головне, досягнувши цього успіху, в Білому домі можуть швидко втратити інтерес до Білорусі.

Трамп і Шерлок І Колонка Павла Казаріна

У такі моменти, як зараз, військовослужбовцям ЗСУ, на жаль, доводиться не лише продовжувати боротьбу на полі бою, а й виконувати роль колективних психотерапевтів, допомагаючи суспільству оговтатися від цієї навали апокаліптичних заголовків. Отже, до вашої уваги – кілька ключових тез із колонки публіциста в пікселі Павла Казаріна:

1. Армія звужує оптику. Є ти, твій підрозділ, ваші потреби та ваші завдання. Все інше відбувається вище і далі – і тобі не вистачає повноважень та компетенцій, щоб скласти свою думку про це. Тому на допомогу приходять "армійські шори" – ти надягаєш їх, щоб не відволікатися на білий шум, якого завжди надміру.

2. Війна народила попит на прогнози – і наразі його заповнюють випадкові люди. Складається відчуття, що головним критерієм тепер є безвідмовність, готовність не спізнюватися і заповнювати ефірний час словами. Наш простір медіаекспертизи віддано на відкуп гостьовим редакторам та їхнім дерев'яним солдатам. Деякі люди відомі тим, що вони відомі.

3. Гонитва за клікбейтом породжує апокаліптичні заголовки. Заголовки породжують у людях фрустрацію. Фрустровані люди тягнуть свої страхи в соцмережі – щоби виплеснути там свою невпевненість. Соцмережі перетворюються на чудовий матеріал для дисертації з психології – і на зовсім невідповідне середовище для дозвілля. Якщо ти не звик відпочивати на сеансах чужої психотерапії.

4. Новин не уникнути, але немає сенсу давати їм себе контролювати. Наше майбутнє визначають сотні факторів, і жоден із них окремо не обіцяє нам катастрофи. Новини повідомляють вам не про норму, а про її порушення. Тому ви ніколи не прочитаєте в стрічці про літаки, що благополучно долетіли до місця призначення. На відміну від єдиного, якого спіткала проблема.

5. Окрім США у нас є ще Європа. Крім того, що ми отримуємо від партнерів – те, що виробляємо та купуємо самі. Темпи просування росіян лякають у перерахунку на квадратні кілометри, але якщо перевести їх на час, то навіть вихід на кордони Донецької області для РФ може розтягнутися на роки.

6. Нація тримається на солідарності. На взаємній довірі та синергії. А тому Росія робить усе, щоби нас атомізувати. Зменшує досягнення. Перебільшує проблеми. Вона щосили намагається розмити той соціальний клей, який робить людей нацією, а територію – державою.

7. Тому я дуже ціную той привілей, який подарували мені Збройні сили. Я маю цілком конкретні завдання, які з'їдають мій вільний час. Я можу дозволити собі не відволікатися на новини. Уникаю клікбейтних заголовків. Не суджу про країну за соцмережами. Будь-яка цифра має значення лише на тлі інших. Якщо хтось продає мені емоцію – я волію її не купувати.

Як правоохоронці заробляють на прибутках моделей OnlyFans, і чому закони не змінюються, попри мільярдні прибутки індустрії?

Україна – один із найбільших порноринків світу, але знімати порно тут… незаконно. Як так сталося, що країна з мільйонами переглядів на Pornhub криміналізує власний ринок? І чому заборона – справжня золота жила для правоохоронців? Усе, що не покажуть на телемарафоні – у новому відео "Економічної правди", а ось лише декілька ключових фактів:

1. За статистикою Pornhub за 2024 рік Україна вкотре увійшла в топ-20 країн по трафіку, посівши 15 місце. Водночас виробництво порно в Україні заборонене законом. Це означає, що будь-яка українська порномодель чи вебкам-артистка – потенційний злочинець, який може бути оштрафований чи навіть ув’язнений.

2. Моделі OnlyFans, вебкам-моделі та актори аматорського порно – всі вони стають мішенями для правоохоронців. Їхня взаємодія з правоохоронцями зазвичай відбувається за типовою схемою: тиск, пропозиція "домовитися", закриття справи (або угода зі слідством та умовний термін) та щомісячні платежі за "кришування". Поширена історія – після того, як сплачується хабар за невідкриття справи, правоохоронці ставлять дівчат на "лічильник": або платиш $500-1000 на місяць, або їдеш з країни.

3. Значно більші платежі за "кришування" доводиться виплачувати організованому порнобізнесу. Йдеться про різних посередників між моделями та майданчиками, на яких вони викладають створений контент. Найпоширенішими такими посередниками в Україні є вебкам-студії та агентства OnlyFans. Як правило, "відкат" правоохоронцям у таких компаній становить близько 30% від обороту.

4. За виготовлення та розповсюдження недитячої порнографії в Україні можна отримати штраф та позбавлення волі до 7 років. Часто кримінальні провадження за ст. 301 ККУ реєструють проти пересічних громадян та громадянок, які, наприклад, розміщують свої оголені фото та відео на сайтах знайомств або просто пересилають їх близьким через месенджери. На розслідування кожного такого злочину витрачається чимало державних ресурсів: від "контрольних закупок" контенту до проведення численних експертиз.

5. У 2024 році податкова вперше отримала інформацію про українських моделей OnlyFans та розіслала їм "листи щастя" з вимогою заплатити податок. У грудні 2024 року Данило Гетманцев повідомив, що 350 моделей OnlyFans задекларували 305,4 млн грн доходу, сплативши 59 млн грн ПДФО та військового збору.

6. Чинна кримінальна відповідальність за виробництво та поширення порно ніяк не впливає на його споживання чи створення в Україні. Натомість вона лише створює ідеальні умови для корупції, коли правоохоронці "кришують" цей бізнес за відкатами. У результаті вебкам-моделі та автори контенту залишаються повністю безправними перед роботодавцями, які легко можуть перетворити їхню працю на сексуальну експлуатацію.

Копалини в обмін ні на що: як Україну шантажували у Мюнхені та чому зірвалася угода з США?

Що не так з ультимативною угодою про розподіл українських надр, яку Вашингтон привіз Україні на Мюнхенську конференцію? "Європейська правда" розкладає все по поличках у новому тексті, а ось дуже і дуже коротко:

1. У Мюнхені Україні поставили умову: хочете зустрітися з Венсом і вести з ним переговори про обриси миру – підписуйте. Утім, ця стратегія не спрацювала. Зеленський відмовився підписувати у Мюнхені документ у тому вигляді, на якому наполягав Білий дім. Після цього жорсткість з боку американських переговірників, що межувала з хамством, зникла, і натомість з’явився конструктив. Переговори з Венсом таки відбулися і без підписання та пройшли без жодного негативу.

2. За даними джерел "ЄП", в документі йдеться про розподіл прибутків від використання надр за принципом 50/50 між українською та американською стороною. З американського боку до схеми долучалися приватні інвестори, і на цьому етапі не визначено, про кого саме йдеться.

3. При цьому США претендували на видобуток не тільки рідкісноземельних металів. Плани Трампа були значно ширшими і охоплювали інші критичні матеріали (наприклад, літій), а також традиційні ресурси – як-от сферу нафтогазовидобування.

4. Що отримувала у відповідь Україна? Жодних безпекових положень договір не передбачав. Американці пояснювали, що прихід великих американських інвестицій до України створить для Вашингтона стимули допомагати Україні у захисті. Крім того, це дозволить Україні розпочати розробку тих родовищ, які Україна технічно наразі не може розробляти.

5. Окрема історія – вартість угоди. Оцінки в 500 мільярдів або трильйон доларів, що лунала від Трампа, готували самі американці, і є великий сумнів щодо їхньої коректності. Може йтися про оцінювання місткості родовищ лише на основі старої, часто ще радянської георозвідки. Тут постає ще один ризик: чи не стикнеться Україна зі ще більшим тиском Вашингтона, який вимагатиме "обіцяних" грошей?

6. Крім того, у Трампа оголосили, що доходи від угоди мають піти на погашення тієї допомоги, яку Україна отримала від США у попередні роки – називаючи при цьому цифри, які взагалі не пов’язані з реальністю. Зважаючи на те, як прописана американська версія угоди (з прибутками американських бізнесів, а не американського бюджету) – є сумнів у тому, що цей елемент дійсно передбачений проєктом. Втім, є всі підстави вважати, що цей елемент у Вашингтоні додали свідомо як елемент торгу.

7. Наразі, виходячи з того, як американці тиснули на Україну, є підстави вважати, що адміністрація Трампа вирішила скористатися вразливістю України та змусити її підписати наперед невигідний Києву договір про розподіл надр. А зрозумівши, що бажаний сценарій "не злітає" – вони відступили.

Чи готується влада до виборів, і чому силовики зацікавились потенційними конкурентами Зеленського?

Яка буде розстановка сил всередині держави, якщо завтра в... вибори? Нам вдалося отримати дані трьох різних опитувань, проведених конкуруючими політичними групами. Абсолютні цифри наводити не будемо, почасти через засадничу складність для соціологів добитись повної репрезентативності в умовах війни і масової міграції. Але основні тенденції в опитуваннях такі:

1. Станом на початок лютого можна зафіксувати кілька очевидних соціологічних трендів. Перший – попри збереження високого рівня суспільної довіри президентський рейтинг Зеленського стабільно знижується. Тобто главі держави як людині українці продовжують довіряти, але ця величина перестала конвертуватись у політичну підтримку.

2. Друга тенденція, яка визначатиме політичний процес – це поява чіткого головного конкурента для чинного президента в особі Валерія Залужного. Зеленський зберігає реальні шанси перемогти за умови, що зможе не допустити балотування Залужного: або повернувши його в межі своєї команди, або якимось тиском. Проте, за словами джерел на Банковій, навіть Татаров не бачить сенсу відкривати якісь справи проти Залужного. Мовляв, якась нова справа – це буде тільки плюс до рейтингів Залужного.

3. Третя важлива тенденція – запит на військового лідера може бути задоволений не лише Залужним. Якщо Валерій Федорович вирішить не балотуватись, то інші військові мають шанси поборотись навіть за друге місце в опитуваннях. Зараз серед лідерів такого "другого вибору" – Кирило Буданов та Андрій Білецький. Але несподівано вистрелити за потрібного збігу обставин може багато хто з відомих військових діячів.

4. Тож, за більшістю можливих сценаріїв, президентське протистояння найімовірніше відбуватиметься між чинним главою держави і "новим обличчям". Найімовірніше, новий кандидат буде з ніші військових. Але не варто виключати і несподіваних поворотів типу умовного Олександра Усика, який у певних опитуваннях має рейтинги, зіставні з показниками Петра Порошенка.

5. Очевидно, що технологи Зеленського остерігаються такого відкритого протистояння з кимось новим. Тому частина команди бачить можливий вихід у тому, щоб протягнути у другий тур когось "старого", у якого можна буде більш-менш прогнозовано виграти. Принаймні саме з можливістю пропрацювання такого сценарію дехто в команді Зеленського пов'язує активізацію медійно-силової кампанії проти Порошенка.

6. Найбільш чітко видно синхронізацію виборчих і силових активностей на кримінальних справах проти оточення чи й особисто мерів міст-мільйонників. Очільника Дніпра Бориса Філатова і чиновників його міськради почали ледь не в щоденному режимі перевіряти, обшукувати, "підозрювати" і далі по списку. Інша гучна історія – в Одесі з благодійними генераторами і друзями Труханова. Ще один приклад – історія з гучною справою проти оточення мера Києва Віталія Кличка.

7. Ідея швидкого перемир'я і таких же швидких виборів видається нічним жахом із нерозв'язних організаційних, суспільних і ціннісних проблем. Але найбільший страх викликає навіть не так сама ідея проводити вибори, в яких не зможе взяти участь третина населення. Найстрашніше бачити, як всередині країни ще до старту будь-яких виборів починається внутрішня війна всіх проти всіх.

Про що домовилися Трамп і Путін та що це змінює на практиці?

Трамп запровадив нову реальність, у якій Україна стрімко втрачає суб’єктність. Що найважливіше – зміст розмови з Путіним, виходячи з американської комунікації, не лише не погоджувався з Україною, а й різко суперечить українській позиції за низкою ключових питань. Що відбувається? Пояснюємо:

1. США всіляко показують, з якою стороною вони будуть насамперед домовлятися про умови "припинення" воєнних дій. До того ж Трамп не лише де-факто зняв міжнародну ізоляцію з Путіна, оголосивши про підготовку зустрічі з ним, а й відмовився називати Україну рівноправним учасником майбутніх "мирних" переговорів.

2. Украй важливою є відмова США від публічного проведення червоних ліній і від урахування позиції України, що ґрунтуються на нормах міжнародного права. Вимоги про виведення російських військ з України чи про те, що Росія має поважати суверенні рішення Києва, як-от її прагнення до НАТО, для США лишилися у минулому.

3. Вашингтон уже дає сигнали про те, на яких умовах примушуватиме Київ до "миру" з Москвою. Натомість умови для Росії досі не пролунали. Єдиною більш-менш постійною тезою американської сторони в цьому контексті є хіба використання енергетичного тиску на Москву через зниження глобальних цін на нафту і ефективніше застосування санкцій. Але незрозуміло, наскільки швидкий ефект матимуть ці важелі тиску, та й гарантії збереження санкційного важеля відсутні.

4. Дуже імовірно, що Трамп вирішив зменшити роль призначеного ним же спецпредставника Кіта Келлога у досягненні "мирного врегулювання". Хоча є інший варіант – розподіл обовʼязків. Мовляв, Келлог збиратиме думки європейців, а от переговорами з росіянами вже займатиметься спецпредставник Трампа з Близького Сходу Стівен Віткофф. І для України це є проблемою. Зрештою, з Келлогом українська сторона має певні позитивні контакти, а з Віткоффом – поки ні, принаймні публічно.

5. США не хочуть брати на себе відповідальність за те, що відбудеться після умовного "завершення війни" – у якій формі воно б не відбулося. Натомість в уявленні американської адміністрації за цим має стежити Європа (звідси – заява Гегсета про "європейських миротворців" в Україні).

6. Причому європейські держави загалом готові взяти на себе більшу роль у підтримці України, цей сценарій активно обговорюється європейським керівництвом ще з минулого року. Але натомість європейці вимагають участі своєї (і, природно, України) в "мирних переговорах".

Що нам розповів генерал Сергій Наєв?

На момент вторгнення генерал-лейтенант Сергій Наєв обіймав посаду командувача Об'єднаних Сил оборони України. Рік тому Наєв був звільнений з посади і дізнався про це з новин. Вже після цього міністр оборони Рустем Умєров запропонував йому залишитися в Силах оборони для виконання різних завдань. Нижче – скорочена версія розмови, у якій Наєв згадує події напередодні повномасштабного вторгнення.

Про те, чи потрібно було вводити воєнний стан заздалегідь: Багато цивільних людей вважає, що воєнний стан вирішує багато питань. Ні, воєнний стан надає повноваження. А рішення про застосування Збройних сил, інших військових формувань, дає команду військовим і керівникам інших військових формувань діяти. Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, жоден військовий план не міг бути виконаним, тому що війська внаслідок несвоєчасного і неповного розгортання не зайняли кінцеві положення. Тому плани були, а от бойові дії вже виконувалися за реального положення військ ворога.

Про те, чи можна було підготувати війська напередодні: Готовність військ до застосування в мирний час може бути виконано тільки в пунктах постійної дислокації і тільки в межах штатів мирного часу. ЗСУ – це інструмент України для відстоювання суверенітету і незалежності. І цим інструментом користуються не військові. Цим інструментом в першу чергу керуються політичні керманичі України.

Про те, що відбувалося напередодні 24-го лютого: 21 лютого стосовно своїх 7 командувачів, 7 угруповань, які були мені підпорядковані, ініціативно і самостійно прийняв рішення я. Але генерал Залужний також усно дозволяв висуватися, розгортатися. Було відчуття того, що наближається біда. І 23 лютого підписав письмове розпорядження. Я не мав цих повноважень, це теж було самостійне ініціативне рішення.

Про те, чи були розвіддані про можливість вторгнення: В українському документообігу стосовно будь-якого військового командування за підписом будь-якого керівника розвідки немає такого документа, де написано, що 24 лютого 2022 року о 4 ранку відбудеться пряма агресія РФ проти України. 23 числа на мій пункт управління командувачу Сил оборони України не заходила жодна інформація від будь-якої посадової особи, що завтра відбудеться війна. Ні від кого.

Про ставлення до переговорів: Звісно, я би хотів, щоб українська армія мала більше ресурсів і більше можливостей для того, щоб звільнити окуповані території військовим шляхом і досягти перемоги. Але наші можливості на даний час дещо обмежені. Чи відбудеться збільшення цих можливостей у подальшому? Я буду тільки радий цьому. Але головне завдання будь-якого командира на полі бою – це виконати завдання з найменшими втратами, щоб зберегти людей.

Про те, наскільки є реальним вихід на кордони 1991 року: Ми можемо виконати завдання не тільки виходу на кордони. Ми можемо виконати завдання зі створення буферної зони навколо України. Всі питання полягають у площині ресурсів. Що таке економіка всього ЄС? Вона значно перебільшує економіку Росії. Тому питання полягає в площині не чи здатні вони, а чи спроможні вони прийняти таке рішення. Ще раз підкреслю: якщо дадуть стільки, скільки необхідно, щоб вийти на кордони 1991 року, то це відбудеться. І керівництво України постійно на цьому наголошує.

🎥 Повну версію дивіться на YouTube "Української правди"

Метали в обмін на безпеку. Які надра зацікавили Трампа і що може дати Україна?

Вітчизняні поклади металів – це історія про нереалізований потенціал. Наразі цим ресурсом зацікавився президент США, який побачив у ньому можливість для "оплати" американської допомоги. Тож чим багаті українські надра і що країна може запропонувати світу? Розповідаємо:

1. Запаси п’ятиоксиду танталу, ніобію та берилію в Україні обліковуються на шістьох комплексних родовищах. Перспективи видобування рідкоземельних металів значною мірою пов’язані з освоєнням Новополтавського родовища апатитових руд та кількох інших рудопроявів. В Україні є одне родовище берилію із запасами 13,9 тис. тонн та супутніми елементами. Спецдозвіл на нього у 2019 році отримала BGV Group співвласника корпорації АТБ Геннадія Буткевича та його партнерів.

2. Літій. Наразі літій в Україні не видобувається, хоча його запаси становлять близько третини від доведених у Європі покладів та майже 3% від світових обсягів. Відомі три розвідані родовища і ще одна попередньо вивчена ділянка, також наявні кілька літієвих рудопроявів.

3. Графіт. Україна входить до п’яти провідних країн світу за обсягами запасів графіту – близько 19 млн тонн. Наразі відомі шість родовищ, ділянку одного з них промислово експлуатує австралійська компанія Volt Resourses. На трьох родовищах операторами розвідки є BGV Group і турецька Onur Group. Решта родовищ та понад десять перспективних проявів відкриті для ліцензування.

4. Титан. Україна входить до десятка країн світу з найбільшими обсягами розвіданих запасів титану і забезпечує близько 7% його світового видобутку. Наразі обліковано 28 розсипних та корінних родовищ. Основні титановмісні мінерали – ільменіт і рутил – часто зустрічаються разом із супутнім мінералом цирконом.

5. Нікель, кобальт, мідь. В Україні є 12 силікатно-нікелевих родовищ із запасами кобальту (9 тис. тонн) та нікелю (215 тис. тонн), які можуть вилучатися як супутній елемент. Найбільш перспективні родовища кобальту – Капітанівське та Прутівське.

6. Уран. Україна посідає перше місце в Європі та одинадцяте у світі (близько 2%) за покладами уранових руд. На держбалансі запасів урану обліковане 21 родовище, з яких чотири розробляються (45% запасів країни), а решта запропонована для виставлення на конкурси угод про розподіл продукції. Видобуває та переробляє уран лише ДК "СхідГЗК". Усі розвідані запаси сконцентровані на Кіровоградщині, Дніпропетровщині та Миколаївщині.

7. Які варіанти співпраці? Перший – держава виставить спецдозволи на користування ділянками на аукціони без дорозвідки, і їх купить той, хто запропонує вищу ціну. Другий – держава оголосить конкурси на укладення, наприклад, 50-річних угод про розподіл продукції на ділянках, також без дорозвідки. Третій – Україна інвестує кошти в дорозвідку і виставить на аукціони ділянки із запасами, підтвердженими за міжнародними стандартами. Саме цей варіант зробить кращою переговорну позицію держави.

На чому зловили "смотрящого" за Києвом Комарницького?

6 лютого НАБУ похвалилося "жирним уловом". Детективи викрили злочинне угруповання, яке створив ексдепутат Київради Денис Комарницький. Як працювала "туалетна схема", на якій і попалися учасники розслідування? Розповідаємо:

1. Щонайменше п'ять років колишній політик, бізнесмен та юрист Денис Комарницький контролював ринок будівництва та інфраструктури Києва. Він забезпечував юридичний і "понятійний" супровід бюрократичних процесів, пов'язаних з виділенням земельних ділянок під забудову, передавання комунальних підприємств під забудову, забезпечення необхідної кількості голосів депутатів Київради за ухвалення рішень на користь забудовників. За це він отримував гонорар або частку в проєкті.

2. Пророблювати всю цю роботу Комарницькому допомагають "свої" люди в КМДА та Київраді, каже не під запис один з депутатів. Хрестоматійним прикладом діяльності Комарницького є Подільський мостовий перехід. У 2017 році місто уклало договір на добудову моста з компанією "Еко-буд-трейд", яка належить Комарницькому. Сума тендеру – 6 млрд грн. Кошторисна вартість проєкту будівництва у 2021 році зросла з 11,251 млрд грн до 19,922 млрд грн. Депутати Київради переказують, що команда Комарницького називала міст "годувальником".

3. Увечері 6 лютого детективи НАБУ оголосили підозри та затримали сімох учасників схеми. За інформацією джерел ЕП, детективи бюро вручили підозри заступнику міського голови Петру Оленичу, голові постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містопланування та земельних відносин Михайлу Терентьєву, депутатці Київради від "Батьківщини" Олені Марченко.

4. Самого Комарницького затримати не вдалося. За інформацією джерел ЕП, він перебуває за кордоном. Право на виїзд за межі країни мав, адже є батьком чотирьох дітей. Детективи також провели обшук вдома у голови виконавчого комітету партії "УДАР Віталія Кличка" і найближчого соратника міського голови Артура Палатного.

5. "Схема", яку викрило НАБУ, має назву "туалетна". Учасники "схеми" знаходили порожню земельну ділянку у комунальній власності, будували там туалетну будку, сарай або просто маленьку конструкцію без функціонального призначення. Згодом через юридичну особу реєстрували право власності на цей сарай і зверталися до Київради з проханням надати ділянку під цим сараєм для його обслуговування. Часто розмір цих ділянок у тисячі разів перевищував площу самого "туалету". Згодом на цьому місці виростала новобудова.

6. У повідомленні НАБУ та САП йдеться, що депутати Київради та посадовці КМДА, частина з яких входила до злочинної організації, а деякі перебували під її впливом, забезпечували ухвалення рішень про надання відповідних прав на землю, за що одержували неправомірну вигоду у вигляді коштів та об’єктів нерухомості.

Чому обмінники встановлюють різний курс для "старих" і "нових" доларів, і де тепер міняти старі банкноти?

З повномасштабним вторгненням в Україні загострилася проблема з обміном старих доларових купюр. Обмінники та банки відмовляються приймати долари старого зразка або пропонують обміняти їх з певною комісією. Тож як захистити свої права та чи можна змусити обмінник прийняти старі банкноти? Розбираємося у новому відео від "Економічної правди", а ось ключові тези:

1. Старими ("білими") доларами в Україні зазвичай називають купюри, випущені до 2006 року. Нові ("сині") долари – це банкноти, випущені в 2009 та 2017 роках. Вони отримали таку назву через яскраво-синю захисну смугу. Вважається, що саме ці купюри найбільш захищені від підробок.

2. У червні 2024 року Нацбанк пояснював, що обмежень стосовно номіналу та року емісії банкнот іноземної валюти немає і всі американські долари, випущені з 1914 року, є законними платіжними засобами. Ба більше, не тільки старі, а навіть й пошкоджені й зношені долари можуть бути обміняні.

3. З повномасштабним вторгненням старих і пошкоджених доларів на ринку стало більше. По-перше, люди наживали готівку роками, тож більшість доларів із накопичень були саме старого зразка. Крім того, після закриття авіапростору нових доларів на ринку ставало ще менше.

4. Коли ситуація стала критичною, обмінники і придумали трюк з різним курсом, створюючи спекуляції на ринку та використовуючи ситуацію для отримання додаткового прибутку, встановлюючи комісії за обмін старих купюр.

5. Як діяти, якщо відмовляють в обміні? По-перше, звернутися до керівництва банку або обмінника зі скаргою. Якщо проблема не вирішується – подати скаргу до НБУ.

6. В Нацбанку зазначають, що установам, які відмовляють в обміні, загрожують штрафи: до 400 тис грн для банків або 5% від розміру власного капіталу для небанківських фінустанов, таких як обмінники. Крім штрафів, НБУ може зупинити для фінустанови право здійснювати окремі види валютних операцій.

Як і для чого Росія завозить мігрантів на окуповані українські території?

Росія дедалі частіше завозить трудових мігрантів з країн Центральної Азії на окуповані території України. Часом – для відбудови зруйнованої інфраструктури, а ще частіше – для того, щоб зрештою відправити на фронт. Як це зазвичай відбувається, і чи можна буде притягнути таких людей до кримінальної відповідальності за роботу на окупаційну владу? Якщо коротко:

1. Щоб відбудувати зруйновану війною інфраструктуру на окупованих територіях, Росія часто використовує дешеву робочу силу громадян Таджикистану, Узбекистану та Киргизстану. Зарплату на окупованій території пропонують не меншу, а часто й вищу за ту, що мігранти могли б отримати в Росії. Паралельно РФ посилює контроль над мігрантами, запроваджуючи реєстр контрольованих осіб і режим висилки.

2. Втім, окупаційна влада насправді не гарантує дотримання прав трудових мігрантів, а законодавство України на цих територіях не діє. Це робить мігрантів вразливими до експлуатації, порушення трудових прав, свавілля з боку окупаційної влади та навіть насильства. Завезених на будівництво заробітчан Росія надалі може мобілізувати. Іноді обіцяючи громадянство, а часом і без цього.

3. Офіційно ухвалений у вересні 2022 року закон спростив отримання російського громадянства для іноземців, що стали контрактниками російської армії. Але вже до цього вербувальники обіцяли мігрантам, що протягом трьох місяців після підписання контракту вони офіційно стануть російськими громадянами.

4. Російське міноборони системно розміщувало рекламні оголошення як у самій РФ, так і в країнах Центральної Азії, обіцяючи платити до 200 тисяч рублів на місяць (по курсу 2022 року це складало орієнтовно $3000). Одночасно в Росії запровадили правила, згідно з якими натуралізованих громадян Росії можуть позбавити громадянства, якщо вони не стануть на військовий облік.

5. Законодавство Киргизстану, Узбекистану та Таджикистану забороняє громадянам найманство та участь в іноземних збройних конфліктах. Порушників, які вирушили воювати за Росію, час від часу судять – проте часто на практиці покарання для них не є суворим.

6. Мігрантів, які їдуть на окуповані території як різноробочі, за українським законодавством не можна буде притягнути до кримінальної відповідальності просто за факт роботи. Здебільшого це буде адміністративна відповідальність через те, що вони незаконно перетинають держкордон України. А от якщо метою такого порушення було спричинення шкоди інтересам України – тоді вже настає кримінальна відповідальність.

Чому і як військовослужбовців інших спеціальностей масово переводять у піхоту?

Питання переведення спеціалістів у піхоту має значно більше шарів, ніж здається. Це не лише ТЦК, яке не набрало N-ну кількість рекрутів. Це навіть не лише Командування Сухопутних військ, Міноборони чи Офіс президента, які не спромоглися на ефективну мобілізацію. Це ми всі, хто не задіяні в критично необхідних для функціонування держави сферах, не пішли в українську армію. Тож як і ким командирам тепер доводиться поповнювати піхоту бойових бригад? Розповідаємо:

1. Найчастіше під переведення в піхоту потрапляють військові з підрозділів забезпечення. Окремо можна виділити групу військових, яких відправляють у піхоту через тимчасову відсутність попиту на їхні навички. Наприклад, закінчилися міни – звільнилися руки мінометників, російські літаки перестали наближатися до лінії фронту – є незайняті екіпажі ПЗРК. У 2023-му й особливо 2024-му роках поповнення для піхоти почали шукати в Силах підтримки, Повітряних силах тощо.

2. Перед тим, як отримати спеціальні знання в навчальному центрі, кожен мобілізований 30–45 днів вчиться бути піхотинцем. Втім, вмотивованих воювати "попри все" усе менше. Один з комбригів у січні примусово перевів у піхоту 30 своїх розвідників – 27 з них пішли у СЗЧ, а 3 просто відмовилися. Особливо болюче це питання стоїть для тих, хто прийшов в армію через рекрутинг, із запевненням, що вони обійматимуть конкретну посаду.

3. Переведення в піхоту відбувається як всередині бригад, так і між різними родами військ. Командири скаржаться, що поповнення ззовні зазвичай не покриває навіть половину зазнаних втрат і часто не може виконувати піхотні завдання за станом здоровʼя. Крім того, у одного з командирів був випадок, коли з 700 людей, яких йому передали в піхоту, майже 200 пішли в СЗЧ, ще десь зо 100 відмовилися виконувати бойові задачі.

4. На жаль, іноді переведення в піхоту є погрозою або методом покарання – за вживання алкоголю, наркотиків, втрату дронів, невчасне повернення з відпустки або ж незгоду з командиром / командуванням. Такий метод покарання, по-перше, принижує тих піхотинців, які сумлінно виконують свою роботу. І, по-друге, має винятково точкову дію.

5. Переведення в піхоту не обов'язково тягне за собою поранення або загибель. Адекватні командири планують ведення бойових дій таким чином, щоб російські військові не встигли дійти до українських окопів. Як тільки наші дрони фіксують рух ворога, в роботу включаються українські артилеристи, протитанкісти, мінометники, FPV-шники, Mavic-істи зі скидами тощо. Піхота вступає в бій останньою.

6. Порідіння тилових підрозділів послаблює армію. Для роботи однієї батареї Patriot потрібні плюс-мінус 100 людей. Випадання хоча б однієї ланки гальмує всю роботу. Для ефективної роботи мобільної вогневої групи має бути п'ять людей. Зараз у нас нормою вважається ситуація, коли в групі 3 людини – це вже мінімум. Якщо в нас ще заберуть людей, то й цих трьох треба буде розформувати. Зменшення кількості груп означатиме пропуск повітряних цілей.

7. 11 січня Сирський видав наказ про переведення військовослужбовців усіх родів і видів військ у Сухопутні війська – для поповнення бойових бригад. За словами співрозмовника УП у Генштабі, йдеться про переведення приблизно 50 тис військовослужбовців. Мета такого великого переміщення – початок довгоочікуваних ротацій.

Альтернатива для канцлера Німеччини: що змінює "дружба" Мерца з ультраправими друзями Кремля?

Лідер консервативного союзу ХДС/ХСС та головний фаворит на пост канцлера Німеччини Фрідріх Мерц порушив своє слово і багатолітнє табу в німецькій політиці – вперше в сучасній історії у німецькому Бундестазі утворилась ситуативна більшість з ультраправими. Як це вплине на передвиборчі розклади у Німеччині? Коротко пояснюємо:

1. У відповідь на серію атак, скоєних останнім часом у Німеччині людьми міграційного походження, Мерц вирішив проштовхнути через парламент ініціативи, які пропонують серію заходів: закриття кордонів для нелегальних мігрантів, нарощення депортацій, посилення повноваження правоохоронців у їх взаємодії з нелегалами тощо.

2. Мерц виступив зі своїми ініціативами в парламенті, будучи практично впевненим у тому, що їх не підтримають близькі до центру партії, адже вони радикально розходяться з програмами соціал-демократів та "Зелених". Тож у нього залишився єдиний головний союзник і одночасно головний опонент – "Альтернатива для Німеччини" ("АдН").

3. Після Другої світової війни у німецькому парламенті утворилось непорушне правило, що жодна ініціатива не повинна бути схвалена шляхом утворення більшості, навіть ситуативної, з ультраправими. А позиція не співпрацювати з "АдН" отримала назву "брандмауер" ("стіна від пожежі"). Зрештою, 29 січня запропонований консерваторами з ХДС/ХСС план про посилення контролю над міграцією був ухвалений за сприяння голосів "Альтернативи для Німеччини".

4. Уже ввечері протестувальники зібралися під штаб-квартирою ХДС у Берліні, а в наступні дні десятки тисяч людей вийшли на вулиці по всій Німеччині проти співпраці консерваторів з правими радикалами. За деякими даними, демонстрація у Берліні 2 лютого мобілізувала чверть мільйона людей.

5. "Зелені" та СДПН в унісон говорили про "чорний день" для демократії. Опоненти отримали нагоду показати Мерца поганим кандидатом у канцлери, який не може організувати навіть власну партію. Соціал-демократи мобілізували лівий електорат, що з великим острахом ставиться до зростання впливу крайніх правих.

6. "Альтернатива для Німеччини" тепер зможе й далі переконувати виборців, що ніхто крім неї серйозно не налаштований і не в змозі забезпечити необхідні зміни. Хоч формально брандмауер стоїть, він все ж похитнувся, й з часом, вірять у "АдН", у ньому з’являтиметься все більше тріщин, аж доки він остаточно не розвалиться.

Сім років тюрми за поїздку до сина-сироти: Через що переслідують мера Ірпеня?

Кримінальне переслідування мера Ірпеня Олександра Маркушина викликає суспільний інтерес з кількох причин. Тут і питання використання судової системи для боротьби з політичними й бізнесовими опонентами, і проблема надмірної забудови Києва та області. І, нарешті, один із яскравих прикладів послаблення ролі місцевих громад. Що відбувається? Коротко і по поличках:

1. 24 січня Печерський райсуд Києва відправив мера Ірпеня Олександра Маркушина під варту до 22 березня, призначивши заставу в сумі 30,2 млн грн. За три дні суд відсторонив міського голову від посади до тієї ж дати.

2. Підставою для таких суворих заходів став виїзд мера за кордон на шість днів. Маркушин – вдівець і батько-одинак. З початком повномасштабного вторгнення він відправив свого півторарічного сина до Італії, а сам залишився в Ірпені. У серпні 2022 року Маркушин виїхав за кордон за створеною для волонтерів системою "Шлях", відсвяткував другий день народження сина й повернувся в Україну, як він стверджує, із двома дронами, що передав військовим.

3. Минуло два роки, й через цю поїздку меру висунули кримінальне обвинувачення й заарештували. Маркушин називає свій арешт політичним переслідуванням, за яким стоїть Володимир Карплюк – колишній міський голова Ірпеня, лідер партії "Нові обличчя" та забудовник. Мовляв, нинішній арешт – це єдина можливість усунути міського голову з посади напередодні критично важливої сесії Ірпінської міськради, де мали розглядати питання по забудовах Карплюка.

4. Чому Маркушин виїжджав як волонтер? Сторона обвинувачення пояснює це тим, що в серпні 2022 року статус батька-одинака не дозволяв йому перетинати кордон. Статус дозволяв – так стверджує сторона захисту і посилається на відповідне пояснення Держприкордонслужби, опубліковане ще в березні 2022 року. Сам Маркушин каже, що хотів запобігти можливим проблемам на митниці із декларуванням БПЛА.

5. Обвинувачення робить акцент на тому, що Маркушина немає в реєстрі волонтерів, хоча він виїхав як волонтер. Так само й жодних гуманітарних вантажів при поверненні в Україну він не декларував. Захист зауважує: в серпні 2022-го не існувало належної процедури обліку ввезення гуманітарної допомоги та обов'язку її декларувати. Як і вимоги перебувати в реєстрі для перетину кордону як волонтер.

6. Адвокат Маркушина впевнений: це адміністративна відповідальність, а не кримінальна. Серед інших претензій адвокатів Маркушина – надмірна сума застави. Йдеться про 30,2 млн грн за правопорушення, в якому ні держава, ні приватні особи не зазнали жодних збитків. Для порівняння: у січні ВАКС відпустив під заставу в 33,3 млн грн колишнього держсекретаря МВС, якого підозрюють у розкраданні мільйонних коштів. Або під заставу в 30,2 млн грн із СІЗО вийшов ексголова Західного апеляційного господарського суду, якого підозрюють у вимаганні в підприємця одного мільйона доларів за ухвалення потрібних рішень.

7. Після арешту Маркушина Асоціація міст України звернулась до Зеленського з відкритим листом і навела три приклади "порушення законодавства, процедур і справедливості" з боку правоохоронців та суддів проти голів невеликих громад лише за один місяць 2025 року. За словами активістки Ірини Федорів, місцеве самоврядування – це розтяжка, яка мінімалізує авторитаризм, і зараз їх перебивають по одному.

Вовк з Білого дому: як Трамп заробив на криптовалютах?

Республіканець не втримався від спокуси заробити на своїй популярності, використавши для цього ринок криптовалют. Хто виграв, а хто програв від цього? Пояснюємо:

1. Той факт, що команда Трампа обрала модель мемкоїна, створив враження, ніби Трамп хоче швидко заробити гроші, поки весь світ кілька днів говоритиме лише про нього. На відміну від Bitcoin, який має власний блокчейн і мережу майнерів для забезпечення стабільності, вартість мемкоїнів значною мірою визначається популярністю в соцмережах та трендами, а не технічними чи політичними факторами. У більшості випадків мемкоїни не мають реального застосування.

2. Уже в перші дні існування $TRUMP ринкова капіталізація мемкоїна 47-го президента США перевищила $12 млрд, а вранці 20 січня його вартість зросла з нуля до понад $70 за токен. Разом із своїм чоловіком криптовалюту запустила і перша леді Меланія, що спричинило падіння $TRUMP на понад 40% до $38. Після цього вартість монети почала відновлюватися. Зараз в обігу перебувають 200 млн мемкоінів Трампа, а протягом трьох років їх планується випустити до одного мільярда.

3. Співрозмовники ЕП на крипторинку найчастіше називають дві основні причини створення Трампом криптовалюти, яка має його ім'я: заробіток і консолідація прихильників у нестандартний для політиків спосіб.

4. Хоча Трамп заручився підтримкою лідерів американської криптоіндустрії та обіцяв запровадити сприятливе регулювання цифрових активів, випуск власного мемкоїна ставить під сумнів серйозність його намірів. Фактично Трамп вирішив монетизувати свою популярність через один з найбільш спекулятивних типів криптовалют. Основний аргумент критиків – такі дії ще більше підірвуть довіру до ринку, який і без того наповнений шахрайськими схемами.

5. На хвилі зростання інтересу до мемкоїнів шахраї створили нові токени з гучними назвами, такими як Milei, Melon Musk, OFFICIAL TRUMP чи навіть Vladimir Putin. Щоб зробити їх привабливішими, вони почали надсилати великі обсяги цих токенів власникам $TRUMP. Усе виглядало так, ніби великі гравці ринку самі вкладають кошти в ці монети, що спровокувало ажіотаж серед трейдерів. Люди почали купувати токени і їх ціна стрімко зросла. Але як тільки активність досягла піка, шахраї швидко продали свої активи, вивівши мільйони доларів у реальні гроші.

6. Так сталося з токеном BARRON, який не має жодного зв’язку з молодшим сином Трампа Барроном. Він тимчасово досяг ринкової капіталізації 460 млн дол., перш ніж обвалитися на 95%. За лічені дні організатори таких схем заробили понад 857 млн дол., підрахували в Global Ledger. Прибутки вони вивели через великі криптобіржі.

Ями, штрафи і гауптвахти. Як п'ють і борються з пияцтвом в українському війську?

Часом українським бійцям доводиться боротися на фронті не тільки з російськими окупантами, але й приборкувати своїх пияків, яких вони називають "аватарами" або "смурфиками". Ми провели зо два десятки розмов із військовими – від рядових до командирів, бойовими медиками і психологами, щоб з'ясувати, наскільки масштабна ця проблема та чи можна її вирішити. Тож коротко переказуємо:

1. В армії найбільш поширені два методи боротьби з алкоголізмом: легальний – штрафи і гауптвахти, нелегальний – "ями". Перший сценарій – бійців, яких зловили на вживанні алкоголю або наркотиків, везуть на освідчення, після чого складається адмінпротокол. Порушник має сплатити штраф від 17 до 34 тис грн або відсидіти на гауптвахті від 10 до 15 діб – за рішенням суду. Також військовий залишається без премії і "бойових".

2. Інший сценарій – "ями". На практиці це можуть бути будь-які окремі приміщення, де пияки сидять кілька днів, поки не протверезіють. "В нашому батальйоні борються з "аватарами" так: якщо набухався, спочатку біжиш кілометрів 5 до "ями", потім тебе в неї скидають. Наші "ями" глибиною 7–8 метрів. Але насправді це не працює. Дехто з наших був там по 2–3 рази. Нічого не змінилося, все одно бухають", – розповідає УП сержант одного зі штурмових батальйонів ЗСУ.

3. Інколи командири в різних родах військ карають підлеглих-пияків переведенням у бойові піхотні підрозділи з тилових посад. Так вони позбуваються власного баласту, підставляючи піхотинців, яким доводиться не лише виконувати надскладні задачі на полі бою, а ще й наглядати за "аватарами". 

4. Для боротьби з пияцтвом в зоні бойових дій командири інколи використовують… алкоголь. Коли бійці повернулися з "нуля", командир дає їм кілька днів на відпочинок. В цей час військові можуть робити будь-що, зокрема й пиячити. Але вони зобов'язані у визначений день повернутися на службу в адекватному стані. Якщо боєць "проштрафився" і випив у "полях", він на певний час втрачає можливість "відновлюватися" після виконання завдань у такий спосіб.

5. Втім, існують й інші методи – запропонувати бійцям альтернативні способи боротьби зі стресом. Наприклад, хорунжі 3-ої ОШБр майже цілодобово працюють у зоні бойових дій з бійцями бригади, коли ті вільні від виконання завдань. Читають воїнам лекції, організовують кінопокази, лицарські турніри, виставки, концерти, дискусії.

6. Допомагати українським бійцям долати стрес, щоб вони не шукали порятунок в алкоголі, мали би військові психологи. Однак система психологічної підтримки персоналу у ЗСУ номінальна, а не ефективна. Замість того, щоб підтримувати ментальне здоров'я бійців, офіцери ППП займаються "задувками" або розслідуваннями бійок чи ДТП. 

Умєров vs Безрукова. В чому суть скандалу із закупівельником зброї?

Міноборони після місяців непублічного конфлікту з керівництвом Агенції оборонних закупівель вирішило провести агресивну інтервенцію і забрати право призначати та звільняти керівництво Агенції. Натомість команда Марини Безрукової не захотіла тихо піти. В результаті система управління закупівель зброї майже паралізована. Що відбувається? Коротко пояснюємо:

1. У 2024-му році АОЗ уклала контрактів на 306 млрд грн, але поставила військової техніки та боєприпасів лише на 60% з них. Це дало критикам привід говорити, що менеджери Марини Безрукової не справляються зі своїм головним завданням. Однак сама Безрукова цю претензію відкидає. Мовляв, повноцінну діяльність Агенція розпочала лише в лютому 2024-го. Поставити зброї на всі 306 млрд грн до кінця року АОЗ могла би лише в тому випадку, якби купували вже готову на складах, але так не буває.

2. На початку 2024-го року АОЗ справді уклала багатомільярдні контракти на міни та снаряди з українським виробником. Переважну більшість замовлення зосередили на одному заводі, який у підсумку зірвав терміни постачання, частково передав браковану продукцію, а за деякою номенклатурою взагалі повернув гроші. На угоді стоїть підпис Безрукової, але її також погодило кілька департаментів Міноборони, завод з мовчазної згоди Мінстратегпрому завищив власну спроможність, а органи перевірки заплющили на це очі.

3. Ще одна претензія від Умєрова до АОЗ – витоки інформації про контракти та комерційні пропозиції. Завдяки "своїм" людям у міністерстві учасники ринку отримують чутливі дані й використовують, щоб чинити тиск на Агенцію або спекулювати з цінами. Не кажучи вже про ризик зливу даних до росіян. Безрукова проблему визнає, але зазначає, що частина зливів також відбувається напряму з Міноборони.

4. Одна з цілей, яку декларувала Агенція – відмова від посередників у постачанні зброї там, де це можливо. І якщо подивитись на публічний звіт АОЗ за 2024 рік, то частка українських посередників, так званих спецімпортерів, склала лише 12%, що на перший погляд виглядає непоганим результатом. З іншого боку, у цій статистиці згадані тільки українські посередники. Насправді Агенція продовжує працювати з іноземними компаніями-посередниками, бо деякі європейські виробники відмовляються працювати напряму.

5. За даними УП, протягом минулого року Агенція укладала угоди з різними компаніями-прокладками та навіть ФОПами, надійність яких викликає сумніви. Однак, за словами Безрукової, з ризиковими юрособами АОЗ працює на умовах післяплати, тож ризики для держави нібито є мінімальними.

6. Зрештою, міністр оборони Умєров вирішив не чекати результатів зовнішньої перевірки й негайно змінив керівництво в ручному режимі. Безрукова називає це рішення абсурдним і неправомірним. Фактичним головою АОЗ, принаймні за інформацією з реєстрів, зараз є Арсен Жумаділов, якого призначили т.в.о. керівника.

7. Ця історія прикра тим, що політичні ігрища розгорнулись навколо ключового органу закупівлі зброї, який у розпал сезону контрактування повинен працювати стабільно й неупереджено. Незрозумілими залишаються і міжнародні наслідки. Особливо важливою є думка партнерів, які через АОЗ фінансують виробництво зброї всередині України на сотні мільйонів доларів.

Трамп, війна, вибори. Що визначатиме новий політсезон в Україні?

Попри бої, просування ворога, повну невизначеність у лавах партнерів, всередині українського політичного класу щось змінилось. У розмовах і вчинках політиків з'явилося передчуття можливої розв'язки, озирання на "сигнали" з-за океану і порєбріка, повторювання упівголоса слів "переговори" і "вибори". На цьому тлі ми вирішили з'ясувати, які теми будуть визначальними в новому політичному сезоні. Отже:

1. План по Україні буде формуватися у Трампа передусім у ході його контактів із Путіним. Як переконують співрозмовники УП в дипломатичних колах, США уже готують телефонний дзвінок Трампа і Путіна, а за ним є намір провести повноцінну зустріч.

2. Головне ж враження від аналізу публічних заяв команди Трампа з приводу України складається таке, що в Білому домі налаштовані "кнутом і пряником" переконати і Москву, і Київ піти на замирення. Новий глава Держдепу Марко Рубіо відкрито заявив, що "будуть необхідні поступки – і з боку РФ, і з боку українців".

3. "Ніхто не знає, коли і що буде, але всі уже забігали. Бояться пропустити старт і бути неготовими. Але все залежить, чи зможуть росіян посадити за стіл і про що домовлятися", – з іронічною посмішкою відповідає на питання УП про початок виборчого процесу впливовий депутат "Слуги народу".

4. Як показує грудневе опитування Socis, за останній час різко зросла кількість українців, які хотіли б негайних переговорів і зупинки війни. Так, 50% респондентів підтримують пошук компромісу з залученням лідерів інших країн заради припинення війни. Також за рік зросла кількість тих, хто підтримує замороження конфлікту і припинення бойових дій по сучасній лінії зіткнення, з 8% до майже 20%.

5. Проте українська влада намагається дуже чітко окреслити меседж: тільки надійні гарантії безпеки до моменту вступу в НАТО можуть бути підставою для якоїсь угоди. Саме тому команда Зеленського і він сам постійно говорять, що не підуть на Будапешт-2 чи Мінськ-3. Тому ж, наприклад, президент уже готує європейські уми до того, що питання миротворчої місії в Україні – це розмова мінімум про 200 тисяч солдатів.

6. Нещодавно в Раді відбулася одна закрита зустріч. Керівники парламенту і фракцій запросили до себе командування Сил оборони, щоби зрозуміти реальний стан справ у війні. За словами одного з учасників зустрічі, Буданов заявив: "Якщо до літа не буде серйозних переговорів, то далі можуть запуститись дуже небезпечні процеси для самого існування України" (після публікації цього тексту у ГУР заперечили, що Буданов говорив про небезпеку для існування України – УП).

Перша книга Залужного. Що він розповідає про себе, армію та відносини з Офісом президента?

Головне надбання першого тому майбутньої трилогії Валерія Залужного "Моя війна" – не в інформації, яку ми могли з неї отримати, а в герої, з яким ми загалом не були справді знайомі. Постать Залужного за ці роки набула міфічних рис. І от тепер, у "Моїй війні" ми нарешті бачимо його живою людиною. Переказуємо найяскравіші моменти з книги:

Про стан готовності Сил оборони до повномасштабного вторгнення: Вже в перший місяць свого перебування в статусі головнокомандувача, у серпні 2021-го, Залужний був вражений неготовністю системи управління ЗСУ до керування операціями і всією збройною боротьбою, якщо ворог вдереться в Україну з кількох напрямків. Залужний із сумом зізнається, що й сам доклав руку й розум до створення системи, що була ефективна максимум для ведення операцій одночасно на двох напрямках. Напередодні російського вторгнення не вистачало і бойових частин для протидії ворогу, і озброєння, і техніки. Але головна трагедія, на думку генерала, була в слабкості протиракетної оборони.

Про контрнаступ 2023-го: Залужний зізнається, що контрнаступ 2023 року на трьох основних напрямках, який спланував Генштаб, ледь не спричинив глибоку кризу в стосунках із партнерами. Забезпечення армії на той момент він оцінює на рівні 50–60%, а інженерними засобами – на 10–15%. Понад те, під загрозою було проведення операції на півдні, тому що гарячі голови в Міноборони підштовхували Зеленського до перекидання боєздатних частин на схід, та й сам президент хотів швидких перемог.

Про те, як Залужний прорвав інформаційний вакуум: Допоміг у ситуації випадок. До The Washington Post потрапила інформація про українські частини й підрозділи, що проходили підготовку на натовських полігонах. В результаті, можна було зробити висновки про кількісний і якісний склад всього українського угруповання, тож необхідно було запобігти публікації матеріалу. Міністр оборони Резніков сподівався, що калібр Залужного допоможе вмовити газетярів відмовитися від нього. Так The Washington Post вийшла з ексклюзивним інтервʼю головнокомандувача. В ньому він нагадав, що контрнаступ – це не шоу, і підкреслив, що наступати без F-16 − все одно, що йти вперед з луками і стрілами. Це інтерв'ю вгамувало запал одних і повернуло на землю інших.

Про відносини з ОП: Ревниве ставлення ОП до публічності генерала можна побачити у намагання Офісу контролювати все до дрібниць. Залужний розповідає, що працівники ОП неодноразово дорікали йому за часте спілкування з дітьми. Поза тим, особисті стосунки Залужного з керівництвом країни загострювалися, і деякі призначення (вочевидь йдеться про командувача ССО в 2022–2023 роках Віктора Хоренка) без врахування його думки і його та Генштабу, м'яко кажучи, опозиції до керівництва нічого доброго не віщували.

Про "показуху" в армії: Один із найяскравіших моментів у книзі – це приїзд у 2015 році до "сектору Б", що на Донеччині, "другої людини в державі". Сам Залужний на той момент командував "сектором Б", ситуація на фронті була вкрай складною. Ворог розстрілював українські позиції, тоді як українським військам була дана команда не відповідати. Залужний підозрював, що високопосадовець їде, щоб виявити командирів, не здатних виконати вимогу "не стріляти". "А чому такий бардак? А чому у вас окопи не обшиті деревом?", – запитав Він. Залужний не знав, що відповісти людині, яка жодного разу не була в бою. Не знав, як пояснити, що таке війна. "Пане такий-то, лісу катастрофічно не вистачає". "Дивно, – сказав Він, – навколо багато дерев, пиляйте, скільки потрібно". Після цих слів Він розвернувся й рушив до виходу. "Та пішов ти на*уй", – подумав Залужний. Від УП: На той момент секретарем РНБО був Олександр Турчинов. В архівах можна знайти відеозаписи його візиту до "сектору Б". З'являється на цих відео і Залужний.

Що відбувається на найбільш проблемних напрямках фронту?

Опитавши військових, що перебувають на гарячих напрямках, "Українська правда" розповідає про найбільш проблемні точки фронту, ризики і загрози тих подій, що зараз у них відбуваються. Наполягаємо, що цей текст є обовʼязковим для прочитання, а далі – дуже і дуже коротко:

1. Покровський напрямок. Українська армія щодня втрачає населені пункти на напрямку. Наразі росіяни вирішили обійти Покровськ з півдня й обрізати логістику українському угрупованню. Станом на 19 січня окупанти перебувають за 3 км від Покровська та за 5 км від Дніпропетровської області. Серед загроз на цьому напрямку – ризик оточення Покровська та Мирнограда; стрімке наближення окупантів до траси Е50 Дніпро – Донецьк; надзвичайна близькість до Дніпропетровщини.

2. Велика Новосілка (Новопавлівський напрямок). 18 січня декілька одиниць російської техніки, на жаль, змогли прорватися у селище. За кілька днів до того вони захопили село Времівка, через яке проходив один із логістичних шляхів до Великої Новосілки. Існує ризик оточення українських військ у Великій Новосілці – відстань між російськими флангами, між якими затиснені українські війська, складає менше ніж 3 км. 

3. Торецький напрямок. Сили оборони контролюють приблизно 30% Торецька, йдуть інтенсивні міські бої. Існує ризик повної втрати контролю над Торецьком, який є висотою, а отже, ідеальним місцем, щоб розмістити артилерію, та важливою точкою, щоб проводити радіотехнічну й радіоелектронну розвідки. Захоплення цих висот дасть росіянам можливість покрити вогнем дорогу Покровськ – Костянтинівка, саму Костянтинівку тощо. Крім того, відхід з Торецька означатиме, що Силам оборони доведеться тримати оборону в полі й посадках, що робити значно складніше. Що найгірше – захоплення Торецька відкриває росіянам шлях наступу на Костянтинівку з півдня. Це означатиме початок боїв за Краматорську агломерацію.

4. Часів Яр (Краматорський напрямок). Сили оборони контролюють приблизно 30% Часового Яру, ще 20% міста перебувають у "сірій зоні". У середині січня українській армії, на жаль, довелося відійти з Часовоярського вогнетривкого комбінату, який був великим і надійним укріпленням. Тепер бойові дії вестимуть у побитій артилерією житловій забудові. Однією зі схованок росіян на напрямку стали величезні труби каналу "Сіверський Донець – Донбас", що легко дозволяє їм непомітно переміщуватися та накопичуватися там для штурмів. Відступ з Часового Яру відкриває росіянам ще один шлях наступу на Костянтинівку зі сходу.  

5. Куп'янський напрямок. Російські війська розташовані за 2–3 км від Куп'янська. На початку року РФ кинула додаткові резерви на цей напрямок, зокрема почастішали штурми з використанням броньованої техніки. Річка Оскіл ускладнює для росіян можливість затиску в клещата Куп'янська. Однак їхній успіх північніше від міста дозволяє їм сконцентруватись на спробах перерізання логістики Куп'янська і Куп'янська Вузлового з двох боків. Росіяни в перспективі можуть прорватись у район Кіндрашівка – Тищенківка північно-західніше від Куп'янська, де розташований перетин доріг на Куп'янськ з Великого Бурлука, що ще більше ускладнить забезпечення логістики міста для українських військ. 

6. Лиманський напрямок. На початку січня російським військам вдалося прорватись на західний берег річки Жеребець біля села Іванівка. Наразі вже почастішали вилазки росіян у бік наступного за Іванівкою села Колодязі, яке розташоване на правому березі Жеребця. Армія РФ на цій ділянці фронту значно переважає Сили оборони в кількості особового складу. Лиман є дуже важливою ділянкою, оскільки саме через нього з північного сходу відкриваються "ворота" на Слов'янсько-Краматорську агломерацію. Якщо росіяни продовжать рух у бік Лиману, це може створити загрозу виходу в тил українським частинам, які воюють на Сіверському напрямку.