Що таке стратегія виснаження і чому великі країни програють затяжні війни?
Як впливають на хід війни різнокольорові "лебеді" та "сірі носороги"? Чи виграють війни в обороні? Через що "великі" країни програють в "малих" війнах на виснаження? Чи справді з появою солдатів із Північної Кореї на Курщині ми увірвалися в Третю світову?
Про це ми поговорили з Василем Павловим, воєнним істориком, головою Центру мілітарної історії:
Про стратегію виснаження: Той, хто починає війну на виснаження, завжди вважає, що виснажить ворога, а сам залишиться при своїх козирях. Але такі випадки в історії війн є унікальними. В тій самій Другій світовій стратегія виснаження, яка була застосована до Німеччини, не менш сильно вдарила і по тих, хто її застосовував, за виключенням США, лише тому що вони знаходилися на іншому континенті. Стратегія виснаження майже завжди б'є по всіх.
Про "класичні" принципи ведення війни: Сьогодні всі полюбляють цитувати "Мистецтво війни" Сунь-цзи, забуваючи, що цим принципам майже 3000 років. Не можна сказати, що принципи воєнного мистецтва є вічними чи незмінними, але вони є доволі-таки сталими. Те, що колись було передовим, стає класикою, але від цього не втрачає ні своїх якостей, ні свого функціоналу.
Про глухий кут: У росіян не вистачає сил кардинально змінити хід подій. Так, вони сьогодні продавлюють масою. Це єдиний для них варіант – вони мусять постійно рухатися вперед, бо інакше не зможуть утримувати захоплену раніше територію. Але тільки-но вони зупиняються, Сили оборони України завдають контрудари і відкидають їх назад. Є така фраза: щоби залишатися на місці, потрібно дуже сильно бігти. Це та сама ситуація.
Про те, чи можна виграти війну в обороні: Перемогти в обороні можна лише у випадку, якщо щось станеться в державі супротивника і вона припинить своє існування. Були війни, коли прилітали різнокольорові "лебеді" і ситуація докорінно змінювалася. Німеччина програла Першу світову війну, не втративши жодного сантиметра своєї території. Але непередбачувані "лебеді" – це не те, на що варто сподіватися і розраховувати.
Про вплив "сірих носорогів": Це ті загрози, які існують. Про них всі знають, але не звертають увагу, тому що перебувають у полоні власних уявлень про супротивника. Ми знаємо кількість населення в Росії та її мобілізаційний потенціал, але довго вважали, що всі ці солдати погано підготовлені, а всі генерали – нездари, що насправді не так. Ми очікували, що російський ВПК зламається під санкціями, а він не зламався. Так, він виробляє значно менше, ніж міг, але виробляє.
Про відсутність мотивації у затяжній війні: Мені дуже сподобалася заява одного з представників ТЦК, що для тих, хто вмотивований, є служба за контрактом, а для тих, хто не бажає служити, є мобілізація. І це абсолютно типова ситуація у війнах на виснаження. Як тільки починається довготривала війна, витягнути її виключно на добровольцях, на контрактниках неможливо.
Як впливають на хід війни різнокольорові "лебеді" та "сірі носороги"? Чи виграють війни в обороні? Через що "великі" країни програють в "малих" війнах на виснаження? Чи справді з появою солдатів із Північної Кореї на Курщині ми увірвалися в Третю світову?
Про це ми поговорили з Василем Павловим, воєнним істориком, головою Центру мілітарної історії:
Про стратегію виснаження: Той, хто починає війну на виснаження, завжди вважає, що виснажить ворога, а сам залишиться при своїх козирях. Але такі випадки в історії війн є унікальними. В тій самій Другій світовій стратегія виснаження, яка була застосована до Німеччини, не менш сильно вдарила і по тих, хто її застосовував, за виключенням США, лише тому що вони знаходилися на іншому континенті. Стратегія виснаження майже завжди б'є по всіх.
Про "класичні" принципи ведення війни: Сьогодні всі полюбляють цитувати "Мистецтво війни" Сунь-цзи, забуваючи, що цим принципам майже 3000 років. Не можна сказати, що принципи воєнного мистецтва є вічними чи незмінними, але вони є доволі-таки сталими. Те, що колись було передовим, стає класикою, але від цього не втрачає ні своїх якостей, ні свого функціоналу.
Про глухий кут: У росіян не вистачає сил кардинально змінити хід подій. Так, вони сьогодні продавлюють масою. Це єдиний для них варіант – вони мусять постійно рухатися вперед, бо інакше не зможуть утримувати захоплену раніше територію. Але тільки-но вони зупиняються, Сили оборони України завдають контрудари і відкидають їх назад. Є така фраза: щоби залишатися на місці, потрібно дуже сильно бігти. Це та сама ситуація.
Про те, чи можна виграти війну в обороні: Перемогти в обороні можна лише у випадку, якщо щось станеться в державі супротивника і вона припинить своє існування. Були війни, коли прилітали різнокольорові "лебеді" і ситуація докорінно змінювалася. Німеччина програла Першу світову війну, не втративши жодного сантиметра своєї території. Але непередбачувані "лебеді" – це не те, на що варто сподіватися і розраховувати.
Про вплив "сірих носорогів": Це ті загрози, які існують. Про них всі знають, але не звертають увагу, тому що перебувають у полоні власних уявлень про супротивника. Ми знаємо кількість населення в Росії та її мобілізаційний потенціал, але довго вважали, що всі ці солдати погано підготовлені, а всі генерали – нездари, що насправді не так. Ми очікували, що російський ВПК зламається під санкціями, а він не зламався. Так, він виробляє значно менше, ніж міг, але виробляє.
Про відсутність мотивації у затяжній війні: Мені дуже сподобалася заява одного з представників ТЦК, що для тих, хто вмотивований, є служба за контрактом, а для тих, хто не бажає служити, є мобілізація. І це абсолютно типова ситуація у війнах на виснаження. Як тільки починається довготривала війна, витягнути її виключно на добровольцях, на контрактниках неможливо.