Українська Православна Церква

“І сказав Каїн до Господа: більший мій гріх, аніж можна знести” (Бут. 4:13). Чи можна було так говорити перед лицем Бога, суворого, звісно, у правді, але й завжди готового помилувати того, хто щиро кається? Заздрість затьмарила здорові поняття, злочин обдуманий зробив серце жорстокішим, і ось Каїн грубо відповідає Самому Богу: “Хіба я сторож брату моєму?” (Бут. 4:9). Бог хоче пом’якшити його кам’яне серце молотом строгого суду Свого, — а він не піддається, і, замкнувшись у своєму загрубінні, віддається тій долі, яку підготував собі заздрістю та вбивством. Те дивно, що після того він жив, як і всі: мав дітей, влаштовував сімейний побут і житейські відносини тримав; але печать відторгнення та відчаю все лежала на ньому. Виходить, що це справа внутрішня, яка звершується у совісті, із усвідомлення своїх відносин до Бога, під дією діл, пристрастей та гріховних навичок, які її обтяжують. Хай особливо уважно слухають це нині! Але заразом хай воскресять віру, що немає гріха, який перемагає милосердя Боже, хоча для пом’якшення серця, звичайно, зданобляться і час, і праця. Але ж — або спасіння, або загибель!

"Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя" (Притч. 4:23). Поговівши, сповідавшись і причастившись Святих Таїн, християнин відновлює в собі благодатні джерела, відкриті в нас святим Хрещенням, які потім стільки разів засмічували недбальство та падіння, стільки разів їх очищали покаянням. Тепер знову очищені вони після останніх падінь. Будемо ж зберігати їх, принаймні від цього часу, від засмічення знову неуважністю, розсіяністю і нехтуванням про ті дії, якими підтримується чистота і правильний плин вод їхніх. Продовжимо піст, не дамо волі почуттям, не припинимо старанних молитов і сліз, не забудемо діл любові, шукатимемо слухання слова Божого, найбільше ж нехай розмовляємо з Господом, Котрий у нас, і цією бесідою нехай підтримуємо в собі страх Божий та ревність до служіння Богу, у яких власне і є джерело нашого життя духовного.

У Неділю Торжества Православ'я

Православ'я. Не забудь правого слова, яке сказав ти Богові, поновлюючи з Ним завіт, порушений з твого боку недобросовісно. Пригадай, як і чому порушив, і старайся уникнути нової невірності. Не слово красиве славне, — славна вірність. Чи не славно бути в завіті з царем? Скільки ж славніше бути в завіті з Царем царів! Але слава ця обернеться на ганьбу для тебе, якщо не будеш вірним завіту. Від початку світу скільки прославлено великих людей! І всі вони прославлені за вірність, у якій встояли, попри великі біди і скорботи через таку вірність: "зазнали наруги та побоїв, а також кайданів і темниці, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, скиталися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, котрих весь світ не був достойний, скиталися по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі. [...] Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує, і з терпінням будемо проходити поприще, яке лежить перед нами, дивлячись на начальника і виконавця віри Іісуса, Котрий замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого" (Євр. 11:36-38; 12:1-2).

"Господь гордим противиться, а смиренним дає благодать" (Притч. 3:34). Пригадай особливо слова ці, коли йдеш на сповідь. Ніщо так, як гордість, не в'яже язика сказати: грішний. Смирися ж перед Господом, не пощади себе, не злякайся лиця людини. Розкрий ганьбу свою, щоб омитися; покажи рани свої, щоб зцілитися; розкажи всі неправди твої, щоб виправдатися. Що безжаліснішим будеш до себе, то більше жалості виявить до тебе Господь, і відійдеш ти з солодким почуттям помилування. Це і є благодать Господа нашого Іісуса Христа, що дається від Нього тим, які упокорюють себе щирим сповіданням гріхів своїх.