US Politics dan repost
Що не так з Америкою і чому винні республіканці (1/2)
Мої погляди на США з роками суттєво змінюються. І мушу визнати — причина, здебільшого, в перспективі мого власного погляду, а не в американських трансформаціях. Впевнений, мої погляди вам не цікаві (здивувався б якби було інакше), але через свій суб’єктивний погляд певні дійсно існуючі американсткі трансформації все ж можна помітити.
Пишу це, щоб колись повернутись до свого запису і подивитись на питання ретроспективно.
Америка здає. Невпинно змінюється на гірше. Я відчуваю це, але спитайте мене в чому це проявляється і я зависну.
Напевне, можна говорити про поляризацію суспільства, політичну радикалізацію…але, зрештою, яке мені до цього діло? Це проблеми рівня подивитись смішні відео на ютубі про поїхавших ліваків в американських університетах чи про їхніх нікчемних опонентів-правачків і зупинити себе за мить до крамольної думки про тупих американців.
Ні, мене турбує інше явище. Здатністю Америки до глобального лідерства.
Тут питання не в тому — а чи хороший Америка гегемон. Альтернатив-то немає. Цього не вибирав ні я, ні ви. Іронічно, що цього не обирала і сама Америка.
Історія винесла США на ці вершини, за великим рахунком, ще за Вільсона після Першої світової. Щоправда тоді внутрішній опір такій новій ролі взяв гору.
Рух американських ізоляціоністів в 30х — цікаве і абсолютно невідоме мені явище. Колись я наберусь відваги і почитаю про нього.
Але найважливішою особою в Америці 30х був, звісно ж, Рузвельт. ФДР зробив з Америки державу в тому розумінні, в якому ми уявляємо собі державу ХХ століття. Державу, в якій центральний уряд має бодай якусь владу.
Рузвельт був людиною достатньо амбітною, щоб порушити неписану заповідь самого Вашингтону, не піти з політичної сцени після 2го терміну, а виграти навіть 4й.
Очевидно, тільки така особа як ФДР і тільки в таких обставинах як Друга світова, могла подолати прихильність американців до ізоляціонізму (ще одна заповідь отців-засновників).
Після ДСВ у Америки вибору не було. Лідерство (і вся відповідальність, пов’язана з нею) було очевидним. Рузвельт став світовим лідером. Світлвии лідером автоматично став і обраний ним самим Трумен. Номінація Ейзенхауера від Республіканської партії стала вироком ізоляціоністам: відтепер вони — маргінес американської політики.
Мої погляди на США з роками суттєво змінюються. І мушу визнати — причина, здебільшого, в перспективі мого власного погляду, а не в американських трансформаціях. Впевнений, мої погляди вам не цікаві (здивувався б якби було інакше), але через свій суб’єктивний погляд певні дійсно існуючі американсткі трансформації все ж можна помітити.
Пишу це, щоб колись повернутись до свого запису і подивитись на питання ретроспективно.
Америка здає. Невпинно змінюється на гірше. Я відчуваю це, але спитайте мене в чому це проявляється і я зависну.
Напевне, можна говорити про поляризацію суспільства, політичну радикалізацію…але, зрештою, яке мені до цього діло? Це проблеми рівня подивитись смішні відео на ютубі про поїхавших ліваків в американських університетах чи про їхніх нікчемних опонентів-правачків і зупинити себе за мить до крамольної думки про тупих американців.
Ні, мене турбує інше явище. Здатністю Америки до глобального лідерства.
Тут питання не в тому — а чи хороший Америка гегемон. Альтернатив-то немає. Цього не вибирав ні я, ні ви. Іронічно, що цього не обирала і сама Америка.
Історія винесла США на ці вершини, за великим рахунком, ще за Вільсона після Першої світової. Щоправда тоді внутрішній опір такій новій ролі взяв гору.
Рух американських ізоляціоністів в 30х — цікаве і абсолютно невідоме мені явище. Колись я наберусь відваги і почитаю про нього.
Але найважливішою особою в Америці 30х був, звісно ж, Рузвельт. ФДР зробив з Америки державу в тому розумінні, в якому ми уявляємо собі державу ХХ століття. Державу, в якій центральний уряд має бодай якусь владу.
Рузвельт був людиною достатньо амбітною, щоб порушити неписану заповідь самого Вашингтону, не піти з політичної сцени після 2го терміну, а виграти навіть 4й.
Очевидно, тільки така особа як ФДР і тільки в таких обставинах як Друга світова, могла подолати прихильність американців до ізоляціонізму (ще одна заповідь отців-засновників).
Після ДСВ у Америки вибору не було. Лідерство (і вся відповідальність, пов’язана з нею) було очевидним. Рузвельт став світовим лідером. Світлвии лідером автоматично став і обраний ним самим Трумен. Номінація Ейзенхауера від Республіканської партії стала вироком ізоляціоністам: відтепер вони — маргінес американської політики.