Реальність виснажується, і працівники соцзабезів та жеків відчувають це, як ніхто.

Соцзабезівці стають знервованими та неуважними, адже напередодні Свята мертвих до них завжди вишиковується незвична черга із тихих мовчазних людей, які, на відміну від інших відвідувачів, не сваряться і не звіряються одне одному про свої болячки, а лише переминаються у коридорі з ноги на ногу і всі як один проводять поглядами глибоко запалих очей якогось соцзабезівця, що виходить у туалет чи на перекур. Соцзабезівці знають, звідкіля прийшли ті, що в черзі, і тому ще більше нервують, але нічого не можуть вдіяти. Це така черга, на яку не поскаржишся у жоден відповідний орган і яку звідси не виведе жодна силова структура — навіть могутня Санепідемстанція тут безсила.
Отож їм доводиться лише терпіти і намагатися не зустрічатися поглядом із десятками чорних провалених очниць.