#article
⚪️ Для того, щоб запригнути на стіл, треба пригнути вище столу. Коли я думаю про майбутнє України, я розумію, що для досягнення стійкого мирного суспільства недостатньо лише перемоги та орієнтації на комфортне, якісне життя. "Дороги хороші, зарплати високі, міста красиві" — цього всього недостатньо для побудови орієнтиру майбутнього в турбулентному світі, який вимагає сильних та глибоких об'єднувальних ідеологій.Яка картина світу перемагає в Україні — відповідно така картина світу і буде панувати як рушійний потенціал. Життями наших військових, цивільних фактично вирішується загальна картина світу.
А як ми в Україні бачимо цю загальну картину світу з епіцентру цього торнадо? Ми багато кажемо про те, що ми воюємо за Європу, за весь цивілізований світ, але як ми бачимо цей світ?
З однієї сторони ми бачимо тоталітарну картину світу, побудовану на багатьох міфах, в тому числі і на викривлених, але треба сказати, що ця картина світу послідовна та проактивна. Вони наступають та нав'язують свою картину майбутнього.
З іншої сторони ми бачимо не дуже проактивну позицію, а в цілому бажання зберегти статус кво, який склався останні 70 років. Не дуже бачимо послідовність. Не дуже бачимо єдність та спільність поглядів. Але, звісно, ми — союзники. З цієї сторони є все — ресурси, зброя, люди, технології, але немає єдності. Є інтереси, але спільної картини світу на рівні міфологем майбутнього — немає. Результат — останні півроку чекання на допомогу.
Ми в центрі.
Я думаю, що Україна повинна почати формулювати для всього цивілізованого світу картини майбутнього. На правах тих, хто в епіцентрі торнадо. У нас немає грошей, але є мізки. Чому не пропонувати варіанти майбутнього? Від нас чекають більшого, ніж просто стримування деструктивних сил на нашій території та прохання про допомогу.
Інтересів, навіть спільних, мало — треба спільні міфи майбутнього, спільна оцінка реальності. Давайте хоча б збирати варіанти.Влад Голдаковський, архітектор,
Головний редактор «Формат А:1»
https://t.me/FormatA1_UUA