Михайло Подоляк

Стратегічну цінність України чітко розуміють не лише на Заході, і в цьому наша біда. Крім мінеральних багатств, особливий інтерес для Сходу становить географічне положення країни, що є воротами до Європи. Прокладені українською територією газо- й нафтопроводи приносили величезні прибутки СРСР, а потім Рф. Ще потужнішим джерелом сили можуть стати транспортні артерії, якими через Україну в ЄС підуть товарні потоки з Азії. Із цієї причини вторгнення російської армії, яка пробиває шлях до європейських кордонів і ринків, знаходить на Сході багато підтримки.

Що торгові артерії – це «нова нафта», розуміють і в Білому домі. Недарма адміністрація Трампа поставила собі за мету контролювати маршрути повз Гренландію, через Панамський канал і протоку Дрейка. Ми не можемо прогнозувати, чим завершиться боротьба за морські шляхи. Але ми знаємо, що сьогодні Збройні Сили України обороняють найважливіший зі шляхів сухопутних.

На окупованих Росією територіях України зафіксовано масові репресії проти релігійних громад. На Донбасі протестантські храми перетворювали на склади боєприпасів, а проповідників піддавали тортурам і страчували. Лояльних до України православних священнослужителів викрадали й вибивали з них «зізнання» у шпигунстві. У Криму інструментами окупаційного контролю стали обшуки в мечетях, кримінальні справи за зберігання релігійної літератури, залякування імамів.

За три роки росіяни вбили в Україні близько пів сотні пастирів, 630 храмів зруйнували чи пошкодили.

Понад 70 % українців називають себе віруючими. Тож ЗСУ б’ються не тільки за свободу, наші домівки й родини, а й за релігійну свободу. Наш спротив зберігає шанс для священників відкрито відправляти служби, для парафіян – без страху звертатися до Бога. Як можна здати території, якщо це означатиме також відмову від віри? Очевидно ж, що РПЦ – це не про віру та Бога, а виключно про виправдання насильства, масових убивств, геноциду…

Віримо в Божий суд над російськими воєнними злочинцями, але не дамо їм спокою і в земному житті. І нехай завдяки цинізму окремих державних лідерів суб’єкту Путіну вдається уникати арешту за ордером Міжнародного кримінального суду, проте з’являться нові інституції з більшими повноваженнями та можливостями. Дуже перспективним є створення спеціального трибуналу для організаторів і керівників агресії проти України. Вже на етапі підготовки ідею підтримали 38 держав, зокрема всі члени Євросоюзу. Судячи з географії купівлі вілл та яхт, лідери РФ колись мріяли провести решту життя в Європі. Нехай їхні мрії здійснюються – довічно. У відповідних камерах…

Учорашня безумовна історична поразка Москви сталася не на полі бою, але зрештою вона може визначити підсумок усієї війни. Історично Радянський союз і його уламок у формі Рф намагалися контролювати Європу через культурний вплив, військову загрозу та постачання дешевого вуглеводного палива. Усі ці важелі тепер втратили ефективність:

1.⁠ ⁠Занепад російської культури розпочався 2014 року через підлу анексію Криму. Тоді рвати зв’язки з імперією стали не тільки українці, не тільки європейці, а й найрозумніші представники російської еліти.

2.⁠ ⁠Армію Рф українці розбили вперше у 2022 році. Згодом через затримки в постачанні західного озброєння до ВСУ росіяни змогли відновити й збільшити людський потенціал своїх сил вторгнення. Однак величезні арсенали радянської техніки вони втратили назавжди.

3.⁠ ⁠А вчора після остаточного припинення транзиту російського газу через територію України завершився півстолітній період «газового шантажу» Європи. Обсяг постачання зі 130 мільярдів кубометрів упав до нуля. Колись найдорожча компанія світу «Газпром» наближається до банкрутства.

Припинення газового транзиту вдарить по фінансуванню російської агресії проти України. Та найголовніше – що прибрано силу, яка давала московській імперії змогу маніпулювати європейськими політиками й цілими країнами. Нова система безпеки Європи має ґрунтуватися серед іншого й на новій енергетичній політиці.

Свято живиться спогадами й надіями – у мирний час. Наприкінці третього року після повномасштабного вторгнення Україна може покладатися лише на чіткі розрахунки. Війна виключно математична. Кількість снарядів, зброї, бойової техніки множиться на коефіцієнти стійкості, організованості, винахідливості.

У 2024 році світ побачив з боку України не лише вперту оборону. Складні наступальні й диверсійні операції в трьох стихіях, військові інновації з розгортанням виробництва, цифровізація поля бою – це дає нам змогу нівелювати чисельну перевагу однієї з найбільших армій на планеті.

У глобальній битві за свободу Україна робить найбільший внесок. Саме українці віддали тисячі життів за безпеку Європи. Саме по наших містах і селах котиться вогняний вал російської агресії. Ми виснажуємо арсенали та людські ресурси кількох диктаторських країн, зменшуючи загрозу для їхніх сусідів.

Тому у 2025-й входимо, бажаючи перемоги – перемоги математики. Сили волі та добра теоретично переважають Рф і всю вісь зла в кожному військовому, технічному, економічному компоненті. У новому році маємо побачити це на практиці…

У Сирії починають досліджувати місця масових поховань жертв режиму Башара Асада, його російських та іранських союзників. За попередніми оцінками, вони вбили понад 100 тисяч сирійців. «Ми не бачили нічого такого з часів нацистів», – заявив розслідувач воєнних злочинів Стівен Рапп, відвідавши братську могилу в передмісті Дамаска.

Маємо визнати: для міжнародної спільноти це не буде новиною. Лідери провідних держав були поінформовані про розмах репресій проти сирійської опозиції, але відмовилися від військового втручання заради примарного «збереження стабільності на Близькому Сході».

Це причина, чому Україна ніколи не погодиться скласти зброю. Сирійського стилю могили й катівні ми бачили в Бучі, десятках міст і селищ Київської області, під Ізюмом і в Херсоні. Знищення Маріуполя за масштабами звірств може зрівнятися з трагедією Алеппо. І так само, як сталося в Сирії, коли росіяни влаштують геноцид на всіх територіях, які зможуть захопити, їм ніхто і ніщо не завадить. Надто привабливою для багатьох буде ідея «деескалації в Східній Європі» заради продовження бізнесу as usual.

Лише сильне військо здатне захистити українців від фізичного винищення. Досвід Сирії підкріплює урок, який нам дала історія Будапештського меморандуму.

Відчуйте різницю. Влада родини Асадів упала в Сирії за три дні під тиском нерегулярних загонів ополчення. Натомість Україна вже три роки (!) протистоїть повномасштабній агресії однієї з найбільших армій світу. Так проявляється різниця між відірваними від свого народу авторитарними режимами і вільними державами, населення яких вирішило захищати власні права, культуру й саме життя.

«Реальність на землі» руйнує міфи пропагандистської машини Кремля. Один з них описує війну в Україні як протистояння глобалістській еліті. Однак тривалість та ефективність українського опору свідчить про масову й щиру залученість мільйонів громадян до справи оборони своєї держави. Ці люди страждають, втомлюються, часом зневірюються, утім не здаються.

Світ без Рф як агресивної експансіоністської імперії стане кращим. Ми бачимо це, зокрема, на прикладі Сирії. Мінус розбита в Україні ПВК «Вагнер», мінус російські бойові літаки, що їх збили українці, мінус потоплені кораблі Чорноморського флоту – і злочинний режим династії Асадів за кілька днів втрачає контроль над країною, у якій панував із 1970-х років.

Тепер уявіть повне зникнення російської силової та пропагандистської машини зі світової арени. Неважко передбачити ослаблення тоталітарних режимів, розпад терористичних і гакерських угруповань, зменшення кількості війн. У світі без тоталітарної, путінської Рф буде більше свободи, більше миру, більше дипломатії без брехні/агресії та класичного інформаційного орвелліанства в стилі субʼєкта Лаврова…

Але природа не очищається сама. У День ЗСУ ми дякуємо людям, які зробили невідворотним процес звільнення планети від метастазів московської пухлини. Сила на стороні добра.

Трохи дивно, але спробую повторити очевидне про… військові альянси й те, навіщо вони потрібні…

Так от. Суб’єкт Путін мріє про знищення України й усе робить для цього маніфестарно та вбивчо – це вже стало аксіомою в міжнародній політиці. Своє категоричне невизнання права й можливості існування українців в окремій державі він багато разів висловлював публічно, приватно – у розмовах зі світовими лідерами – і доводив конкретними геноцидними діями. Так само всі цинічні «пропозиції завершення війни» з боку Рф зводилися до ультимативних вимог і підготовки України до майбутньої ліквідації.

Отже, нас планує вбити й уже робить це власник другого у світі ядерного арсеналу. Щоб уникнути загибелі держави, нації, мільйонів людей, Україна прагне стати частиною блоку НАТО – найпотужнішого військового союзу в історії, – привнісши до нього безпрецедентний бойовий досвід і найкращу армію в регіоні. І сенс існування НАТО, до речі, захист права на життя. Чи українське життя має якусь іншу цінність, ніж життя решти європейських народів?

Нам кажуть: «У НАТО не можна. Ви маєте погодитися на альтернативні варіанти». Тобто «Ми обʼєднались, а ви на це права на маєте й продовжуйте воювати проти ведмедя, який захворів на геополітичний сказ»? Але іншого надійного захисту у Європі немає. Це довели Фінляндія зі Швецією, які прискорено вступили в НАТО після кількох десятиліть нейтральності. Здається, нас переконують погодитися на власну смерть. Але чому?

Грузія у кривавому вогні. По суті ми бачимо класичну спробу російського поглинання чужої державності. І запеклий опір грузинського громадянського суспільства. Грузія – та сама, справжня, з великою гордістю та гідністю, – не хоче стояти на колінах перед Росією, не хоче перетворюватися на ще одну убогу табірну територію, де господарюватимуть озлоблені росіяни, не хоче продавати свою свободу й не хоче розмінювати майбутнє своїх дітей на корупцію та прибутковість для окремих проросійських олігархів...

Росія – це завжди зло, кров, насильство та приниження. Росія завжди робить ставку на колаборантів, які легко та швидко продаються, піддавшись ситуативним спокусам. Чи можна цьому протистояти? Звісно. Чи можна перемагати? Безперечно. Не сумніваюся, що грузинський народ, який відчайдушно б'ється зараз на охоплених вогнем вулицях Тбілісі, Руставі, Кутаїсі, у будь-якому разі переможе. Сил та мужності, Сакартвело…

А яка логіка взагалі в «компромісних переговорних позиціях»? Чому Рф, не програвши повноцінно війну й не відповівши взагалі за сам факт агресії, повинна буде добровільно зупинитися?

По/перше, «вічна експансія» в різних форматах і домінування через насильство – єдиний спосіб існування такого типу російської держави.

По/друге, повномасштабне вторгнення в Україну мало виконати цілком конкретні геноцидні завдання (масові вбивства, депортації, переселення, фундаментальні зміни етнічних складів територій). Росія їх не виконала, але виконати хоче.

По/третє, вчинивши настільки кричущі масові злочини, ви, проте, не відповідаєте за них повноцінно юридично й фактично, що, звичайно, прямо стимулює злочинця продовжувати вчиняти злочини.

По/четверте, Рф закінчила, по суті, монтаж мілітарної людожерської держави із жорстким авторитарним каркасом. Людожерські ж держави завжди лише воюють, вбивають і руйнують...

То чому Рф має зупинитись, якщо якимось умовним «компромісом» їй пропонується безкарно продовжити знищення України? У різних форматах. У чому «рятівна суть» цієї дикої логіки?

Про чергові спекуляції… Важливо не плутати поняття «ядерна зброя» і «оптимальна опція стримування». Така зброя, навіть якби Україна змогла її в осяжному майбутньому створити (а про це взагалі не йдеться), не може стримати імперію з другим за розміром ядерним арсеналом у світі. Це ж зрозуміло. Розмовами про «українську бомбу», якої не існує, банально намагаються затушувати небажання Заходу застосувати проти російської імперії по-справжньому руйнівну зброю. Вона зовсім не секретна.

Це суворе дотримання наявних санкцій, їхнє розширення на експорт нафти й газу. Це передання Україні заморожених у Європі російських активів. Це припинення постачання через треті країни до Рф компонентів та обладнання для військового виробництва. Це запровадження санкцій проти широкого списку російських чиновників, промисловців і пропагандистів війни. Це ізоляція агресора замість безлічі сигналів про бажання вступити з ним у переговори.

Чому світ спокійно сприймає знищення українських міст, але не готовий навіть обговорювати знищення економічної основи російського мілітаризму, яке можна реалізувати без жодного пострілу?

Сталою політика може бути лише в автократіях, де вся держава живе відповідно до скам’янілих уявлень однієї людини про світ. Політичний курс демократій коливається разом із настроями виборців. Глобалістів змінюють ізоляціоністи, лівих – праві, правих – ліві. На зміну людям, глибоко зацікавленим у зовнішній політиці, приходять лідери, зосереджені на національній економіці. За кілька років вони поміняються місцями. Це правильно, і це кардинально не змінить підтримки України. Крім бездоганно етичної позиції, така підтримка є вигідною. Україна пропонує партнерам аутсорс для наведення порядку в глобальному масштабі.

Московська імперія, як сухопутний пірат, об’єктивно шкодить міжнародній безпеці, рве на частини глобальну економіку. Гроші люблять тишу, гроші не люблять залпів гармат. В утихомиренні Рф, Ірану, Північної Кореї зацікавлені не лише сусідні з ними держави. Світове економічне зростання неможливе, поки існують режими, готові силою забирати його плоди.

Після століть асиміляції, голодоморів, репресій і війн саме існування незалежної України є дивом. Через це ми сприймаємо світ як простір, у якому люди з візією та волею мають необмежені можливості. Розвалити радянського монстра зсередини – можна. Битися з російською армією, колись другою за силою на планеті, – реально.

Просто зараз українці переписують історію своєї держави й усього регіону, тож не вважають майбутнє визначеним наперед. Ми віримо, що щастя не дарують бездіяльним. Без активного спротиву злу у XXI столітті можуть повторитися геноциди й глобальні війни, подібні до тих, які вбили в Східній Європі десятки мільйонів людей у ХХ-му.

І навпаки, воєнна перемога над Рф, деколонізація останньої імперії, позбавлення агресора ядерної зброї, реформування ООН і встановлення нової, ефективної системи безпеки – усе це цілком можливе за нашої участі та залученості. Україна повертає у світову політику уявлення про реальність і віру в можливості. Не треба жити в традиційних ілюзіях – реальні події будуть фантастичніші за будь/які «нереальні сценарії»…

На 33-му місяці великої війни можна вже робити висновки про ефективність міжнародної стратегії стримування Рф:

– Географія війни розширюється, як агресивний рак. Іран є активним співучасником злочину. Війська КНДР, 70 років тому відкинуті за 38-му паралель на Корейському півострові, з’явилися на кордоні Європи. Російські ракети й дрони залітають у Польщу та Румунію.

– Спецслужби Рф розгорнули у Європі диверсійну кампанію: сходять з рейок потяги, палають заводи. Путін оплачує діяльність лівих і правих екстремістів, які отруюють політичні системи своїх країн.

– Європейська безпека стала настільки крихкою, що традиційно нейтральні Швеція та Фінляндія були змушені стрімко приєднатися до НАТО. Низка країн натомість обрала для себе роль проросійських колаборантів.

– Рф веде гібридну війну проти Молдови та Грузії, і Грузія на межі капітуляції. По всьому світу квітне глобальна мережа російської пропаганди та дезінформації.

– Безкарність Рф і особисто Путіна, якого розшукує Міжнародний кримінальний суд, перетворює на жарт міжнародне право і Статут ООН. Менші країни змушені шукати собі сильних покровителів, і це стимулює розширення антизахідного альянсу.

Якщо план стримування не спрацював, може, час перейти до Плану перемоги?

Щодо «територій впливу»… Ми не обирали народитися поряд з Рф, а тепер росіяни намагаються позбавити нас будь-якого вибору. Спільна трагедія поєднує Україну, Білорусь, Молдову, Грузію – цей перелік легко продовжити, глянувши на мапу. Сусід (Рф), який ніколи в історії не мав чесних виборів, зробив своєю місією підрив виборчого інституту в навколишніх країнах. Іноді росіяни ставлять на конкретну фігуру, часто – намагаються дискредитувати сам по собі демократичний процес.

У кожному випадку це є підготовкою до проковтування, експансії, агресії, побудови маріонеткового режиму, знищення реальної суб’єктності/суверенітету. Як комодський варан, Рф надкушує жертву й чекає, поки та остаточно втратить сили. Шокована влада, що керує розчарованими в політиці громадянами, не може захистити державу від недружнього поглинання. Раптом прихований саботаж виборів не має успіху, як це було в Україні й колись у Грузії, ось тоді Кремль розпочинає війну.

Кожен, хто бачив втілення російської стратегії «втручання у вибори» в одній країні, швидко впізнає її в іншій. Навіть далекій, заокеанській. Тому що почерк завжди однаковий…

Автократичні режими намагаються використати війну в Україні для реклами своєї системи правління. Кожен успіх альянсу Рф – Іран – КНДР буде поданий як доказ переваги диктатури. «Демократії слабкі, розбещені, ідеологічно розколоті, не здатні захистити свої інтереси та цінності» – цю тезу російська пропаганда транслює десятками мов через мережі контрольованих медіа та ботів.

Як аксіома думка про слабкість Заходу утвердиться по всьому світу, якщо після Іраку та Афганістану, після хаосу на Близькому Сході демократії втратять ще й Східну Європу. Капітулянтські настрої поширюються як хвороба. Держави, що погодилися на знищення демократії в сусідів, навряд чи вперто битимуться за свою. Перед загрозою війни й натиском варварства багатьом хочеться здатися до першого пострілу. Їм заважає лише те, що не здається і б’ється Україна.

Тому ще раз: компромісів бути не може. Бо сьогодні йдеться про правила, право, глобальне лідерство та домінування…

Одним із дивних трендів нинішнього «політичного осіннього сезону» в експертному середовищі стало прикладання до України так званого західнонімецького варіанту. Він полягає в гіпотетичному взятті під парасольку НАТО частини України, контрольованої сьогодні ЗСУ. Та у фактичній відмові «до кращих часів» від територій, які захопили росіяни.

Ця пропозиція аморальна. І не лише тому, що в 1949 році розділили державу, яка розпочала і програла Другу світову війну, а Україна свою війну не починала й не програла. Головне, що за межами обговорень «західнонімецького варіанту» лишаються долі мільйонів людей, які виживають в окупованих містах і селах України.

Розслідування міжнародних організацій показують поширення російської практики тортур, її вбудованість у систему окупаційного управління. У катівні Херсона після звільнення міста знайшли дитячу камеру. Частиною кампанії звірств стало масове сексуальне насильство. Українців ґвалтують, викрадають, убивають, депортують, морять голодом у в’язницях, насильно мобілізують до російської армії. Їхню ідентичність стирають.

Ви впевнені, що терміни «територіальний компроміс», «західнонімецький варіант», «прийняття реалій на землі» точно описують суть пропозицій?

Нам давали три дні, але незабаром завершиться третій рік війни. Оприлюднений Президентом Зеленським план підбиває підсумки літньо-осінньої кампанії 2024-го, дає українську перспективу на можливість її переможного завершення 2025 року. Вірять не всі. Втома від людських втрат в Україні та від економічних витрат серед її союзників не дають об’єктивно оцінити статус-кво.

Цього року ЗСУ з великими втратами для росіян відбили їх стратегічний наступ на Харківщині, зняли пряму загрозу для другого за населенням міста України. Український наступ у Курській області Рф дозволив установити контроль над кількома десятками сіл і районним центром Суджа, зірвав ворожі плани вторгнення в Сумську область, змусив росіян розпорошити резерви. У важких боях на Донбасі українські сили реалізують оборонну стратегію, розмінюють кожен кілометр на сотні одиниць російської техніки, тисячі знищених окупантів. Виграючи час, Україна готує нові бригади та засоби для ударів по військовій інфраструктурі у глибині Рф.

Неймовірними людськими зусиллями Україна змогла встановити на полі бою паритет з імперією, що в чотири рази переважає нас за населенням, у десять – за розміром економіки. Що далі? Про поразку не йдеться. А для перемоги нам необхідна підтримка принаймні не менша, ніж та, що її Рф одержує від держав антизахідного альянсу. Що саме потрібно Україні й скільки – саме це формулює План перемоги.