«Я не йшла вбивати. Я йшла допомагати», – такою була мотивація бойової медикині Надії щодо її служби в 228 Окремому батальйоні 127 ОБр ТрО.

Згадки про пошматованих хлопців на передовій – її особистий біль. Рятуючи життя і здоров’я бійців, вона повертає їм надію на краще. Вона почуває себе потрібною. У цьому щемливому й відвертому відео ви почуєте від Надії про смерть її чоловіка, роботу бойових медиків та водіїв-евакуаторів, армійську дружбу, будні жінок-воїнів, ставлення до полонених в бойовій бригаді.

А ще – про її власну військову службу на найгарячіших ділянках фронту, про приборкання власних страхів та власну реабілітацію після поранення.

👇🏻

https://www.youtube.com/watch?v=6CQjxdFOfaw