ПП!: пора перемагати

БОТОФЕРМИ У КІНО І У ЖИТТІ

Подивився український серіал "Ботоферма". І знаєте - щиро рекомендую. Нечасто трапляється, аби український фільм я дивився на одному диханні.

Режисерська робота Тараса Дроня, гра Максима Самчика та Олександра Форманчука - дивовижні. Віктор Жданов та Римма Зюбіна, саме собою - поза конкуренцією.

Серіал має справді гарний динамічний сюжет - порадувало.

Але головне не це. Головне - суть. Я блогер з багаторічним стажем і на темі знаюся. У фільмі показана тільки одна з форм ботоферм, так би мовити "гламурна" - під виглядом піар-агенції. Їх багато різних буває.

Та головне - фільм показує яка запекла боротьба точиться за вашу свідомість. За те аби вкласти саме у вашу голову потрібні думки. Що коментарі під статтєю, дописом на ФБ або роликом на Ютубі - це не обмін думок, це поле бою за вплив на вашу свідомість. "Військовий з фронту" або "біженка з Польщі" можуть насправді сидіти у кварталі від вас - і бути одною людиною. Читаючи коменти, ви насправді не відаєте хто їх пише - пересічний користувач, чи бот на зарплаті? Далеко не всі коментатори під популярними статтями або роликами - боти. Але що боти там працюють - не сумнівайтеся.

Та чого там? Погугліть запити типу "куплю профиль на ФБ", "куплю аккаунт у Гугл"... Такого повно.

Ботоферми існують і ботоферми працюють - за їхню роботу платять чималі гроші. Звісно деякі речі у фільмі показані спрощено або схематично - кіно завжди зводить складні речі до зрозуміло-простих. Але загальна ідея фільму абсолютно точна.

І до речі. Немає більш цинічного і підлючого гасла ніж "все неоднозначно". Моя б воля - я його б на воротах пекла прибив би. У фільмі показано, як "все неоднозначно" одного дня стає дуже однозначним - роботою на ворога. І вже повірте, такого добра було чимало.

Наприкінці фільму головний герой вчиняє бунт, але зверніть увагу - рядові боти побурчали, але були готові працювати проти своєї країни. Отак. З тенет завжди вириватися важко.

Звісно, не ботофермами єдиними. Ботоферми - лише один інструмент впливу на свідомість людей. Є ще телебачення, ролики на тік-ток, є лідери думок... Ви навіть не уявляєте, з якими пропозиціями періодично під'їжджають до мене.

На свідомість людей впливають - постійно, щомиті. В демократичному суспільстві дуже багато залежить від громадської думки - і тому на формування громадської думки в потрібному ключі, витрачаються шалені кошти. Знову таки - знаю не з чуток.

Зверніть увагу. Ще роки чотири тому коменти рясніли тезами про "укронацистів" та "щеневмерлилків" які в гонитві за владою гноблять російськомовних і роздмухують "війну на Донбасі". Де вони всі зараз? Натомість куди не ткнися нас завалюють страшилками про "кляте ТЦК", "криваву мобілізацію", "командирів м'ясників від яких тікають у СЗЧ". Треба окремо пояснювати, що нікому ці байки не потрібні більше, ніж "Лахті-центру" у Санкт-Петербурзі та Військам інформаційних операцій МО Росії? Кому ще треба зривати мобілізацію в Україні - головою подумайте? Ні, звісно, ви зустрінете повно коментів, що все воно не так. Перша задача диявола - довести що не існує диявола.

Все очевидно.

Інший приклад - ви досі не розумієте звідки беруться оті натовпи "агресивних порохоботів" які атакують Пташку з Азовсталі та інших відомих осіб? І з якою метою це робиться?

Все просто. Треба думати перш ніж на таке вестися. Продумувати наслідки.

І до речі, нинішня влада на свій піар-супровід грошей не жадує як таке - я бачу це по численних ознаках. Чого там, я знаю живих людей, які покидали свої ятки на ринку і тепер цілими днями сидять на соцмережах. І тепер сахаються мене мов скаженого.

Розумієте тепер чому я баню, тих кого підозрюю що воно - бот? Банально. Я не даю їм перетворювати мої коменти на їхнє поле бою. Я надто гарно знаю як працюють ботоферми.

Подивіться серіал. Не пошкодуєте.

Після заяви про "прозахідний реванш Порошенка" - у найвеличнішого залізничника всіх часів Лєщєнка буквально кожен другий допис про П'ятого президента та його прихильників.

Якась істерика;
то у позітівних сімейне від братів Подоляків - але у Сірьоні до того ж ще і зізнання про "роботу в складі БПП під прикриттям"(с)

Тоді на кого ж він працював "під прикриттям", якщо боїться "прозахідного реванша"?
На "антизахід" виходить за логікою, недарма Сбєрбанк, улюблена людина з московських паті, все таке.

Обмовка за Фрейдом вийшла у парня, ясно чого боїться, бо якщо "реванш" станеться - з'ясується, що ця бородата шлюшка буде похлєщє свого однопартійця Дубінського.

ХАЛЕПА ДЛЯ УХИЛЯНТІВ

Брати-фронтовики сильно активізувалися по темі ухилянтів. Мовляв, якщо ухилянтів у країні більше ніж захисників то ми програли… Я про ухилянтів останнім часом не пишу, бо просто не бачу сенсу. Доля їх покарає сама. На мою думку, ухилянти самі ще не розуміють у яку халепу вскочили. Зараз розпишу, і за одне поясню чому ремства братів-фронтовиків я вважаю крупним перебільшенням.

По-перше. На появу ухилянтів Україна була приречена від перших днів війни. Факт – людина боїться смерті й тому боїться війни. Ухилянти були навіть у сталінському СРСР де пропаганда практично героїзувала самогубство. Україна ж взагалі не готувала морально своє населення до необхідності йти на війну – той факт, що в нас до війська пішли маси добровольців, сам по собі – диво.

По-друге. З розмов з курсантами, я збагнув що суспільство живе двома крупними ілюзіями. Перша – війна скоро завершиться. Друга – після війни ухилянтам і СЗЧшникам буде оголошена амністія просто тому що Україні бракує людей. Облом чекає українців по обом.

Війна не припиниться цього року і дай Бог аби припинилася у наступному. Але. Будь-яке припинення війни стане не фіналом, а лише перервою. Бо Москва не відмовиться від наміру підкорити всю Україну. Ми приречені по завершенню війни на мілітаризацію всіх сфер нашого життя, на загальний військовий обов’язок і на життя у постійній небезпеці. Надовго.

І сюрприз. По завершенню війни уряд не буде закликати українців вертатися. Чому? А тому що завершення війни це завжди економічна яма. Бо різко зменшиться допомога Заходу – війна завершена. Водночас піде демобілізація – в тилу побільшає сильних мужиків з досвідом війни, які протягом кількох років заробляти по 40-100 тис грн. У нас виникне зразу дві проблеми – безробіття і нестача робочих рук по низці галузей. А ще, у нас з’явиться категорія ветеранів, які не хочуть виїздити з України, але їхня домівка лишилася на окупованих теренах – вертатися їм нема куди. І ще – сплеск криміналу, вже вибачте за подробицю.

Ви всерйоз вважаєте, що от в це зразу забажають вертатися українці, які всю війну просиділи в Європі? Я сильно сумніваюся. Так, якась кількість повернеться, якась кількість виїде за кордон.

Про мілітаризацію суспільства я вже написав. Вона буде необхідна, позаяк країна житиме в умовах постійного «ворог у воріт». А це означає що дуже гостро стоятиме питання – якщо завтра війна, то хто піде воювати? Очевидно – підуть ті хто уже воював, поповнені молоддю.

І от у таких умовах форменим самогубством для держави буде дарувати помилування ухилянтам і СЗЧшникам. Просто тому, що цим буде показаний хибний приклад – державу можна не захищати, бо потім так само всіх простять. Скажу більше, будь-які політики які спробують гратися з цими матеріями, ризикуватимуть нарватися на жорстке протистояння з військовими і з ветеранськими партіями – такі будуть, до ворожки не ходи.

Економічне провалля. Борг під річний ВВП. Безробіття. Мілітаризація. Доречне питання – а хто ж залишиться жити у такій Україні? Правильна відповідь – залишаться всі ті кому Україна потрібна. З питань внутрішнього переконання чи тому що більше їхати нема куди – не суть. Саме ці люди будуть вирішувати майбутнє України.

З дуже простої причини – Україна не має більше часу на експерименти. Якщо ми зараз підемо на замирення, за якийсь час знову нападе Росія, а ми будемо такі самі як у 2022-му – Україні каюк. Ми просто не втримаємо нову навалу.

Ви бачите тут якийсь простір для маневру ухилянтів або СЗЧшників? Правильна відповідь – немає жодного. Тому нема чого взагалі перейматися цими категоріями населення. Скористаються амністією і повернуться – слава Богу. А ні – рано чи пізно будуть вилазити з підвалів та квартир і здаватися поліції. Про СЗЧшників яких здають їхні дружини, бо задовбалися годувати дармоїдів, вже легенди ходять.

Нема чого відволікатися на них. Треба зосередитися на більш нагальних питаннях. У першу чергу, на якісній підготовці мобілізованих і на злагодженні підрозділів. Аби не плодити СЗЧ.

Ні, не сидіти в посадках чи відморожувати аж до ампутацій пальці в мерзлій землі, носити 50-кілограмові заряди чи натягувати трак від танка, витримувати перевантаження в кілька джі і годинами стояти над пораненим бійцем, вливаючи в нього життя, тампонуючи плоть і тримаючи його душу в межах кейсевака. Тут не про те.

Важко чисто психологічно, до жмень пігулок на ніч, щоб заснути.

Не завжди ж фільмуєш успішну атаку чи відбиття штурму ворога.

Безсиле - на межі рефлекторного управління джойстиками - фіксування добивання наших, що здалися в полон, падіння оточених позицій, останніх подихів поранених.

Доставка на підвісах пляшки води туди, звідки вже немає евакуації.

Гігабайти і терабайти горя, цінних данних, прикладів фантастичної звитяги, безумовного героїзму та відчайдушного опору.

Сука війна.

Я це все до чого пишу.

Не щоб налякати війною та її жахіттями.
Війна вже трапилася і інакшого вибору, аніж стояти до кінця, аби Україну не перетворили на суцільні братські могили Бучі та Ізюма, катівні Херсона та згарище Маріуполя - в українців немає.

Не існуватиме ніякого перемир'я - ані на папері, ані в розведеннях - з однієї єдиної причини: нас просто хочуть убити.

Я це пишу, аби підкреслити, крізь ЩО колишнім цивільним людям доводиться проходити щодня - хоч у випадку нашого рекса, який розтовкмачив росіянину голову, хоч у випадку Дмитра Масловського, який загинув у бою - аби тримати тонесеньку лінію, що відмежовує найдорожчих їм (нам, вам, усім-усім-усім) людей від мороку імперського вєлічія росії.

Мені хотілося ввернути сюди "відмежовує чотирисмугові ряди економічного фронту на в'їздах в ТРЦ, рекорди по купівлі дорогезних тачок, малолітніх виблядків, що співають "я рускій" в центрі Києва, чиновників і політиків з фенотипічно зажраними корупційними обличчями", але ж ні.

Бійці саме тому і стоять так насмерть, бо їм є кого і від кого захищати.

20 січня нічого не закінчиться.
По інерції ніхто нічого не довивезе.

Підтримуйте, будь ласка, тих бійців та підрозділи, кого знаєте.

Цей дощ надовго.

Але що точно втішає - у нас немає іншої опції, окрім перемоги.

Воїн, я не знаю, хто ти і з якого підрозділу. Я сподіваюсь, що ти живий і цілий. Дяка, що бився і дяка, що переміг».

Антон Сененко

«Я не бачив початку. Як саме вони двоє опинилися в окопі із порожніми магазинами - наш воїн і російська потвора.

Десь, мабуть, так само, як герой Дмитро Масловський і росіянин, якого помилково називають якутом, вони перестрілювалися і жбурляли один в одного гранатами, аж поки у обох безсило не клацнули затвори і зброя остаточно не змовкла.

Я не знаю, чому - скільки бачив об'єктив камери безпілотника - навколо не було більше нікого.

З одного боку воно й добре - росіянину ніхто не міг допомогти. З іншого - наш був сам самісінький. Якщо, звісно, не рахувати пілота коптера, який безпорадно фільмував те, що коїться на кількох метрах квадратних нашої ще не захопленої землі.

Спочатку було незрозуміло, хто на кого кинувся першим, але коли зображення збільшилось, стало ясно, що наш піксель відчайдушно рвав на шмаття російське болото.

Рвав безкомпромісно і як востаннє.

Бійка була абсолютно жорстокою.

Так б'ються лиш в "іграх" з нульовою сумою - ти або тебе.

Вони каталися по землі, гамселили одне одного усім, що траплялось під руку, поки наш не схопив автомат за ствол і не почав бити росіянина прикладом по голові.

Він бив його до тих пір, поки макітра не припинила своє існування і повністю не змішалася з грунтом.

Нашого було нікому зупинити і він бив цю криваву землю ще кілька надзвичайно довгих секунд.

Мені здавалося, що я бачу, як частинки мізкової тканини та дріб'язок російського черепа розлітаються навкруги, однак, звісно, нічого такого бачити я не міг через відносно низьку роздільну здатність.

Такого не покажуть в кіно і на єдиному телемарафоні, хоча звитяга і самовідданість нашого бійця достойні суспільної уваги.

Просто суспільна увага в більшості дуже погано собі уявляє, наскільки справжня війна - це брудно, страшно і боляче.

Тому таке не показують. Не кожен витримає.

Таке, до речі, демонструють в підрозділах, щоб знати, як треба і як не треба, як буває, і що високотехнологічна війна західних теоретиків 21-сторіччя з високоточними ударами, лазерами і космічними крейсерами все одно перетворюється на практику кривавого місива рукопашок та перестрілок з 5-ти метрів а-ля Першої світової.

До слова, нащо таке дивлюся я? Думаєте, я прошу мені це показувати?

Я вам колись казав про "прокляття волонтера", коли спілкуєшся з десятками бійців на місяць з різних напрямків, а розповісти нічого не можеш.

В сенсі, як насправді справи, який комбріг мудак, а який молодець, де наші навалили, але про це ніззя казать, бо ще рано, а де нашим вломили так, що відступали повз другу лінію і навіть не встигли її зайняти.

Хороше всі і так потім читають в новинах, а погане - роздивляються на діпстейті.

Так от, ці історії, про битви один-на-один - це вже зовсім темна сторона, яку мовчки вислуховуєш, намагаючись зловити скляний погляд піхотинця, що за пару днів вертатиметься туди.

Вислуховуєш, хитаєш головою, чуєш і намагаєшся втямити, нащо з тобою таким діляться.

В такі моменти наочно бачиш основну думку одного класіка, що пише книжки про російсько-українське протистояння: головний тягар війни на собі дійсно вивозить піхота.

З цим не буде сперечатися ані ССО, ані артилерія, ані ППО з авіацією. Ні краплі не применшуючи їхню роботу, але спецура, боги війни та кара небесна - всі вони стоять обабіч звичайного дядьки з калашом, для якого закінчення БеКа не означає завершення битви.

Поки піхота своїми лопатами не тримає лінію, до неї немає сенсу підходити всій решті, щоб вальнути за горизонт 155-м чи "тихо прийти- тихо піти".

Допоки чобіт піхотинця не ступив на якийсь клаптик землі, вона не може вважатися і не вважається звільненою.

Ми живемо в унікальний час.

Про роботу бійців в бліндажах і окопах ми могли лиш читати у книжках чи дивитись екранізації типу "На Західному фронті без змін".

Нині ж - чи не в прямому ефірі те можем бачити із записів пілотів БПЛА.

До речі, це ще одні, яким на цій війні дуже важко.

ПОРЯТУНОК ТРУБИ КОЛОМОЙСЬКОГО

Як і варто було чекати гарна вистава «Україна припиняє транзит російського газу» обернулася суцільним пшиком. Бо коли розібралися в деталях, виявилося, що насправді все виглядає так: «Отут зупиняємо – а тут не будемо». Збігайте за попкорном і насінням – буде цікаво.

Отже. Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що зупинка транзиту нафти нафтопроводом «Дружба» буде порушенням Україною договору до Енергетичної хартії та Угоди про асоціацію з ЄС. Прем’єр повідомив що зупинка транзиту нафти призведе до штрафів України після міжнародного арбітражу.

Для тих хто не зрозумів. Так-так. Україна досі здійснює транзит російської нафти до Європи. Так, після Бучі, Бородянки та Вугледару.

Заява Шмигаля була відповіддю на ініціативу депутатів «Європейської солідарності» прийняти закон про заборону транзиту нафти під час воєнного стану. І не «Слугам народу» дорікати цим партії Петра Порошенка – бо саме нинішні поплічники Зеленського свого часу виносили мозок Порошенкові за закупівлю вугілля. Так, прибічникам Порошенка не подобається що в той час коли Харків і Запоріжжя розносять КАБами, ЗЕвлада допомагає Москві перекачувати газ і заробляти на «Шахеди» які потім падають на домівки і голови українців.

Хіба не цього свого часу хотіли Лещенко, Богуцька та Подгорна?

Звісно ситуація склалася неприваблива, м’яко скажемо. Зелена влада кілька тижнів урочисто горлала про те як вона нарешті (!!) зупинила транзит газу з Росією. Але спершу виявилося що зупинили вони транзит, бо стік термін контракту укладеного за… президента Зеленського. А тепер з’ясовується що транзит газу зелені спинили (після чого, вибачте за подробицю, кілька тижнів не просихали турецькі газовики – їм на пустому місці подарували неймовірне бабло за транзит), а транзит нафти зупиняти – ніззя. Тобто є всі підстави вважати, що й транзит газу спинили не зелені, а Європа – бо та сама Польща відмовилася від закупівель російського газу.

Негарно виглядає, правда?

Звісно зразу ж у мережу вибігли різноманітні експерти різної міри зеленості і почали волати: «Порошенко вимагає зупинки транзиту нафти – а от труба Медведчука!..»

Я розумію що казочка про «трубу Медведчука» (а як ви ще назвете байку до якої протягом шести років не знайшли жодного (!) доказу?) – це любима казка ОПУ. Але їй-Богу, даремно вони її згадали.

Бо от яка історія сталася. Збудований за СРСР нафтопровід «Дружба» має дві гілки – північну і південну. Північна (через Білорусь) наразі не працює. А от південна (через Україну) нафту качає, бо Угорщина, Чехія та Словаччина вигризли собі дозвіл на імпорт. Але це не все.

Справа в тому, що ще транзит російських нафтопродуктів (дизельного палива) здійснюється через нафтогін «Самара – Західний напрямок». Що це таке? А це та сама «труба Медведчука», казочку про яку зелена влада пригадує з приводу і без приводу. «Трубу Медведчука» наразі через суд повернули у власність держави, і передали компанії «Укртранснафта». «Дзеркало тижня» ще у 2021 р. писало, що передати трубу «Укртранснафті» означає подарувати доходи від неї Ігорю Коломойському.

Так-так, тому самому Коломойському, чий телеканал зробив Зеленського президентом. Який зараз сидить – за офіційною версією. Зверніть увагу – телеканал «сидячого» Коломойського ЗЕкоманду вихваляє мов рідних.

І от тепер оцініть глибину глибин. Влада роками співає про дотичність Порошенка до «труби Медведчука». І от зараз, той самий Порошенко закликає владу «трубу Медведчука» зупинити! А влада каже що ніззя – бо Європа буде проти. Як завжди у зеленої влади. Влада навпаки докладає зусиль аби «труба Медведчука» приносила Москві доход у мільярди доларів. І як влада це пояснює? А так: «От ваш Порошенко!... Труба Медведчука!...»

Даремно влада зачепила тему газового транзиту і «труби Медведчука» - ой даремно. Бо «труба Коломойського» - не єдине про що можна згадати.

Я просто поцікавлюся – а як там поживає аммиакопровід «Тольяті – Одеса»? Працює? Качає? Москву збагачує?

У мене відчуття, що я десь у іншій галактиці. І не тільки тому, що це Карпати, і що тут нарешті пішов сніг, і все відразу стало таким, ніби ти опинилася всередині різдвяної листівки.

Ми з Білкою проводимо кілька днів на волонтерській базі, яка займається реабілітацією військових. Найближчим часом я багато писатиму про цю базу, але поки що головне.

Тут всі розмови про ветеранів. Про те, що можна зробити і придумати для їхнього блага. Дев'ять з половиною років життя волонтерів обертається довкола допомоги, відновлення і підтримки людей з досвідом бойових дій.

І це таке відчуття, ніби змістився якийсь невидимий тягар. У ці дні не потрібно бути в напрузі чи очікуванні якоїсь провокації, кривого слова або знецінення. При тому, що я ж цивільна, я не стаю об'єктом нападок через форму або іще щось. Але навіть я відчуваю, як мало у нас місць, заповнених однодумцями, і наскільки важливо, щоб хтось не тільки зсередини твоєї голови, а ще і зовні проговорював ротом: наші військові герої, ми безкінечно вдячні їм за чин, за захист, ми готові працювати і напружуватися, щоб їм було легше. Ветеран заслуговує на найвищу повагу і підтримку у тилу.

Здавалося б, так просто. Але ми дожилися до часу, коли ці прості істини постійно атакують і піддають сумнівам.