Ірина Борзова official

📹⬆️ Про людей. Про біль. Про допомогу

З вікна парламенту не побачиш, як живуть люди. Не відчуєш їхніх переживань у стінах адміністративних будівель. Тому всі ці роки я їжджу в громади, спілкуюся з людьми, слухаю, допомагаю.

Сьогодні – найважчий час. Стільки болю я ще не бачила у своєму житті. Родини військових, переселенці, самотні літні люди, діти, які зростають у війні… Кожна зустріч – це нова історія боротьби, втрат і надії. Іноді мені не вистачає сил, але я знаю, що не можу зупинитися.

Гуманітарна допомога, правовий супровід, відновлення документів, вирішення найгостріших питань, про які не завжди можна говорити вголос. Це робота, яка не має вихідних і завершення, але вона необхідна.

Разом із міжнародними фондами та організаціями ми підтримуємо тих, хто цього потребує найбільше. Дякую за співпрацю та довіру.

Я дякую всім, хто допомагає. Хто поруч. Хто вірить, що разом ми можемо більше. Бо кожна протягнута рука підтримки – це шанс для когось почати знову.

Але що мотивує мене рухатися далі? Це розуміння, що завдяки нашим зусиллям комусь стало легше.

Ці моменти – коли сльози вдячності змішуються зі сльозами болю, коли люди знаходять надію там, де її вже не було – саме вони дають мені сили працювати далі.

Нехай у нашій країні буде менше болю і більше надії. Ми працюємо заради цього.

⬆️📹Публічність: тягар чи можливість?

Публічність – це тягар, але водночас і можливість. Вона найбільше впливає на особисте життя, забирає право на спокій і приватність. І в той же час дає шанс діяти, допомагати, змінювати ситуацію на краще.

Я розумію, що публічність передбачає відкритість, але важливо пам’ятати: те, що ви бачите в соціальних мережах, – це лише 10% моєї роботи. Не тому, що я щось приховую, а тому що є речі, які не можна розповідати з поваги до людей. Бо це їхні історії, їхнє життя, їхній біль.

Але головне – рухатися вперед, не зважаючи на тягар відповідальності. Бо публічність – це не про популярність. Це про можливість змінювати, чути і допомагати. І заради цього варто йти далі.

Як я реагую на критику? По-різному. Конструктивна критика – це можливість акцентувати увагу на проблематику , знаходити рішення, діяти. Я не робот, я людина. І, як кожен, можу робити помилки.

Але є речі, які болять. Найбільше засмучує, коли люди критикують одне одного, не знаючи, які випробування випали на їхню долю. Коли замість розуміння – осуд. Нехай критикують мене як народну депутатку, це частина моєї роботи. Але коли жорсткі слова спрямовані на тих, хто постраждав від війни, – це ранить.

Словом можна підтримати, а можна розбити. Воно, як стріла, що потрапляє в ціль. Людина може заснути з цим словом, думаючи про нього, і зранку прокинутися – з новими силами чи з новими ранами.

Сьогодні більшість із нас потребує не критики, а підтримки. Добре слово, простий прояв уваги, навіть коротке «Як ти?» можуть стати тим промінцем, що додасть сил рухатися далі.

Люблю Вас 💙💛