Зеленая морда осла


Kanal geosi va tili: Ukraina, Ruscha
Toifa: Bloglar


чимбуктар вонкис трап

Связанные каналы

Kanal geosi va tili
Ukraina, Ruscha
Toifa
Bloglar
Statistika
Postlar filtri


Обмен военными историями - смол-ток наших дней


Никогда не претендовала на звание эмпата года, но, как по мне, полный угар, когда коррупционер попадает в больницу с инфарктом к врачу, который купил диплом и совершает тупейшие ошибки. В этом есть что-то поэтическое.

Я понимаю схемщиков. Почти всегда вред не очевиден, будущее туманно, а кушать хочется сегодня и вообще много думать больно. Все мы люди, все не так просто, все так делают и что я вообще о жизни знаю.

Но малыш, послушай, я говорю со всей своей искренностью, посмотри в мои глаза, — я желаю чтобы тебя сбил бухой чувак за рулем, а на суде его отпустили за взятку. Купить квартиру и вдруг понять, что тебе приходят конские счета за коммуналку и хуй продашь теперь свою жилплощадь, ибо у ЖК мутки с документами, так как контролирующий орган взял взятку.
И так далее. И я это говорю в хорошем смысле! Ты разве чего-то другого добиваешься? Выше будущее, которое ты строишь. И все сказанное не то что не маловероятно, — оно ежедневная ситуация, статистика, будни.

Коррупция плавно создает шоу Трумана вокруг нас: вроде есть и врачи, и полиция, и коммунальщики, и фонды, и учителя, и все на свете, но попробуй угадай, где что настоящее, а где фикция.


Люди вокруг говорят "ты слишком много работаешь", если твои результаты их не очень впечатляют. Когда вдруг оказывается, что ты творишь чудеса, человеческие мерки прекращают играть такую большую роль.


Найгірше, що траплялося із моєю англійською, це субтитри.
Якщо я автоматично читаю навіть укр/рус субтитри, як тільки їх бачу, то що вже казати про іноземні мови, які практикуєш значно рідше. Здається, це адекватний інструмент тільки для мови на початкових рівнях.


Война и ее истории — 100% тянет не на одну книгу. Вопреки ожиданиям, юмористическую. Ну может грустно-юмористическую, может с духом Хармса.


Мені іноді здається, що в багатьох інших людей час йде в слоумо. Іронічно, що при цьому вони часто скаржаться на його швидкий плин.


Треба думати не про work-life balance, а про war-life balance, камон


⭕️ Як зробити щось соціально-значиме, окрім донатів? Вакансії.

Я в пошуку розумних та адекватних людей в команди соц проектів. Детальний опис буде згодом, але може тут є в мене early birds)
Логістика, маркетинг, проектний менеджмент, копірайт, асистування, продажі, піар, митниця, туристичні інструктори, будівельники — є багато можливостей, є багато потреб.

Що за проекти:
— створення тренінгів/центрів військової підготовки для цивільних
— створення робочих місць та соціальна адаптація дорослих ВПО, втративших дім
— створення ІТ-застосунку, що дозволить донатити не грошами, а робочим часом
— реконструкція старого совкового реабілітаційного центру
— налагодження соціальної швидкої та евакуації у прифронтових регіонах
— соціально-культурне виховання дітей інтернатів (табір)
— психологічна адаптація дітей, народжених в СІЗО
— виробництво мобільних енергоефективних рішень для ВПО
— створення розвиваючих ігр для дітей із вадами розвитку без батьків
— секс-освіта для підлітків інтернатів
— мілітарне (тачки, дрони, електричне)

Якщо ви хочете долучити свої таланти до гарних справ, але слабко уявляєте, що та куди, — напишіть мені тут або в особисті:
1) який напрямок допомоги вам особисто відкликається (діти, пенсіонери, ЗСУ, бідні, важкі хвороби, тварини, культура, економічний розвиток, закони та демократія, екологія, відбудова, зеки, психічні хвороби, ЛГБТ+, тощо)?
2) що ви вмієте (освіта, досвід роботи, корисні хоббі)?
3) чим би ви хотіли займатись (сфера діяльності, тип задач)?
4) скільки маєте годин на день/тиждень/місяць для такої діяльності?
5) ви шукаєте оплачувану роботу чи волонтерство?

Я згодом розпишу вакансії та запити окремо, наразі мало часу на расчехлять талант копирайтера. Але якщо ви вже зараз знаєте, що хотіли б робити більше — го, погнали разом.


Вчора була моя лекція для Дія.Бізнес - прикольно, сто років не робила виступи.
1,5 години секція Q&A - прикольно, згадала що не втомлююсь розповідати робоче.
Запросили давати ще лекції для Дії та КНУ Шевченка студентів - приємно.

Так шо буду час від часу вєщать про вічне - маркетинг так як не вйобувати на то всі гроші. Може щось не про маркетинг менеджмент. Чи про те, як робити corporate social responsibility дефолтним та вигідним для бізнесу. Або як знаходити маркетинг персонал навіть при його дефіциті. Чи як відсіювати тих, хто вміє працювати від тих, хто вміє проходити співбесіди. Та мало ли что можно рассказывать.

Сумую за бізнес івентами, що проводив МІМ - конфи, менеджмент-кафе, лекції, різне. Може зможу додати Д.Б цікавого живого контенту.
Занятненько.


Я: не буду нічого планувати на др, щоб грати в пк і прикидатися маленькою, вимкнути тел, жерти, спати, грати
Теж я:

-_-
Іронія напевно в тому, що це все сподобається мені більше, ніж не тільки будь-яке святкування (це я взагалі не люблю), але й більше ніж те, що я сама планувала. Останні роки змінюють мій control freak mindset, що здається чудово.


"Я браузеры из принципа не используем, они мне не нравятся еще с тех времен" — говорит рандомный хуй в кафе. Из дальнейшего диалога ясно, что хуй во-первых молодой, во-вторых — на норм управленческой должности.
Как физически можно в наши дни не использовать браузер - понятно смутно. Oh sweet summer child.


Я искренне и всей душой не понимаю людей, которые не хотят хуярить для достижения рабочих целей. Понимаю тех, кто не может, кто туп, слаб или имеет другие ценности. Но не понимаю, когда ты хочешь большего, но при этом не готов оббивать пороги, работать внеурочно, отложить на пару лет всю свою хуйню, чтобы достичь желаемого. Ради чего отказывать себе в получении желаемого?


У меня психологическое развитие Бенджамина Баттона - в детстве мне приходилось быть взрослой, в подростковом возрасте - проблемным подростком, а теперь под сраку лет я стала баловаться и ребячиться как дитя малое. В старости, закономерно, буду не разговаривать с людьми и, вероятно, срать под себя.




У мене із-за гормонів впала концентрація. Вже досить давно, і цей показник тільки стає гірше. Я тільки що зрозуміла, що стільки ресурсу витрачаю на повернення минулого стану, що навіть не подумала оцінити обставини та адаптуватись. Хоча здавалося б — нє рокєт сайнс, ну.

Раніше в середньому на добу я могла бути в фокусі 8-10 годин з перервами, то наразі це в середньому 4 та ще й з єбічним діапазоном коливань. Раніше я тягла 2 фултайм роботи паралельно та на ізі вистачало мені часу на сайд-проджектс, стосунки, хоббі, встрягання та виповзання із проблем.

Зараз я тішу себе тим, що навіть в цьому даунічному періоді я все ще розумніша та ефективніша за те, що люди називають нормою. Зараз я використовую мільйон способів, щоб підняти свою когнітивку. Зараз я єбу собі мізки з приводу того, як я отупіла, розслабилась та неефективна. Дію із позиції "я зможу на вольових дотягнути себе за волосся із трясовини"

Але якщо лірику в сторону, а ностальгію в топку, що якщо нова ситуація це "дано"? Якщо діяти із гіпотези, що концентрація такою і залишиться, що я дійсно буду не здатна далі робити щось довше 4х годин на день, хоч ти обліпись тими проектами? Що стане пріоритетом, якщо в мене в голові з'явилась та обмежуюча капа? Які функції, задачі, питання, проекти є пріоритетом?
Що якщо це зовнішні та незалежні від мене обставини, що змушують мене без відкладання розібратись з моїми хронічними проблемами: слаба пріоритезація та набір мільйону проектів, перевантаження, відчуття що життя=робота=самореалізація, а я=мої_досягнення?


Я щойно зрозуміла, що сприймаю постійну емоційну доступність та потребу в спілкуванні зі мною, як акт агресії. Хоча власне самі акти агресії на мене справляють досить мало враження.

Зрозумілий мені формат любові з дитинства - "ми тебе любимо, але на тебе нема сил/часу". Тобто розуміння факту близькості без підтвердження його фактичним спільними заняттями. Звідси для мене в дорослому віці було неочевидно, чого друзям або партнерам хочеться спілкуватись - для мене відсутність контакту не означає віддалення і навпаки.

Другий наслідок - для мене близкість має бути трохи віддаленою. Коли людина постійно потребує контакту, для мене це неочікувано, неприємно, обтяжує, викликає підвищення тривожності.
Бажання дружнє постійно бачитись, зробити кол без вагомих причин, постійно мені щось писати, очікування швидких відповідей. Бажання в стосунках постійно бачитись, знаходитись в одній кімнаті днями після завершення першої фази зліплення геніталій дофаміном, постійний прояв сексуальної зацікавленності, постійне зкиглення про страх завершення стосунків. Це все викликає в мене панічку навіть в форматі зараз написання тексту. Я відчуваю це я насилля над собою, мене це душить і всі контраргументи про бонуси таких дружніх та романтичних відносин взагалі втрачають сенс.

А я то думаю постійно, що в мене за лажа із розумінням, сприйняттям та відчуттям близьких особистих відносин. Думала, що я безсердечне стерво, що контрсозалежна, що соціофобкою зробилась з віком і тд і тп. Тепер для себе це сформулюю як "особливості сприйняття близьких тет-а-тет стосунків", зайде інсайтік в інструкцію до мене.
Дуже ціную тих, хто і без мене спокійно проживе, але разом нам прикольно, фореве лав енд респект май дьюдс)




Хто я така, щоб сперечатись із передбаченнями Сільпо, ну. Кажуть, не стримувати емоцій, тож сьогоднішня емоція - роздратування. Дивовижним чином, роздратування від скарг на поліцію в побутових моментах. Сказав би мені хтось в мої 17 років, що таке скажу - не повірила б.

Люди іноді кажуть: "ой а що толку йти до ментів, все одно ніхто нічого не допоможе". Звичайно, 100500 кейсів, як поліція (безумовно не за часів міліції) все чітко порішала, нікого не їбе, сприймається як статистична похибка (без розуміння, власне, статистики) або спихується на "ти ж впевнена в собі, тобі просто".

Всюди можна натрапити на говноїда, се ля ві. Але камон, ми не живемо в симуляції - ти не можеш звернутись до експерта та по дефолту бути впевненим, що він краще розуміється, тож тре слухати. Ви пам'ятаєте своїх одногрупників, їх розум та зацікавленність в предметі? Поточні лікарі, слідчі, бухгалтери, вчителі і тд - це такі ж чиїсь одногрупники, що пройобували пари, здавали за хабар або ниття, пили після занять, та списували у одногрупників. І це зараз, знову ж таки, ваші лікарі, ваші поліцейські, колеги, клієнти і тд. Нема в них ніякої апріорної експертності, покі протилежне не доведене фактичними кейсами, а не дипломом чи посадою.

Ти є замовник послуги. Твоя особиста задача питання вирішити. Лікарі, слідчі, співробітники ЖЕКів і тд - фактично інструменти, способи для вирішення проблеми. Поточний слідчий не бере заяву? Найми адвоката, піди до іншого, заїби його шефа, поговори з ним по душам. Похуй, Карфаген має бути зруйнованим. Який сенс пиздіти в телефон і скаржитись у вільні вуха? Стає легше і можна менше маятись від того, що фактично нічого не вирішено? Якщо ти не плануєш системно вирішувати проблему із деганами на відповідальних посадах - візьми відповідальність хоча б за свою хуйню.
Мене дратує та традиція ниття, я не поважаю слабкість та бездіяльність, інертність та дитяче бажання, щоб все вирішили уявні дорослі. Всі втомлюються, хворіють, періодично вигорають - це не відмазка, ми не в школі.


Є дивовижний спосіб інтернет-флірту, коли ти у відносинах. Вже декілька разів стикалась, що чєл швидко лайкає купу фото/постів, щоб привернути увагу, а потім знімає лайки, щоб кохана не влаштовувала сцен.

А в мене ще питають, чого чоловіки середнього віку викликають в мене материнський інстинкт - ребячество глупое, но очень непосредственное. Цікаво, чи багато кому перепадає поїбатись від лайків? Що то за відчаяні жінки, скиньте лінки мені теж такі треба.


Дивовижно, що вміння задавати незручні питання та проговорювати відомі чутливі місця, електорат плутає із здатністю і, головне, бажанням втілювати якісь зміни в державу.

Усі ці мікроскопічні відео, де сидить молодий Притула в студії Шустера, Скрябін на радіо, Зеленський в серіалі прости господи, та ін. нарізки із політичних ток-шоу та передвиборчих дебатів. Легко зплутати прямолінійність з чесністю, здатність побачити недолік зі здатністю його виправити, розуміння проблеми із зацікавленістю в її вирішенні.

І це все ж не рокет сайнс, але із ріку в рік елементарнійша маніпуляція сприймається з однаковим ентузіазмом. Цікаво, чи є відмінність між населенням різних країнах, а якщо є - по яким критеріям та закономірність працює?

20 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.