Борис Ґудзяк – громадянин США, син українських емігрантів, власник кількох дипломів про вищу освіту, поліглот і засновник та президент Українського католицького університету, архиєпископ-митрополит Філадельфійський живе у Сполучених Штатах. Там загалом прожив майже 30 років. Ще 20 — в Україні, 7 — у Франції, 5 — в Італії. Мешкав у Бельгії, Польщі, майже рік — у Радянському Союзі, служив у Швейцарії, Нідерландах і Люксембурзі. Через таку життєву географію країна чи місто для нього — не головні. Важливі люди і взаємини. «Я є вдома, де є щирість, де є Боже, де є любов, гідність, творчість, сміх, спів, молитва».
Вдома у США Ґудзяки розмовляли лише українською. Як тільки хтось із синів казав англійське слово, мама лагідно перепитувала: «А як це буде українською?» Сусіди скрушно кивали — з таким вихованням у дітей мало шансів адаптуватися до американського суспільства.
Коли малого Бориса віддали в садок при українській церкві Святого Івана Хрестителя, він ані слова не знав англійською. Вихователька заборонила йому розмовляти українською. Наступного дня мама Ярослава була в садку. «Ви не смієте в жоден негативний спосіб говорити про українську мову. І не смієте забороняти розмовляти українською. Англійської він точно навчиться. Наш з вами виклик — зберегти українську».
У 2-му класі парафіяльної школи дітей монахині готували до Першого причастя, всім роздали молитовники англійською. Пані Ґудзяк запротестувала — її син має молитися рідною мовою. Тож на світлині з Першого причастя всі діти тримають однакові молитовники, а Борис тримає інший — трохи більший, українською мовою.
[ Проєкт втілено спільно з Інститутом лідерства та управління УКУ ]
Про те, як родина Ґудзяків намагалась зберегти свою українськість читайте у матеріалі →
https://svitlo.localhistory.org.ua/gudziak
