Нікому крім нас

«Коли ж цей син твій…»

Отак зневажливо до ПЦУ поставились в УПЦ після отримання Томосу. Як той старший син, якому гординя не дала порадіти за те що брат повернувся (безвідносно до того чи «блудили» ми «розкольники» перед Томосом чи ні).

Але відверто кажучи чи не так само ми поставимось до них, коли вони після своїх блукань повернуться в єдину церкву?…

Читаємо новини, хвилюємось, нервуємось. Впадаємо у відчай.

Не краще почувався великий український поет-неокласик Освальд Бургардт в далекі 30-ті роки. Коли у вимушеній еміграції в Німеччині, далеко від любого Києва, прочитав одну з сотень страшних звісток. Про плани знести Софію Київську.

Проте в образі тисячолітньої Софії він побачив ту вічність, з перспективи якої нам варто дивитись на ці сьогоденні проблеми. Це лиш мара. І колись полуда спаде з засліплених очей.

***

Нехай твій дзвін заглушать літаки.
Нехай тебе знесуть і хай на місці,
що освятили літа і віки,
поставлять пам’ятник добі нечистій.
Нехай змурують чорний хмарочос
там, де стоїш ти, біла й золотава,
о ліліє струнка в намисті з рос,
яку плекала мудрість Ярослава!

Нехай здере новітній печеніг
смугляве злото з бань на кінську збрую
і скрізь полишить слід блюзнірських ніг:
це лиш мара нам видива гаптує,
які триватимуть недовгий вік.
Коли спорудять зал з бетону й скла
і електричний вихор зашаліє
там, де священна сутінь залягла
й в дрімотнім сні спочила Візантія, –
то знай: це все мине без вороття.

Так само снились нам колись татари.
Тож знов чаклун якийсь навіяв чари,
і бачиш ти примари небуття.
Правдивий світ, – не той, для ока зримий, –
крилами розтинаючи вогонь
гойдають тихо грізні серафими
на терезах своїх долонь.
Він, наче плід, важніє й дозріває,
наллятий плином невідомих лон,
і темний сік, буруючи, співає,
немов вино Господніх грон.

Колись усім об’явиться, як чудо,
істота кожної з земних речей.
Настане день… світ спалахне, й полуда
тобі спаде з засліплених очей.
В священнім жасі, дивно скам’янілий, –
немов хто в вічність відчинив вікно, –
побачиш ти у млі нестерпно білій
все, все таким, як справді є воно:
хрестом прорізавши завісу дима,
в красі, яку ніщо не сокрушить,
Свята Софія, ясна й незрушима,
росте легендою в блакить.

27. III. 1935

Дивні діла твої, Господи

Навіть своїм абсурдним антихристиянським коментарем патріарх Кіріл зробив добру справу.

Нагадав нам про ті чесноти, про які нам не треба забувати.

На його думку ставити Царство Боже вище за патріотизм — це якась єресь, можливо тільки на заході України.

І нам, маючи наші спокуси, треба не забувати про цю важливу ієрархію цінностей. Патріотизм в Україні сьогодні — річ майже тотожна жертовному служінню Богу і ближнім. Але навіть в таких умовах маємо спокусу поставити патріотизм, Україну (а часом і політику) вище за Бога, Його любов, Його закон.

Тож дивімося на безумця в патріаршому куколі і памʼятаймо Хто наш Бог і чого Він від нас хоче.

Дискусії довкола останніх рішень синоду такі огидні, що мені навіть важко визначитись чию сторону я підтримую.

Церква проголосила нових святих:

«Про внесення змін до Церковного календаря Православної Церкви України»

Розглянувши подання Синодальної Календарної комісії Священний Синод вирішив:

1. Внести до церковного календаря загальношанованих свят Православної Церкви України ім’я святої преподобної Анни Всеволодівни, княжни Київської († 1112) – днем пам’яті встановити 3 листопада. Свята Анна, онучка благовірного князя Ярослава Мудрого і дочка князя Всеволода Ярославовича, була черницею і настоятелькою Андріївського монастиря у Києві.

2. Встановити у календарі Православної Церкви України відзначення «Пам’ять відновлення православної ієрархії Київської Митрополії» (1620) як важливої події в історії Православної Церкви в Україні, коли за підтримки козацтва і особисто благовірного гетьмана Петра Сагайдачного за сприяння патріарха Єрусалимського Феофана, який перебував на теренах України, було висвячено на кафедру Митрополита Київського і всієї Руси святителя Іова (Борецького) та ще шість єпископів і таким чином було відновлено православну ієрархію в Київській Митрополії. Щорічно день пам’яті вшановувати 31 серпня.

3. За поданням Митрополита Київського і всієї України Епіфанія внести до церковного календаря загальношанованих свят Православної Церкви України імена святителів Лазаря († 1117) та Сильвестра († 1123), єпископів Переяславських, ігуменів Видубицьких – днем пам’яті встановити 6 вересня.

4. Внести до церковного календаря загальношанованих свят Православної Церкви України імена іспанських мучеників IV ст. Аціскла і Вікторії Кордувійських (Кордубських). Днем пам’яті встановити 17 листопада.

5. За поданням митрополита Білоцерківського Євстратія внести до церковного календаря загальношанованих свят Православної Церкви України імена святителів Михаїла († бл. 1073) і Марина († бл. 1095), єпископів Юр’ївських – днем пам’яті встановити 6 вересня.

6. Встановити окремий день вшанування святителя Іоана ІІ, митрополита Київського і всієї Руси († 1089) – днем пам’яті встановити 31 серпня, в день його упокоєння.

7. Встановити окремий день вшанування подвижника Києво-Печерської Лаври, який шанується в соборі преподобних Ближніх печер, прп. Феоктиста Печерського, єпископа Чернігівського († 1123) – днем пам’яті встановити 5 серпня, переддень упокоєння, адже наступного дня відзначається свято Преображення Господнього.

8. Встановити окремий день вшанування святителів єпископів Переяславських: Єфрема († бл. 1098), Миколая († 1074), Петра (†1082), Лазаря († 1117), Сильвестра († 1123), Євфимія (†1155), Симеона (†1239) – днем пам’яті встановити 28 січня.

9. За поданням митрополита Тернопільського і Кременецького Нестора, священноархімандрита Свято-Успенської Почаївської Лаври, уточнити у календарі найменування прп. Амфілохія Почаївського – преподобний Амфілохій Почаївський, в малій схимі Йосиф, чудотворець Іловецький. Преподобний за життя був знаний як отець Йосиф, а велику схиму прийняв незадовго до смерті і більшу частину життя не провів у Лаврі, мешкаючи в рідному селі Мала Іловиця та на братському цвинтарі у Почаєві, де приймав численних відвідувачів.

10 За поданням єпископа Чернігівського і Ніжинського Антонія уточнити у календарі найменування прп. Єфросинії Суздальської, оскільки вона є дочкою Чернігівського князя мученика Михаїла – преподобна Єфросинія, княжна Чернігівська, ігуменя Суздальська

А історія не закінчилась. На Синоді владику Михаїла особисто відсварили. І не лише за ктиторів.

Одноосібний стиль ухвалення керівником Волинської єпархії рішень, численні приклади свідомого виокремлення себе і очолюваної ним єпархії від повноти Помісної Церкви, що виявляється зокрема у використанні не властивих сучасній українській православній традиції богослужбових предметів, численних фактах ігнорування архієреєм у своїй діяльності 34-го Апостольського правила, зокрема і через одноосібну взаємодію, без відома і благословення Предстоятеля, з главами інших Церков, у свідомому ігноруванні низки норм Томоса про автокефалію, що стає причиною несправедливих нарікань на адресу всієї ПЦУ, – це та інше приводить до шкідливих наслідків, стаючи причиною до спокус.
Відтак, Священний Синод, за підсумками братнього обговорення та за сукупністю висловлених до діяльності митрополита Луцького і Волинського Михаїла зауважень, керуючись п. 26 розділу IV Статуту (Положення) про управління ПЦУ, оголосив митрополиту Луцькому і Волинському Михаїлу догану із закликом виправити допущені порушення і не робити нових, переглянути своє невідповідне ставлення до виконання канонічного обов’язку і даної під присягою обіцянки підтримувати церковну єдність, мати щиру однодумність у словах і діях із Предстоятелем та єпископатом Помісної Церкви.

Крім того — звільнили з посади голови синодального управління в справах чернецтва і призначили владику Агапіта.

Звісно, в церкві має бути порядок. Це добре. Але варто звернути увагу, що, скажімо, за останні півроку, якщо не помиляюсь, екзарх вселенського патріарха Михаїл не служив з блаженнішим жодного разу. А от з митрополитом Михаїлом рази 3.