«Алегорія часу (Стара кокетка)», 1637
Стара жінка уважно вдивляється у свій відбиток. Дзеркало відбирає в неї останню надію, фіксуючи неминучі прикмети в'янення, залишені нещадним часом.
Жінка збирається на бал або світський раут. Вона чудово пам'ятає молоді роки і незмінний успіх, що супроводжує її виходи у світ. Тепер усе змінилося. Від колишньої краси залишилися лише велична постава та проникливий погляд. Із задзеркалля на героїню дивиться втомлена незнайомка, сиві пасма та в'ялу шкіру якої неможливо сховати за ширмою майстерного макіяжу, дорогого вбрання та фамільних прикрас.
До корсажу сукні донья хоче приколоти живу квітку. Її вузлуваті пальці стискають кілька стебел: троянду, флердоранж та бутон чорнобривців. Усі три варіанти несуть символічне навантаження. Перший нагадує про швидкоплинну молодість, другий про весілля, третій про неминучу земну кончину.
З образом головної героїні контрастують дві молоденькі служниці. Дівчата напрочуд схожі між собою. На дурних обличчях застигли ягідні усмішки. Пишні пружні форми, що виглядають з ліфа позаду брюнетки, що прикрашає пером зачіску, зайвий раз нагадують старої дамі про її тілесної немочі.
Автор: Бернардо Строцці👀
Загадкова Палітра | Поділитись