Після кожного Майдану у мене було відчуття, що от тепер уже ніколи знову. Здавалося, перед нами нова і світла дорога, і суспільство зробило правильний крок, а далі буде розвиватися, змінюватися, жити своїм життям, як кожна європейська країна.

Кожен Майдан був остаточним прощанням з радянським спадком, відривом від росії, квитком на волю з окупації.

Що змінилося за цих двадцять років? Все частіше думаю, що спокій нам тільки сницця :) І що можливо, коли я нарешті доживу до пенсії, свій пенсійний вік зустріну на одному з Майданів.
А можливо навіть це станеться значно раніше.

У мене є підозра, що я іще вийду на вулицю і рватиму голими руками бруківку, протестуючи проти Зеленського. Таке враження, що добром він не відліпиться, доведеться відкручувати як кліща.