Ми з побратимами постійно ходили однією стежкою, і наче все було добре. Але ж місцевість у зоні бойових дій може таїти чимало неприємних несподіванок. Бо підступні вороги з повітря вночі можуть розкидати так звані «пелюстки» та інші пристрої, які спричиняють вибухи. І ось якось йшли ми стежкою, а нас супроводжував улюблений фронтовий кіт. Раптом він стрибнув у бік та підірвався на міні. В результаті, як справжній військовий – отримав наш кіт контузію та поранення... Постраждала передня лапа. Що робити? Організували ми коту «медичну евакуацію». Мій побратим Андрій відвіз кота у Покровськ. Там нашому пораненому ампутували лапу, надали необхідне лікування. Врешті-решт кіт одужав! І я його забрав додому, коли їхав у відпустку. Тепер військовий кіт Пірат живе в нашій оселі. Ось таке життя: кіт без однієї лапи, а я без ноги. Тільки я буду з протезом, а кіт ні. Але Пірат не журиться - почувається він добре: навіть на трьох лапах браво лазить по деревах! Але недочуває – все ж таки, був контужений…»
🔹Пишаюся службою в ЗСУ
Спілкуючись із Сергієм, було приємно відчувати, що він не занепав духом, не зважаючи на важке поранення. Він залишається на зв'язку з побратимами. Хлопці постійно телефонують, цікавляться самопочуттям, запитують: чим можна допомогти? Така підтримка важлива. А ще – звісно, гріє серце підтримка рідних.
Сергій з теплотою розповідає про свою родину: «Моя дружина Наталя теж працювала на Смолінській шахті, очолювала фізхімлабораторію. Діти вирішили присвятити себе медицині. Син навчається у коледжі на фельдшера. А донька вивчилася на сімейного лікаря, зараз перебуває у відпустці по догляду за дитиною – народила нам внучка…»
Сергій знав, що йому є кого захищати, заради кого варто долати труднощі фронтового життя, щодня ризикуючи собою… І він переконаний, що все зробив правильно: «Я пишаюся, що є військовослужбовцем ЗСУ. Вважаю, що Збройні Сили України – найсильніші у світі! І це не лише моя думка. Доводилося спілкуватися з хлопцями-військовими, які проходили навчання за кордоном. То вони розповідали: іноземці були просто у захваті від наших захисників, зазначаючи, що українські військові дуже витривалі, працелюбні, наполегливі та дисципліновані в навчанні.
Вітаю усіх наших воїнів із Днем Збройних Сил України! Бажаю витримки, удачі та якнайшвидшої Перемоги! А ще хочеться побажати, щоб наші союзники надавали більше підтримки. Якби вони одразу надали максимум допомоги, то не було б такого жаху, який ми бачили на початку повномасштабного вторгнення».
🔹Пишаюся службою в ЗСУ
Спілкуючись із Сергієм, було приємно відчувати, що він не занепав духом, не зважаючи на важке поранення. Він залишається на зв'язку з побратимами. Хлопці постійно телефонують, цікавляться самопочуттям, запитують: чим можна допомогти? Така підтримка важлива. А ще – звісно, гріє серце підтримка рідних.
Сергій з теплотою розповідає про свою родину: «Моя дружина Наталя теж працювала на Смолінській шахті, очолювала фізхімлабораторію. Діти вирішили присвятити себе медицині. Син навчається у коледжі на фельдшера. А донька вивчилася на сімейного лікаря, зараз перебуває у відпустці по догляду за дитиною – народила нам внучка…»
Сергій знав, що йому є кого захищати, заради кого варто долати труднощі фронтового життя, щодня ризикуючи собою… І він переконаний, що все зробив правильно: «Я пишаюся, що є військовослужбовцем ЗСУ. Вважаю, що Збройні Сили України – найсильніші у світі! І це не лише моя думка. Доводилося спілкуватися з хлопцями-військовими, які проходили навчання за кордоном. То вони розповідали: іноземці були просто у захваті від наших захисників, зазначаючи, що українські військові дуже витривалі, працелюбні, наполегливі та дисципліновані в навчанні.
Вітаю усіх наших воїнів із Днем Збройних Сил України! Бажаю витримки, удачі та якнайшвидшої Перемоги! А ще хочеться побажати, щоб наші союзники надавали більше підтримки. Якби вони одразу надали максимум допомоги, то не було б такого жаху, який ми бачили на початку повномасштабного вторгнення».