Привіт)
Валерій Пузік - ще один український письменник, якого я для себе відкрила цього року.
Його книга "Я бачив його живим, мертвим і знову живим" - це збірка оповідань про різні етапи його життя. Тут є історії про дитинство та друзів, про стосунки, про складності та небезпеки заробітчанства, про службу і війну, яка змінює в людині щось назавжди.
Мені треба було трошки часу, щоб звикнути до манери оповіді, а далі ти просто пірнаєш в калейдоскоп подій, імен, та місцин і починаєш не просто усвідомлювати описане мозком, а глибоко пропускати через власне серце. Деякі моменти відгукувалися меланхолійним щемом, інші немов стискали в лещатах жаху та смутку.
Я психологічно не була готова, що перша історія в книзі буде про побратимів, фізично втрачених, але примарно завжди близьких. Автор розповідає про події, які відбулися, а так сталося, що вони зараз повторюються знову і знову, зі ще більш нищівною силою.
Мене ця книга так вразила. Я дуже рада, що колись її придбала. Щиро рекомендую, хоча, можливо краще не зараз читати...
Трохи цитат
#відгук #Валерій_Пузік #коротка_проза
Валерій Пузік - ще один український письменник, якого я для себе відкрила цього року.
Його книга "Я бачив його живим, мертвим і знову живим" - це збірка оповідань про різні етапи його життя. Тут є історії про дитинство та друзів, про стосунки, про складності та небезпеки заробітчанства, про службу і війну, яка змінює в людині щось назавжди.
Мені треба було трошки часу, щоб звикнути до манери оповіді, а далі ти просто пірнаєш в калейдоскоп подій, імен, та місцин і починаєш не просто усвідомлювати описане мозком, а глибоко пропускати через власне серце. Деякі моменти відгукувалися меланхолійним щемом, інші немов стискали в лещатах жаху та смутку.
Я психологічно не була готова, що перша історія в книзі буде про побратимів, фізично втрачених, але примарно завжди близьких. Автор розповідає про події, які відбулися, а так сталося, що вони зараз повторюються знову і знову, зі ще більш нищівною силою.
Мене ця книга так вразила. Я дуже рада, що колись її придбала. Щиро рекомендую, хоча, можливо краще не зараз читати...
Трохи цитат
Зима замітає всі наші сліди, залишаючи лише це: маршрутка "Полігон-Війна" - прибула за розкладом одразу після Різдва.
Ніяк не зрозумію, що з нами відбулося. Ми буди дуже обережні в словах та діях. Ми намагалися жити як раніше, але не могли. І це було очевидним. Ми були паралізовані. Ми були - і водночас нас не було.
Я думав про матір, яка вгробила своє здоров'я на роботі в СОПСі, тут же в Москві. Про те, як її розводила на гроші моя хрещена, наша родичка. У цьому гастарбайтерському пеклі немає своїх, думав я. І це правда.
Це вигідно. Телевізор. Інтернет. Нові модні телефони. Наші діти дивляться на це все... на все це... Я пам'ятаю це відчуття впевненості, коли знаєш, що міняєш контур історії своєї держави. На Майдані. Нова Січ. Ми вплинули на хід історії. Вся влада - у народу. А зараз?
Здавалося, що він термінатор. Говорив мало. Рідко всміхався. Його снайперська гвинтівка була підписана зеленою фарбою - "Феодосія". Автомат Калашникова - "Севастополь". Він давав імена зброї, і ці імена були назвами міст у Криму.
Татарин зник безвісти в 2016-му. Пішов на бойове завдання і не повернувся.
#відгук #Валерій_Пузік #коротка_проза